З життя
Залишимо її тут в снігу, хай сама виживає!
Валентина Василівна наближалася до свого під’їзду. Бабусі на лавочці обговорювали ситуацію з автомобілем, що нещодавно припаркувався неподалік.
– До кого це? – запитала у них Валентина.
– Нам не доповідають! – відповіла одна з бабусь. – Мабуть, до Марічки. До старих такі дорогі машини не під’їжджають.
– До нас тільки швидка приїжджає! – підхопила інша бабуся.
Сусідки ще трохи поговорили між собою, обговорюючи владу й усілякі плітки. І тут вийшла та сама Марічка, до якої приїхали на дорогій машині. Вона пішла у своїх справах, не звернувши уваги на сусідок і на припарковане на газоні авто.
Валентина Василівна поспішила повернутися додому.
– Валентина Василівна? – промовив чоловік, побачивши її на сходовій клітці. – Ви мене пам’ятаєте? Ми з вами пару днів тому розмовляли. Я – ваш родич.
– А, Льоша! – впізнавши його, вигукнула Валентина. — Чому не попередив, що в гості їдеш? Машина твоя на газоні стоїть?
– Це моя.
– Тоді йди й прибери її звідти, поки люди не допомогли! Он що вигадав, авто на квіти нам ставити!
Родич швидко вийшов на вулицю, а Валентина Василівна пішла підігріти чай. Їй потрібно продати квартиру, не хотіла б залишити сусідам пом’ятий газон.
Давно якось до неї приїжджав дядько зі своїм сином. Потім родичі між собою не цікавились. І от, молодший з’явився! Але щось у ньому відштовхувало Валентину Василівну. Багато курить. Начебто ще молодий, а зуби вже жовті. Добре, що приїхав хоч. Жінка вирішила не наймати ріелтора, щоб продати квартиру. Краще племіннику заплатить. Але той відмовився брати гроші.
Так вже вийшло, що залишилася Валентина на старості без чоловіка і дітей. Захотілася їй переїхати ближче до землі. Все-таки на свіжому повітрі куди краще, ніж кожного разу спускатися з четвертого поверху. А у селі є городик. Поки є сили, посадить собі овочі.
Кінець осені знайшовся покупець на квартиру.
– Завтра вже зима. Давай, по весні почнемо продавати, – вирішила Валентина Василівна відкласти купівлю хати.
– Але ж хати подорожчають навесні! – заперечив племінник. – Коли холодно, легше перевірити опалення. Тим більше, покупець є. А раптом відмовиться потім?
– Так ще ж хату мені не підібрали! Де я житиму? Знайдемо будинок, тоді й продамо квартиру, – зітхнула Валентина Василівна.
Олексій погодився.
Чекати довго не довелося. Через кілька днів родич знайшов варіанти підходящого житла. Вибравши вподобані будинки, вони вирушили в село. Оглянувши їх, Валентина Василівна трохи засмутилася. Ремонт скрізь був потрібний. Але на отримані від квартири гроші жінці вистачило б і на хату, і на ремонт.
Олексій був знайомий з будівництвом і зміг розповісти тітці, скільки обійдуться їй будматеріали та зарплата робітникам. Племінник обіцяв допомогти.
Старенька журилася:
– Зима на порозі. Не хочеться мені возиться з цими ремонтами. Хочеться зайти в дім і жити, як усі нормальні люди.
– Так я ж Вам допоможу! – відповідав молодий чоловік.
Валентину Василівну насторожувало те, що племінник намагається швидше продати квартиру й купити їй хоч якийсь будиночок. Втім, вона вирішила, що вигоди Льоша з цього ніякої не матиме, та й її справи з продажем йому незручні. Дякую, що взагалі погодився допомогти.
Вибравши собі будиночок, старенька призначила день угоди.
Покупець і нотаріус приїхали вчасно. Олексій заварив усім чаю. Шкода було бабусі продавати житло. Своє все-таки. Все життя тут прожила. Що ж, зворотного шляху немає. Уже й речі зібрані, і угоду оформляють.
– Ну от. Тепер можна і в новий дім в’їжджати! – заявив племінник, коли документи були підписані.
– Зачекай, що прямо зараз чи що? Я ще з серванту посуду не виклала, – заперечила було літня жінка, однак Льоша наполягав відвезти її сьогодні. Нібито, покупцю ночувати ніде!
– Ну гаразд, сьогодні так сьогодні. Тільки швиденько посуд зберу, – погодилася Валентина Василівна.
Незабаром вони їхали трасою на вантажівці. Бабуся почала позіхати і заснула без пам’яті. Свідомість іноді поверталася до неї, і вона бачила дорогу у вікно машини, чула, як чоловіки перемовляються між собою.
– Бабусю, ти мене чуєш? – наче здалеку долинав голос Льоші. Сил відповісти у неї не виявилося.
– Давай тут її кинемо, – почула вона знову, прийшовши до тями знову через деякий час. Все відбувалося, як у тумані. Кинули стареньку прямо у замет.
– Сама помре, – сказав Олексій.
До старенької дійшло, що обдурив її племінник. Напевно, у чай він щось їй підмішав, щоб заснула і підписала дарчу. Закривши очі, Валентина приготувалася зустрічати смерть.
Тим часом за тим, що відбувалося, спостерігала дівчина. Проїжджаючи повз машину, що зупинилася на узбіччі, вона подумала, що водієві потрібна допомога, і вирішила загальмувати авто. Однак пізніше побачила, як чоловіки тягли щось із вантажівки, прямувавши до лісу. Йшов сильний сніг. Молода жінка зацікавилася, навіщо людям серед траси вигружати щось, та ще й у негоду? Може, криміналом займаються?
Трохи відʼїхавши машиною та вимкнувши фари, дівчина приготувалася чекати. Про всяк випадок записала номер автомобіля. Коли незнайомці сіли й поїхали, дівчина поспішила туди, куди вони несли мішок. Побачивши літню жінку, вона доторкнулася до пульсу. Жива! Щоправда, без тями. Молода рятувальниця тут же набрала чоловіка та повідомила про бабусю.
Коли приїхав чоловік, вони разом віднесли стареньку в машину. По дорозі Валентина Василівна прийшла до тями.
– Де я? – запитала вона.
– Ми вас знайшли, – відповіла їй Ірина. – Ви пам’ятаєте, як опинилися в снігу?
– Так. Пам’ятаю. Ми з племінником квартиру продавали. Потім пили чай. Ох цей чай… Льоша мені в нього щось насипав! Потім їхали у село, двоє кинули мене у замет. Позбавився від тітки родич!
– Давайте, я вас розітру, – запропонувала дівчина, дістаючи з аптечки крем.
– З вами тепліше, – усміхнулася бабуся. – Так би я пропала.
А пізніше сім’я Ірини і сама Валентина Василівна звернулися до поліції. По справі бабусі розпочато розслідування.
Молода жінка запропонувала Валентині пожити поки що у них з чоловіком. Всяке в житті буває, адже поки квартиру повернеш, своя дах над головою потрібна.
Через пару тижнів літній жінці повернули її квартиру. Олексія та його спільника посадили за шахрайство. А навесні, як і планувала Валентина, вона продала квартиру та придбала будиночок у селі. Ремонт там не потрібен був, і бабуся з радістю зайнялася городами. Влітку в гості Ірину з чоловіком запрошувала. Доброту цієї сім’ї старенька не забувала ніколи.
My Dearest One: A Tale of Family, Lost and Found Marina always believed she had grown up in a loving family—until she learned as an adult that she was adopted. Her foster parents, who had found her as an abandoned toddler in Sherwood Forest, never spoke of her past until her mother’s dying moments. With both parents gone, Marina discovers a hidden folder of letters and newspaper clippings about her origins, still unsure whether the truth should ever come to light. Years later at work, a woman named Hope brings news that a gravely ill retired schoolteacher from Yorkshire—who has been searching for her lost child all her life—believes Marina could be her missing daughter. A DNA test confirms it, leading Marina to the woman’s hospital bedside for a bittersweet reunion. Now torn between the mother who raised her and the one who lost her, Marina must decide whether to reveal a truth that could unsettle the family peace, or keep it hidden and honour the love she has always known. But as the past catches up, Marina realises that, for her, there has only ever been one real mother—a bond defined not by birth, but by love and devotion.
My Dearest One. A Story Sarah had found out, much to her disbelief, that shed grown up in a foster...
I Buy Premium Turkey Meat for Myself and Steam Healthy Cutlets, While He Gets Out-of-Date Pork: After 30 Years of Holding Our Family Together, I Refuse to Share the Good Food with My Lazy Husband
I buy finest British turkey breast for myself and steam up beautiful cutlets, while he gets the expired pork left...
For Five Years, Helena Thought She Was Married to Her Husband—But Realised She Wanted to Live with Him as if He Were Her Mum
For five years, she believed she was living with her husband, but only later did she realise shed been hoping...
The Nuisance Next Door “Keep your hands off my crystal glasses!” shouted the former friend. “Mind your own eyes! You think I don’t see who you’re ogling?” “So you’re jealous, are you?” Tamara Barrington was taken aback. “Just look who you’re after! I know what I’m getting you for Christmas—a lip-zipping machine!” “Why not keep it for yourself?” retorted Lynda, undeterred. “Or have you already worn yours out? You think I don’t notice?” Old Mrs. Tamara swung her legs off the creaky bed and walked over to her home icon shelf to read her morning prayer. Not that she was especially religious—she believed there was something out there running things, but who exactly remained a mystery. This all-powerful force went by many names: the universe, fate, and, of course, the Good Lord—a kindly old gent with a white beard and halo, sitting on his cloud and worrying about folks down on Earth. Besides, Mrs. Barrington was long past life’s halfway mark and edging near seventy. At that age, it was best not to quarrel with the Almighty: If He didn’t exist, believers lost nothing. If He did, non-believers lost everything. At the end of her morning devotions, Tamara added a few words of her own. Ritual, done. Soul at peace. She could start her new day. In Tamara Barrington’s life there were two main troubles. Not, as you might think, the usual English gripes of weather and taxes—those were old hat! Her nightmares were her neighbour, Lynda, and her own grandchildren. The grandchildren were predictable: today’s kids, not an ounce of effort in them. But they had parents to deal with them—let them take that on! Lynda, however, was a classic nerve-shredder of a neighbour! Only in the movies do the spats between national treasures like Dame Judi Dench and Maggie Smith seem sweet and charming. In real life, it’s nowhere near so cute—especially when the nitpicking is personal and persistent. To make matters more colourful, Mrs. Tamara had a chum with the nickname “Pete the Moped.” In full, it was Peter Ephraim Cosgrove—the surname a solid English sort! The origin of his nickname was obvious: In his youth, Pete Cosgrove—such a ring to it, eh?—loved zipping around on his scooter. Or as his mates called it, his “mopette.” In time, the battered moped gathered dust in the shed, but the nickname stuck like only village monikers can. In their younger days, they were family friends: Pete and his wife Nina with Tamara and her late husband. Now both of their spouses were resting peacefully in the village cemetery. So Tamara and Pete, whose friendship went back to school days, carried on together by habit—he was a true, loyal friend. Back in school, their trio—her, Pete, and Lynda—had pulled off friendship splendidly. Real, pure camaraderie—no teenage flirting involved. They always moved as a trio: Their strapping gentleman between two smartly dressed ladies, each on his arm. Like one of those double-handled English tea cups—built not to be dropped! As the years went by, the friendships changed. First came a chill from Lynda, then outright spite. It was as if Lynda had been swapped for someone else—a different script altogether! This switch came after her husband passed away; before that, things had been tolerable. It’s no surprise: time sharpens certain traits. The thrifty turn stingy. Chatty types grow unbearable. And envy—well, it will tear you to pieces. And there was plenty to envy! First, despite her years, Tamara stayed trim and neat, while Lynda had become rather dumpy—a common by-product of time. Tamara always cut a better figure. Second, their old friend Pete now lavished more attention on lively Tamara. They whispered and laughed over private jokes, their silvery heads nearly touching. With Lynda, conversation was limited to short, dry remarks. And Pete visited Tamara far more often, while Lynda had to beg for his company. Perhaps Lynda wasn’t as clever as infuriating Tamara, nor as quick with a joke—Pete had always loved a good laugh. Ah, there’s a fine old English word—”yakking”—which would fit what Lynda did these days: picking fights over every little thing. First, she complained Tamara’s loo was in the wrong spot and stank! “Your privy stinks up the whole place!” grumbled Lynda. “Rubbish! It’s been there for ages—you only just noticed?” Tamara riposted. “Oh yes! And your eye implants were on the NHS! Nothing good comes free, you know!” “Keep your nose out of my cataracts!” shot back Lynda. “Watch who you’re giving the side-eye!” And so it went, again and again. Pete even suggested filling in the old outside toilet and setting one up inside. Tamara’s children pooled money to sort out an indoor loo for their mum. Pete himself helped fill in the old pit—problem solved. Lynda, find something new to complain about! She did: Now she accused Tamara’s grandkids of stealing pears from her tree, whose branches hung well into Tamara’s plot. “They thought it was ours,” Tamara tried to explain, doubting the kids took any—she hadn’t seen any missing. “Besides, your chickens are always scratching round in my veg patch!” “A chicken is a simple creature! Either a broiler or a layer!” Lynda retorted. “And you ought to be raising your grandkids right, not giggling with old men all day!” On it went: the pears, the tree branches, the chickens, and always some new row to pick. In the end, Pete suggested cutting back the offending branches—after all, they were on Tamara’s side of the fence. Under his watchful eye, Lynda kept silent for once. Once that was sorted, Tamara took exception to Lynda’s new breed of chickens, which now truly did dig up her beds. She politely asked Lynda to keep them fenced in. Lynda only smirked: “Sweep away for all I care—see what you can do!” Tamara would never dream of catching a chicken and roasting it to prove a point—she was too soft-hearted for a risky experiment. Instead, clever Pete suggested an idea from the internet: quietly scatter eggs in the beds at night, and collect them next morning. It worked! Lynda, seeing Tamara returning with a full bowl of eggs, was flabbergasted—and her chickens never trespassed again. Couldn’t they just make peace now? Not likely! Now it was the smoke and smell from Tamara’s summer kitchen that bothered Lynda. “Yesterday I didn’t mind it, but today I do! And maybe I’m vegetarian! Haven’t you heard Parliament passed a law about barbecue smoke?” “Where do you even see a barbecue, Lynda?” Tamara tried reasoning. “You might want to wipe your glasses once in a while!” Always patient, Tamara finally lost her cool. Lynda had become utterly impossible—some words just suit her! “Maybe she ought to be sent off for experiments,” Tamara sighed to Pete over tea. “She’s eating me alive!” Weary and thin from the daily stress, Tamara thought she might waste away—but Pete encouraged her to hang in there. One bright morning, Tamara heard a familiar song: “Tammy, Tammy, come out from your cottage!” Outside, Pete stood proudly beside his newly repaired moped. “Why was I so glum before?” he proclaimed. “It’s because my moped was down! Now climb on, darling, let’s relive our youth!” Tamara hopped on. After all, Parliament had officially cancelled old age: everyone was now an active pensioner at sixty-five! She rode off into her new life—literally and figuratively. Before long, Tamara became Mrs. Cosgrove—Pete proposed, and the puzzle was complete. She left her worries (and her cantankerous neighbour) behind and moved in with her new husband. Lynda remained a solitary, grumpy woman—who, with no one left to argue with, turned all her bitterness inwards. But you can bet she found new things to envy. So hold tight, Tamara, and maybe don’t step outside too soon! Village life—it’s a real song, isn’t it? What did you expect? All that fuss over a loo, for nothing…
Annoying Neighbour Dont you touch my reading glasses! screeched my former friend Jean. You ought to mind your own eyesight!...
One Day, I Spotted My Cheerful Sister in a Shop, Walking Hand in Hand with a Distinguished Gentleman—Both Wearing Wedding Rings
One day, I spotted my usually cheerful sister in the local shop, walking hand-in-hand with a distinguished-looking gentleman, both of...
My Wife Packed Her Bags and Vanished Without a Trace: A Brother’s Betrayal, a Mother’s Escape, and the Fight to Reclaim a Life Built on Trust, Not Manipulation
His Wife Packed Her Bags and Disappeared Without a Trace “Stop pretending youre a saint. Itll all work out. Women...
He Told His Wife She Was Too Boring—But When She Transformed Her Life, She Found Herself Bored of Him Instead
It was nearly two years ago now, though it feels a lifetime past, that I heard words from my husband...
No One’s Home
Nobodys House Henry would wake, just as he always had, without an alarm, at half past six. Silence filled the...