Залишаємо їй шанс на виживання: слова при скиданні бабусі в замет

Кидаємо цю бабу сюди, хай сама загине! – говорили вони, зіштовхуючи бабусю у сніг. Негідники не здогадувались, що бумеранг повернеться дуже скоро.

Зінаїда Олександрівна підходила до свого під’їзду. Бабусі на лавочці обговорювали ситуацію з автомобілем, припаркованим неподалік.

– До кого це? – запитала у них Зінаїда.
– Нам не звітують! – відповіла одна з бабусь. – Мабуть, до Оксанки. До старих таких дорогих авто не під’їжджають.
– До нас тільки на швидких! – підхопила інша бабуся.

Сусідки ще трохи поговорили між собою, обговоривши владу та всі плітки. І тут вийшла та сама Оксана, до якої приїхали на дорогій машині. Вона рушила своїми справами, не звернувши жодної уваги на сусідок і припарковану машину прямо на газоні.
Зінаїда Олександрівна поспішила повернутися додому.

– Зінаїда Олександрівна? – промовив чоловік, побачивши на сходовому майданчику жінку. – Ви мене пам’ятаєте? Ми з Вами днями розмовляли. Я – ваш родич.
– Ах, Льоша! – спізнавши його, вигукнула Зінаїда. — Чому не попередив, що в гості їдеш? Машина твоя на газоні стоїть?
– Та моя.
– Тоді піди і прибери її звідти, поки люди не допомогли! Он де придумав, своє авто на квіти нам ставити!

Родич хутко вийшов на вулицю, Зінаїда Олександрівна пішла чаю заварити. Їй квартиру продати треба, а не хотілося б залишати сусідам прим’яту траву.

Довго якось до неї приїздив дядько зі своїм сином. Потім родичі не цікавилися одне одним. І ось, молодший з’явився! Тільки щось у ньому відштовхувало Зінаїду Олександрівну. Курить він багато. Здається, молодий ще, а зуби вже жовті. Добре, що приїхав хоч. Жінка вирішила не наймати ріелтора, щоб квартиру продати. Краще племіннику заплатить. Але той відмовився від грошей.

Так вийшло, що Зінаїда залишилася на старість без чоловіка і дітей. Захотілося їй ближче до землі переїхати. Все-таки на свіжому повітрі краще, ніж кожного разу спускатися з четвертого поверху. А в селі город є. Сили є поки, посадить овочі собі.
До кінця осені знайшовся покупець на квартиру.

– Завтра зима. Давай по весні почнемо продавати, – сказала Зінаїда Олександрівна, вирішивши відкласти купівлю будинку.
– Але ж будинки подорожчають весною! – заперечив племінник. – Коли холодно, легше і опалення перевірити. Тим більше, покупець є. Раптом потім відмовиться?
– Але ж дім мені ще не підібрали! Де я житиму? Знайдемо будинок, тоді і квартиру продамо, – зітхнула Зінаїда Олександрівна.
Олексій погодився.

Чекати довго не довелося. Через кілька днів родич знайшов варіанти підходящого житла. Вибравши вдалі домівки, вони вирушили в село. Подивившись їх, Зінаїда Олександрівна трохи засмутилася. Ремонт усюди був потрібен. Але на отримані гроші від квартири жінці вистачило б і на дім, і на ремонт.

Олексій був знайомий з будівництвом і зміг розповісти тітці, скільки обійдуться їй будматеріали і зарплата робітникам. Племінник обіцяв допомогти.

Старенька сумувала:
– Зима на носі. Не хочеться мені возитися з цими ремонтами. Хочеться зайти в дім і жити, як всі нормальні люди.
– Так я ж допоможу Вам! – відповідав молодий чоловік.

Зінаїду Олександрівну насторожувало те, що племінник намагається якнайшвидше продати квартиру і купити їй хоч якийсь дім. Все ж вона вирішила, що вигоди Льоша від цього не отримає, та й її справи з продажем йому незручні. Дякую, що взагалі погодився їй допомогти.
Обравши собі домівку, старенька призначила день угоди.

Покупець і нотаріус приїхали вчасно. Олексій заварив всім чаю. Шкода було бабусі продавати житло. Своя квартира все-таки. Все життя тут прожила. Що ж, зворотної дороги немає. Вже й речі зібрані, угода оформляється.

– Ну ось. Тепер можна і в новий дім заїжджати! – заявив племінник, коли папери були підписані.
– Почекай, що просто зараз чи що? Я ще з серванту посуд не виклала, – заперечила було літня жінка, однак Льоша наполягав відвезти її сьогодні. Мовляв, покупцю ночувати ж ніде!

– Ну гаразд, сьогодні так сьогодні. Тільки посуд зберу швиденько, – погодилася Зінаїда Олександрівна.

Невдовзі вони їхали по шосе на вантажівці. Бабуся почала позіхати і заснула непробудним сном. Свідомість часом поверталась до неї, і вона бачила дорогу у вікно машини, чула, як чоловіки перемовляються між собою.

– Бабусю, ти мене чуєш? – ніби здалеку чувся голос Льоші. Сил відповісти у неї не було.
– Давай тут її залишимо, – знову почула вона, прийшовши до тями в інший раз. Все відбувалося, як в тумані. Кинули стареньку прямо в сніг.
– Сама загине, – сказав Олексій.

Дописала до старенької, що обдурив її племінник. Бачте, в чай він щось їй підлив, щоб заснула і дарчу підписала. Закривши очі, Зінаїда приготувалась зустрічати смерть.

Тим часом за подіями спостерігала дівчина. Проїжджаючи повз зупинену на узбіччі машину, вона подумала, що водію потрібна допомога, і вирішила пригальмувати авто. Однак пізніше побачила, як чоловіки тягнули щось з вантажівки, прямуючи до лісу. Йшов сильний сніг. Молода жінка зацікавилася, навіщо людям серед траси вивантажувати щось, та ще й в негоду? Може, криміналом займаються?
Трішки від’їхавши і вимкнувши фари, дівчина приготувалась чекати. На всякий випадок записала номер автомобіля. Коли незнайомці сіли і поїхали, дівчина поспішила туди, куди вони несли мішок. Побачивши літню жінку, вона доторкнулася до пульсу. Жива! Щоправда, без свідомості. Молода рятівниця відразу ж зателефонувала чоловікові і повідомила про бабусю.

Коли приїхав чоловік, вони разом віднесли стареньку в машину. По дорозі Зінаїда Олександрівна прийшла до тями.

– Де я? – запитала вона.
– Ми вас знайшли, – відповіла їй Ірина. – Ви пам’ятаєте, як опинилися в снігу?
– Так. Пам’ятаю. Ми з племінником квартиру продавали. Потім чай пили. Ой цей чай… Льоша мені в нього щось насыпал! Потім їхали в село, двоє мене викинули у сніг. Позбувся тітоньки родич!
– Давайте, я вас розітру, – запропонувала дівчина, дістаючи з аптечки крем.
– З вами тепліше, – усміхнулася бабуся. – Так би пропала я.

Пізніше сім’я Ірини і сама Зінаїда Олександрівна звернулися в поліцію. По справі старенької почалося розслідування.
Молода жінка запропонувала Зінаїді пожити поки у неї з чоловіком. Всяке в житті буває, бо поки квартиру повернеш, свій дах над головою потрібен.

Через кілька тижнів літній жінці повернули її квартиру. Олексія і його спільника ув’язнили за шахрайство. А весною, як і планувала Зінаїда, вона продала квартиру і придбала дім у селі. Ремонт там не був потрібен, і бабуся із задоволенням взялася за городні справи. Влітку в гості Ірину з чоловіком запрошувала. Добро цієї сім’ї старенька не забувала ніколи.