З життя
Заздрість до сестри: у неї все, а я несу на собі тягар сім’ї
Я до безумства заздрю своїй сестрі. Її чоловік готовий подарувати їй цілий світ, а я несу тягар усієї родини.
Я до смерті заздрю своїй молодшій сестрі Марині. Її життя — ніби казка, де вона принцеса, а чоловік виконує всі її забаганки, неначе вірний лицар. А я, немов замучена Попелюшка, тягну на своїх плечах усю родину, задихаючись від втоми і безвиході. Іноді мені здається, що я найтупіша і найнещасніша жінка у світі. З моїм чоловіком, Сергієм, ми разом вже майже десять років. За цей час ми пережили багато: були моменти щастя, але частіше — темні часи, повні випробувань.
Зараз настав один із найдраматичніших періодів нашого життя. Рік тому Сергій вирішив змінити роботу. Нам обіцяли золоті гори: стабільний дохід, гарні умови, світле майбутнє. Але реальність стала жорстоким жартом над нашими надіями. Нова посада виявилася справжнім пеклом, гіршим від попередньої, і Сергій тепер звинувачує у всьому мене, наче я сама штовхнула його в цю прірву.
— Це ти хотіла, щоб я змінив роботу? Ну ось, задоволена тепер? — кидає він мені з отруйною усмішкою при кожній нагоді.
Але хто міг передбачити такий поворот? Я лише хотіла, щоб він ріс, щоб наша сім’я нарешті вийшла з вічної бідності. Хіба я могла знати, що все обернеться катастрофою? Тепер ми тонемо у фінансовій ямі. Моя зарплата — єдине, що тримає нас на плаву, адже Сергію вже кілька місяців затримують виплати. Ми ледве зводимо кінці з кінцями, і кожен день я відчуваю, як цей тягар давить усе сильніше.
Минулої весни у мене зламався телефон. Ремонт коштував би майже як новий пристрій, і ми вирішили відкласти покупку. Кілька місяців я мучилася зі старим планшетом, поки не довелося здати його в ломбард. Туди ж відправилися майже всі мої золоті прикраси — ті небагато речей, що нагадували про кращі дні. Гроші були потрібні терміново, і я віддала все, що мала. А речі Сергія? Ні, їх ми не торкнулися — тільки мої жертви пішли в хід.
Марина, моя молодша сестра, пожаліла мене і віддала свій старий телефон, щоб я могла хоч якось триматися на зв’язку. Я викладалася на повну, щоб моя родина не голодувала. Так, Сергій теж працює, інколи бере підробітки, але робить це з таким скрипом, наче я змушую його на каторгу. Щоразу його доводиться вмовляти, майже на колінах просити.
Нещодавно чоловік Марини, Олексій, обмовився, що на 8 березня вона вимагала у подарунок новітній iPhone. Я відчула, як всередині мене спалахнула пекуча заздрість — почуття, якого я соромлюсь, але не можу заглушити. Вони з Олексієм винаймають квартиру в Києві, як і ми з Сергієм, але у них все інакше. Марина вертить чоловіком, як маріонеткою: він паше вечорами таксистом, їздить у відрядження, заощаджує гроші і у всьому їй догоджає. Її зарплата — це її особистий маленький скарб, який вона витрачає лише на себе. Торік вона просто зайшла у бутік і купила собі шикарну шубу, бо так захотіла.
— За житло, їжу та інші турботи має відповідати чоловік, — заявляє вона з упевненістю королеви.
Марина — справжня красуня. Вона вкладає всі свої гроші в себе: нарощування вій, ідеальний манікюр, доглянуті брівки, стильні укладки, модний одяг і інші жіночі радощі. Поруч з нею я відчуваю себе якоюсь сірою тінню — затертою, недоглянутою, забутою. Я вже й не згадаю, коли востаннє була у перукаря, а про манікюр і зовсім мовчу. Все, що я заробляю, йде на родину, а Сергій навіть не думає принести додому зайву копійку. Будь-який підробіток або зміну у житті доводиться витягати з нього кліщами.
Нещодавно я отримала зарплату, і Сергій знову натякнув, що за квартиру і їжу знову доведеться платити з мого гаманця. Мене розриває від образи: він навіть не намагається щось змінити, не старається заради нас.
— Ти ж знаєш, з грішми туго, зарплату знову затримують, — пробурчав він, коли я запитала, що він подарує мені на день народження.
Але щойно він не отримує подарунок на свято, як дується, наче дитина. Я завжди намагаюся його порадувати, знайти хоч якусь дрібничку, щоб він не почувався обділеним. А він? Я не чекаю від нього дорогих телефонів чи розкішних сюрпризів — щастя ж не в грошах. Але навіть простого уваги, маленького жесту турботи від нього не дочекаєшся. Він цього просто не розуміє.
Я думала, що наші біди — тимчасові, що це лише темна смуга, яка скоро закінчиться. Але тепер я бачу: це не смуга, а ціле життя. Я намагалася говорити з Сергієм, доходило до сварок, але він лише розводить руками: «Зарплату затримують, що я можу зробити?»
— А якби у нас були діти, як би ми тоді виживали? — спитала я одного разу у відчаї.
Він промовчав. А я дивлюся на Марину, і заздрість зжирає мене зсередини. Мені соромно за ці почуття, але вони сильніші за мене. Її чоловік носить її на руках, осипає подарунками, купує все, що вона забажає, а я досі користуюся її старим телефоном, який вона викинула за непотрібністю. Чому одним жінкам, як Марині, дістається все? Це така щаслива доля? Чи справа у чоловіках? Чому у одних життя — суцільне свято, варто лише пальцем клацнути, а у мене — безкінечна сіра туга?
Raised by My Grandmother: Grateful for Her Support, But Her Love Always Came With Strings Attached
I was brought up by my grandmother. Of course, Im grateful to her, but her love was never entirely selfless....
I Used to Tell My Husband Off for Living in ‘My’ Flat—One Weekend, He Packed His Bags and Left
Id been needling my other half, going on and on about him living in *my* flat. So, one weekend, he...
Everyone Thought the Young Woman Looked After the Neighbour’s Grandmother Just to Inherit Her Estate—But They Were All Wrong
Everyone believed the young woman was looking after the neighbours grandmother simply to gain an inheritance, but they were all...
Twenty Years On, I See My Younger Self in the Boy: A Tale of Lost Love, Broken Trust on the Eve of a Wedding, and the Shocking Reunion Between Arthur, Martha, and the Son He Never Knew
Twenty years on, I look at the boy and recognise my own young self mirrored in him. On the eve...
How My Mother-in-Law Ended Up Homeless – The Story of Family Drama, Sibling Favouritism, and the Battle Over Who Deserves a Home
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I am quite certain that it was never our duty to support...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? My Mother-in-Law’s Relentless Suspicion, Family Drama, and the Test That Changed Everything”
That’s not your daughter, are you completely blind? Id been seeing my future husband for less than a year when...
You’re Robbing My Son Blind—He Can’t Even Afford a Light Bulb! On Sunday morning, I was curled up on the sofa with a blanket while my husband drove over to his mother’s to “change some light bulbs.” But of course, the real reason for summoning her darling boy was something else entirely: “Son, have you forgotten it’s Igor’s birthday today?” My husband’s the generous type—his salary barely lasts a week. Thankfully, he still gives me cash for the bills and groceries, but the rest? He blows it all on new video games and whatever gadgets go with them. I don’t mind; better my man enjoys his hobbies than squanders his time (and money) in pubs or nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for any man. I’m not telling you this for sympathy, just so you understand why my husband always has empty pockets. I have no such problem—even manage to save. I often lend him money in emergencies, but when it’s for his mum, niece, or sister, I always say no. Naturally, I remembered Igor’s birthday. Last week, I bought his present myself. Before my husband set off, I handed it over and settled down to watch a film. I didn’t go—the mutual animosity between me and my in-laws made sure of that. They think I don’t love him, accuse me of being mean because I refuse to fund their expenses or mind my sister-in-law’s kids. Once, I watched them for an hour, but they picked them up half a day late, making me miss work—when I dared complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, any requests to babysit were met with a firm “no.” Didn’t bother me if my husband watched the kids—he enjoys their company. Not long after my husband left, he returned—with the whole family in tow, nieces and all. His mum barged in, coat still on, and declared: “We’ve decided that, for Igor’s birthday, he’ll get the tablet he wanted—two grand it cost. You owe me a thousand pounds for your share. Pay up.” I might have bought the lad a tablet—but nothing that expensive. Obviously, I refused to hand over any cash. That’s when my husband started guilt-tripping me for being stingy. I turned on the laptop and called Igor over. In five minutes, we picked and ordered a gadget he really wanted—job done. Thrilled, Igor dashed off to his mum, who’d been sulking in the hallway. My sister-in-law always had sticky fingers—nothing in our house was safe. My mother-in-law, meanwhile, ignored my thoughtful gesture and exploded with indignation: “No one asked for your help. You were meant to give money! You’re with my son, and he’s always skint, can’t even buy a lightbulb. Hand me a thousand pounds now—you know full well that money belongs to my boy!” She reached for my handbag on the nightstand. I glared at my husband and hissed, “You’ve got three minutes to get them out of here.” In less than three minutes, he’d grabbed his mother and chucked her and the lot of them out the door. So, yes, I’d rather my husband waste his wages on games than have his mother snatch every penny. At least he spends it on things that make him happy, not on those freeloaders. Sometimes, I genuinely think I’d have been better off marrying an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a lightbulb. One Sunday morning, I was curled up under a blanket...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law—Do Whatever You Like!” said the Mother to Her Son Mark was finishing uni and thought it was the perfect time to marry his first love from sixth form, Maddie! Maddie wasn’t just pretty; she was smart and kind, writing her master’s dissertation at the time. The young couple planned to tie the knot as soon as she finished her degree. Mark decided to tell his mum about the wedding, but she wasn’t thrilled. His mother insisted he either marry Amanda from next door—or no one at all. Then she asked what mattered more: his career or love? Mark’s mum dreamed of her son becoming a true success story. Amanda was from a well-off family and had fancied Mark for ages, but he only had eyes for Maddie, whose family background wasn’t ideal. Maddie’s mum had a bad reputation… What would the neighbours say? “I don’t need any other daughter-in-law. Do as you wish!” his mum told him. Mark tried for ages to change his mum’s mind, but she wouldn’t budge. Finally, she said she’d disown him if he married Maddie. Mark lost his nerve. He kept seeing Maddie for six more months, but their relationship slowly fizzled out. Eventually, he married Amanda. She truly loved him, but there was no big wedding—Mark didn’t want Maddie to see any wedding photos. With Amanda’s wealthy background, he moved into her parents’ massive house, and they even helped his career. But true happiness never came. Mark didn’t want kids. When Amanda realised she couldn’t change his mind, she filed for divorce herself. By then, Mark was forty and Amanda thirty-eight. Amanda remarried, had a child and finally found real happiness. Mark always dreamed of marrying Maddie, tried to find her, but she seemed to have vanished. Then he learned Maddie was gone—after their break-up she’d married the first man she met, who turned out to be violent. He beat her to death. After that, Mark ended up living alone in his parents’ old flat, drinking himself to death, staring at Maddie’s photo and never forgiving his mother.
I wont accept anyone else as my daughter-in-law, do as you wish! declared his mother. Matthew was finishing university and...