Загадковий порядок: що не так у цій квартирі?

Денис розгублений оглянув свою квартиру. Нічого, здається, не змінилося, речі залишилися на своїх місцях. Лише стояла незвична тиша, і все було в ідеальному порядку, наче напружене очікування.

Денис здригнувся. Він витягнув з кишені конверт і пильно подивився на нього.

«Яка тепер різниця, що там написано?», – подумав Денис. – «Тепер вже не важливо».

Його роздуми перервав дзвінок телефону.

– Синку, ти вже отримав результати? – нетерпляче спитала мама. – Ну як там?

– Отримав. Але ще не відкривав конверт.

– Як це? – здивувалася мама. – Хоч я і так знаю. Ліза не твоя донька.

– Ти завжди все знаєш, – пробурчав Денис, – Зараз подивлюся.

Запала довга пауза.

– Ну що там? Не тримай мене в напрузі. – кричала мама в слухавку.

Денис тупо дивився у вікно. Листок випав з рук і впав на підлогу. З телефона лунали крики мами. Слів він не розумів. Денис автоматично вимкнув телефон.

П’ять років тому, коли народилася Ліза, Денис був переповнений щастям і гордістю. Його захоплювало все в ній: як вона спить, як чмокає губами, мимоволі морщить малесенький носик. Принцеса!

У Лізи були чарівні карі очі й темне, майже чорне волосся. Денис був блакитнооким блондином, а його дружина, Таня – брюнеткою. Денис дуже радів, що тепер у нього дві улюблені дівчинки.

– Знаєш, Денисе, Ліза зовсім не схожа на тебе, – часто казала мама, – От ні краплі. Нічого твого. Не в нашу породу, не в нашу.

– Ну і що, – відмахувався Денис, – Вона в маму пішла. Яка різниця.

Мама піджимала губи і хмурила брови.

Ви знаєте, вода й камінь точить. З часом Денис почав уважніше придивлятися до Лізи. Спостерігав за її жестами і мімікою, за її ходою. Підозри закрадалися в його серце.

Через чотири роки він вже був упевнений, що Ліза не його донька. Роздратування і недовіра до дружини було важко приховати. У сім’ї почався розлад.

– Денисе, – дивувалася Таня, – Що з тобою відбувається? Я відчуваю, що ти мене не любиш. А Ліза, що вона тобі зробила? Чому ти на неї зриваєшся? Це нестерпно.

Денис грюкав дверима й ішов до мами. Вона пригощала його чаєм і вони довго обговорювали ситуацію.

– Так більше продовжуватися не може, – зітхала мама, – Тобі треба зробити тест на батьківство. Не треба з себе дурня робити. Нагуляла дитину і тобі підсунула. А ти рости і годуй.

– Мамо, я не знаю, як їй сказати, – бурмотів Денис, – Буде скандал, сльози. Я не витримаю сліз.

– Треба через це пройти, – наполягала мама, – Один раз витерпіти. Зате після розлучення аліменти платити не будеш. А так сяде тобі на шию зі своєю дитиною і ніжки звісить.

Через рік таких розмов, Денис наважився. Скандалу не було. Таня довго стояла й дивилася на Дениса широко відкритими очима від жаху. Потім мовчки, без слів зібрала речі.

– Завтра зустрінемося і зробимо тест, – прошептала вона, – А ми поки поживемо в батьків.

– Ми підемо до бабусі. – Зраділа Ліза і заплескала в долоні. – Татусю, а ти з нами?

– Ні, кошенятко, тато залишиться вдома. У нього багато роботи, – зітхнула Таня.

– Якщо Ліза моя, повертайтеся. Будемо жити, як раніше, – крикнув їм услід Денис.

Наступні дні пройшли, як в тумані. Денис не знаходив собі місця через очікування. Ліза не дзвонила. Денис хотів зателефонувати їй, але рука сама зупинялася на півдорозі. Пуста квартира, без радісних вигуків донечки, без запаху їжі, давила і дратувала Дениса.

«Навіщо я все це затіяв?» – корив він себе. – «Живуть же пари, виховують чужих дітей. Без Лізи вдома сумно. Але як довіряти Тані? Вона мене обманула. Але і без них дуже погано. Треба зустрітися, поговорити».

За результатом тесту Таня не прийшла. Денис був дуже здивований.

«Значить, не моя дитина, соромно їй стало», – роздумував він по дорозі додому. – «А може, просто запізнилася? Вона така незібрана. Треба їй зателефонувати».

Таня відповіла одразу.

– Денисе, не телефонуй мені більше. Я подала на розлучення. З дитиною зустрічатимешся лише через суд.

– Значить, я мав рацію! – вигукнув Денис. – Боїшся мені в очі подивитися.

Таня нічого не відповіла, поклала трубку.

Денис нагнувся і підняв з підлоги листок. Ще раз прочитав вголос.

– Ймовірність батьківства – 99,9999%.

Він розгублено взяв телефон і набрав номер дружини.

– Таня, я батько, – винувато пробурмотів він, – Повернетеся, почнемо все спочатку. Нам було добре разом.

– Ні, Денисе.

– Ну чому? Тест показав, що я батько, – недоумевал хлопець.

– Денисе. Ти не пройшов тест. Тест на батьківство…