З життя
Запізніла любов: Вперше заміж у 55
Мій запізнілий чоловік… Уперше заміж у 55… Пройшли вже п’ять років, як ми відзначили весілля… Мені зараз 60 років, а моєму чоловікові – 65… Немає нічого дивного в тому, що я вийшла заміж у 55 років… У наш час таке трапляється… Дивно лише те, що це – мій перший шлюб і перший шлюб мого чоловіка… І, уявіть собі, я ніколи не збиралася цього робити! Ще в молодості, коли мені не було й двадцяти, мене залишив хлопець, якого я дуже кохала… Його звали Віктор. Покинув мене на п’ятому місяці вагітності… Спочатку, Боже прости, я хотіла звести рахунки з життям, але потім зібралася і поклялася, що ніколи не вийду заміж… Я не хотіла, щоб поруч зі мною був ще один негідник, який утече при будь-якому зручному випадку… І я дотримала своє слово… Виросла і вийшла заміж моя дочка, з’явилися онуки, а я, як уперта ослиця, тягнула самотнє життя… І не можна сказати, що чоловіки не залицялися… Було ще стільки! Але характер у мене упертий: якщо щось задумала – обов’язково виконаю… Але життя самотньої жінки зробило з мене позбавлену жіночої привабливості, грубувату особу… Однак доля – непередбачувана «пані»…
І я хочу розповісти, як все ж одному чоловікові вдалося звабити мене на шлюбний рушник… Коли я вийшла на пенсію, то, як і всі пенсіонери, вирішила зайнятися грядками… Від батьків мені залишилася невелика дачна хатинка з ділянкою землі… Добиралася я електричкою. Їхати треба було понад годину, тому я брала журнал з кросвордами – і час спливав швидко… Одного разу, на одній зупинці, до мене підсіли чоловік і жінка (видно, що сімейна пара) і маленький з вигляду похилого віку чоловічок… Спочатку всі мовчали… Потім я почула тихий голос сусідки…
– Віктор, ну, давай заїдемо до дітей, допоможемо — сором’язливо просила жінка. – Ти ж батько…
Але тут стукіт поїзда заглушив гучний голос її чоловіка.
– Ти що, дурепо, хочеш, щоб я на колінах повз перед цими дурнями?
Далі посипалася така лайка на адресу дружини і дітей, що я мимоволі глянула на своїх сусідів… Мій погляд зупинився на розлюченому обличчі крикуна – і я заніміла… Це був Віктор! Той самий Віктор, який багато років тому покинув мене вагітною! Він зовсім не змінився, тільки риси обличчя скривилися від віку і злості… Він був таким же велетнем, як і в молодості… Віктор, звичайно, мене не впізнав, але, зловивши мій погляд, істерично закричав:
– А ти чого витріщилася? Відверни очі, а то в око затреблю!
Я закам’яніла… Руки і ноги не слухалися: чи то від несподіванки, чи то від страху…
І тут сталося щось дивовижне… Маленький похилий чоловік, що сидів напроти, рішуче встав між мною і Віктором, і твердо вимовив впевненим голосом:
– Якщо ти не припиниш ображати жінок, матимеш справу зі мною. Чоловік, який так говорить з жінками, для мене – ганьба… Я тебе в рамці зігну!
У мене серце впало в п’ятки! Яка “рамці”? Так Віктор його пальцем розчавить!
Я вже налаштувалася захищати свого захисника, як раптом Віктор знітився, втиснув плечі в себе, і щось невиразно промимрив… І тоді я зрозуміла, що цей “герой-крикун” тільки перед жінками може силу показувати… А перед справжнім сміливим чоловіком одразу ж здається… І це через нього… (немає слів!) я все життя собі понівечила?! Сльози навернулися на очі… Якось усе швидко сталося, як у кіно, де тридцять років за хвилину пронеслися…
Віктор з дружиною вийшли через дві зупинки, і я заплакала… На душі було пусто і гидко…
– Навіть сльози не зіпсують ваше миле обличчя, – на мене з посмішкою дивився мій захисник… Тепер він не здавався мені “чоловічком з ноготька”… Переді мною сидів мужній і сміливий чоловік. Звали його Богдан Петрович, військовий у відставці…
Так я познайомилася з моїм майбутнім “запізнілим” чоловіком… І раптом усвідомила, що вперше за довгі-довгі роки хочу вийти заміж, хочу відчувати себе коханою жінкою…
Так і сталося…
Ми з Богданом дуже щасливі… Життя все ж мудро розставляє все на свої місця… І неважливо, в якому ти віці… Бо навіть осінь життя може наповнитися любов’ю і щастям…
**”I See You, Don’t Hide. What Are You Doing in Our Stairwell?” – The Cat Gave a Guilty Look While Silently Shaking Its Frost-Clumped Paws by the Puddle of Melted Ice from Its Fur.**
“I see you, don’t hide. What are you doing in our stairwell?” The cat looked up guiltily, silently shuffling its...
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke slumped at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.
**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...
The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet
A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.
Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....
That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.
When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...
That Night I Stepped Onto the Street, I Had No Idea Where My Path Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stones, Yet I Clutched It Like It Held My Freedom.
That night, when I stepped onto the street, I had no idea where the road would take me. My suitcase...
On the Importance of Me-Time: A Personal Reflection
**A Note on Me-Time** Recently, a friend popped over for coffee, and as we sat chatting about life, I mentioned,...