Залишимо її тут в снігу, хай сама виживає!

Валентина Василівна наближалася до свого під’їзду. Бабусі на лавочці обговорювали ситуацію з автомобілем, що нещодавно припаркувався неподалік.

– До кого це? – запитала у них Валентина.
– Нам не доповідають! – відповіла одна з бабусь. – Мабуть, до Марічки. До старих такі дорогі машини не під’їжджають.
– До нас тільки швидка приїжджає! – підхопила інша бабуся.

Сусідки ще трохи поговорили між собою, обговорюючи владу й усілякі плітки. І тут вийшла та сама Марічка, до якої приїхали на дорогій машині. Вона пішла у своїх справах, не звернувши уваги на сусідок і на припарковане на газоні авто.

Валентина Василівна поспішила повернутися додому.

– Валентина Василівна? – промовив чоловік, побачивши її на сходовій клітці. – Ви мене пам’ятаєте? Ми з вами пару днів тому розмовляли. Я – ваш родич.
– А, Льоша! – впізнавши його, вигукнула Валентина. — Чому не попередив, що в гості їдеш? Машина твоя на газоні стоїть?
– Це моя.
– Тоді йди й прибери її звідти, поки люди не допомогли! Он що вигадав, авто на квіти нам ставити!

Родич швидко вийшов на вулицю, а Валентина Василівна пішла підігріти чай. Їй потрібно продати квартиру, не хотіла б залишити сусідам пом’ятий газон.

Давно якось до неї приїжджав дядько зі своїм сином. Потім родичі між собою не цікавились. І от, молодший з’явився! Але щось у ньому відштовхувало Валентину Василівну. Багато курить. Начебто ще молодий, а зуби вже жовті. Добре, що приїхав хоч. Жінка вирішила не наймати ріелтора, щоб продати квартиру. Краще племіннику заплатить. Але той відмовився брати гроші.

Так вже вийшло, що залишилася Валентина на старості без чоловіка і дітей. Захотілася їй переїхати ближче до землі. Все-таки на свіжому повітрі куди краще, ніж кожного разу спускатися з четвертого поверху. А у селі є городик. Поки є сили, посадить собі овочі.

Кінець осені знайшовся покупець на квартиру.

– Завтра вже зима. Давай, по весні почнемо продавати, – вирішила Валентина Василівна відкласти купівлю хати.
– Але ж хати подорожчають навесні! – заперечив племінник. – Коли холодно, легше перевірити опалення. Тим більше, покупець є. А раптом відмовиться потім?
– Так ще ж хату мені не підібрали! Де я житиму? Знайдемо будинок, тоді й продамо квартиру, – зітхнула Валентина Василівна.

Олексій погодився.

Чекати довго не довелося. Через кілька днів родич знайшов варіанти підходящого житла. Вибравши вподобані будинки, вони вирушили в село. Оглянувши їх, Валентина Василівна трохи засмутилася. Ремонт скрізь був потрібний. Але на отримані від квартири гроші жінці вистачило б і на хату, і на ремонт.

Олексій був знайомий з будівництвом і зміг розповісти тітці, скільки обійдуться їй будматеріали та зарплата робітникам. Племінник обіцяв допомогти.

Старенька журилася:
– Зима на порозі. Не хочеться мені возиться з цими ремонтами. Хочеться зайти в дім і жити, як усі нормальні люди.
– Так я ж Вам допоможу! – відповідав молодий чоловік.

Валентину Василівну насторожувало те, що племінник намагається швидше продати квартиру й купити їй хоч якийсь будиночок. Втім, вона вирішила, що вигоди Льоша з цього ніякої не матиме, та й її справи з продажем йому незручні. Дякую, що взагалі погодився допомогти.

Вибравши собі будиночок, старенька призначила день угоди.

Покупець і нотаріус приїхали вчасно. Олексій заварив усім чаю. Шкода було бабусі продавати житло. Своє все-таки. Все життя тут прожила. Що ж, зворотного шляху немає. Уже й речі зібрані, і угоду оформляють.

– Ну от. Тепер можна і в новий дім в’їжджати! – заявив племінник, коли документи були підписані.
– Зачекай, що прямо зараз чи що? Я ще з серванту посуду не виклала, – заперечила було літня жінка, однак Льоша наполягав відвезти її сьогодні. Нібито, покупцю ночувати ніде!

– Ну гаразд, сьогодні так сьогодні. Тільки швиденько посуд зберу, – погодилася Валентина Василівна.

Незабаром вони їхали трасою на вантажівці. Бабуся почала позіхати і заснула без пам’яті. Свідомість іноді поверталася до неї, і вона бачила дорогу у вікно машини, чула, як чоловіки перемовляються між собою.

– Бабусю, ти мене чуєш? – наче здалеку долинав голос Льоші. Сил відповісти у неї не виявилося.
– Давай тут її кинемо, – почула вона знову, прийшовши до тями знову через деякий час. Все відбувалося, як у тумані. Кинули стареньку прямо у замет.
– Сама помре, – сказав Олексій.

До старенької дійшло, що обдурив її племінник. Напевно, у чай він щось їй підмішав, щоб заснула і підписала дарчу. Закривши очі, Валентина приготувалася зустрічати смерть.

Тим часом за тим, що відбувалося, спостерігала дівчина. Проїжджаючи повз машину, що зупинилася на узбіччі, вона подумала, що водієві потрібна допомога, і вирішила загальмувати авто. Однак пізніше побачила, як чоловіки тягли щось із вантажівки, прямувавши до лісу. Йшов сильний сніг. Молода жінка зацікавилася, навіщо людям серед траси вигружати щось, та ще й у негоду? Може, криміналом займаються?

Трохи відʼїхавши машиною та вимкнувши фари, дівчина приготувалася чекати. Про всяк випадок записала номер автомобіля. Коли незнайомці сіли й поїхали, дівчина поспішила туди, куди вони несли мішок. Побачивши літню жінку, вона доторкнулася до пульсу. Жива! Щоправда, без тями. Молода рятувальниця тут же набрала чоловіка та повідомила про бабусю.

Коли приїхав чоловік, вони разом віднесли стареньку в машину. По дорозі Валентина Василівна прийшла до тями.

– Де я? – запитала вона.
– Ми вас знайшли, – відповіла їй Ірина. – Ви пам’ятаєте, як опинилися в снігу?
– Так. Пам’ятаю. Ми з племінником квартиру продавали. Потім пили чай. Ох цей чай… Льоша мені в нього щось насипав! Потім їхали у село, двоє кинули мене у замет. Позбавився від тітки родич!
– Давайте, я вас розітру, – запропонувала дівчина, дістаючи з аптечки крем.
– З вами тепліше, – усміхнулася бабуся. – Так би я пропала.

А пізніше сім’я Ірини і сама Валентина Василівна звернулися до поліції. По справі бабусі розпочато розслідування.

Молода жінка запропонувала Валентині пожити поки що у них з чоловіком. Всяке в житті буває, адже поки квартиру повернеш, своя дах над головою потрібна.

Через пару тижнів літній жінці повернули її квартиру. Олексія та його спільника посадили за шахрайство. А навесні, як і планувала Валентина, вона продала квартиру та придбала будиночок у селі. Ремонт там не потрібен був, і бабуся з радістю зайнялася городами. Влітку в гості Ірину з чоловіком запрошувала. Доброту цієї сім’ї старенька не забувала ніколи.