З життя
Замовив доставку, а приїхала жінка старше сорока років.

Викликав доставку їжі додому. Зазвичай приїжджають молоді хлопці, а тут — жінка, за сорок. Питаю, чи не важко. «Ні, — сміється вона. — Це набагато легше, ніж бути експертом-криміналістом. Я ж майор поліції. У відставці».
Звісно, я не міг її так відпустити. Зав’язав розмову. Вона була рада поспілкуватися, замерзла й втомилася до вечора.
Дві вищі освіти: медична та юридична. Двадцять років досвіду в органах. Робота за викликом: угону, крадіжки, вбивства. Бувало, що працювала на чотири районні відділи. Як тільки з’явилась можливість вийти на пенсію, одразу звільнилася. «Робота там пекельна! А у нас двоє дітей, майже однолітки, мені треба ними займатися».
Кур’єром вона заробляє більше, ніж криміналістом у званні майора. Вона, звісно, жінка крута, має мілітаристську витримку, різкі жести, уважний погляд. Володіє самбо, чудово стріляє. Але розвозить їжу: «Вибачте, ця страва у них закінчилася, їм її замінили та дали десерт, у подарунок. Все гаразд?»
Все гаразд, товариш майоре, все гаразд.
Мене завжди вражала здатність жінок різко змінювати все і починати знову. Якщо такі обставини. Адже була майором, далі могла б стати полковником, можливо, домоглася б великого кабінету. А там і генералом, чому ні? Але штука в тому, що всі ці звання, регалії й кабінети дуже важливі чоловікам, вони будуть їх сидіти роками, товстіючи і наближаючи себе до інсульту. Нормальній жінці вони аж ніяк не потрібні. У неї діти, у неї інші турботи. І ось так, легко, з майора МВС вона перейшла в рядові кур’єри, бігає містом з великим рюкзаком за спиною. І ні про що не шкодує.
Жінка — істота з дуже гнучкою психікою та пластичним мисленням. І в цьому її порятунок. Думаю, тому жінки живуть значно довше чоловіків. Вони легше пристосовуються до будь-яких обставин. Чоловік — консерватор, чоловік — зануда, йому важливо рухатися по своїй колії, крок вбік — для нього вже стрес.
У 90-ті роки я бачив чимало сімейних трагедій. Коли люди втрачали роботу. А жити якось треба. Чоловік лягав на диван і мучився: «Я, людина з вищою освітою! І я без роботи!». А дружина, теж із вищою освітою, хапала великі сумки і мчала до Туреччини за товарами. Ставала челночницею. Вчора вона сиділа в хімічній лабораторії, писала дисертацію, а сьогодні була втомленою жінкою з численними пакунками. Мріяла вона про таке світле майбутнє? Точно ні. Але треба заробляти. І жінка швидко перебудовувала все своє життя. У неї починалася зовсім інша хімія. Де вона в обставинах нової реальності здобувала своє «золото».
Ось реальна історія сімейної пари, з якою я знайомий. Роман та Юлія були геофізиками. У 90-ті роботи не стало. Роман спробував займатися бізнесом, відкрив торгову палатку, але одразу збанкрутував і ще й отримав виразку. Впав у депресію. Тоді Юлія влаштувалася в представництво західної компанії. Звичайною секретаркою, у неї була добра англійська. Так, кандидат наук — і секретар. І це її зовсім не лякало. Треба жити, годувати чоловіка і сина, тут не до гордості. І через три роки вона вже відкрила свою маленьку фірму, вона легко вписалася в нову реальність. Чоловік так і страждав, хотів щось робити, але Юлія сказала йому: «Знаєш що? Давай ти будеш у нас домогосподарем! А я буду заробляти». І Роман легко погодився.
Але тут хоча б чоловік, хоча б свій дім, є підтримка. А скільки історій, коли розлучення, і у жінки раптом нічого немає. Вона буквально на вулиці. Чоловіки бувають дуже безжальні в таких ситуаціях.
Одна моя добра знайома жила з хлопцем, душа в душу, вони не розписалися, це здавалось пустою формальністю. Він добре заробляв, Олена навіть інститут не закінчила, хлопець переконував, що завжди її забезпечить. «Ось він, мій принц!» — думала щаслива Олена. Народила дитину. А потім цей принц завів нову подругу і виставив Олену з донькою. Аліменти платив мізерні. Олена опинилася в чужому місті, без дому, з трирічною дитиною. Вона могла б повернутися до себе, до батьків, але там маленька квартира й хвора мати. І тоді Олена сказала: «Я виживу! Я сама вирощу доньку принцесою, раз з принцом не пощастило».
Це було навіть не з нуля. Це було з мінуса.
І Олена пішла працювати офіціанткою. Тому що більше нікуди не брали. Знімала кімнату. Паралельно навчалась на візажиста. Три роки були жахливими, вона не спала і доїдала на кухні те, що залишалося від відвідувачів ресторану. В одних чоботях ходила дві зими підряд, але доньці купувала красиві сукні. І Оленка вижила. Без багатих залицяльників і раптових удач. Тепер у неї салон краси, дуже успішний. Повно залицяльників. Донька навчається в Англії. Нещодавно у модний салон заглянула та сама, через яку Олену кинув «принц». Олена її впізнала. Вимагала, щоб обслужили по вищому розряду. У фіналі вийшла до клієнтки сама і заявила: «Для вас сьогодні все безкоштовно, голубонько. Вашому чоловікові гроші потрібніші». І пішла.
У жінок чарівна здатність до регенерації. Коли все зруйновано, вони вміють на руїнах побудувати нове життя. З нуля або з мінуса. Без стинаннь і ниття. Майстри з ниття — це саме чоловіки.
Жінок часто порівнюють з кішками. Насправді — вони скоріше ящірки. Відкидають хвіст, коли притискає. І несуться далі, відрощуючи новий хвіст.
Їх не зупинити, не впіймати, не знищити…
