Connect with us

Storie di vita

Здається, я сьогодні бачила твого колишнього чоловіка

Published

on

— Здається, я сьогодні бачила твого колишнього чоловіка, — зітхнула Тетяна Григорівна, знімаючи зимові чоботи.

Софія в цей час роздягала близнюків після прогулянки з бабусею.

— Сам чи з новою пасією?

— Сам був. Хвилин п’ять стояв спостерігав, як я дитячий візочок катаю, а коли я на нього звернула увагу, швидко розвернувся і пішов. Можливо, помиляюся, але дуже схожий. Він хоч дзвонить, дітьми цікавиться?

Софія насупилася.

— Дзвонить через день. Я трубку не беру.

— Чого ж це ти? Може, помирилися б!

— Він мене вагітну покинув заради якоїсь авантюристки, про що мені з ним розмовляти?!

Дочка почала заводитися, але Тетяну Григорівну це не спинило.

— Так, може, він дітей хоче побачити? Дарма ти так! Можливо, і помирилися б заодно.

“І мені не довелося б до вас навідуватися щотижня”, — подумала бабуся вже про себе.

— Він прекрасно знає адресу! Якщо дійсно захоче — прийде. А миритися я з ним не збираюся, мені зрадники не потрібні.

— Ой, Софіє, не в твоєму становищі виставляти напоказ надмірну гордість! Народили дітей разом, разом повинні і те розгрібати.

— То ти б тата пробачила?

— Знайшла, що порівнювати! Твій батько мене на руках носив і завжди мріяв про велику родину. На жаль, у Господа на нього були інші плани… А у вас що? Ех! — махнула рукою бабуся і пішла в ванну мити руки, — Все через силу.

Після місяця практично безперервного перебування з новонародженими онуками Тетяна Григорівна знову зрозуміла, що в такому режимі довго не витримає. До того ж песик Людвиг, залишений нею з подругою, сильно сумував і майже нічого не їв. Тому Софія залишила свої спроби переконати матір у тому, що варто здавати її квартиру у Львові в оренду, наводячи такі аргументи, як: “а чому їй простоювати”. Врешті-решт вона пожаліла Тетяну Григорівну і запропонувала навідуватися до них на три дні в тиждень, щоб молода мама хоч якось могла прийти до тями.

Тетяна Григорівна прилягла поруч із чотиримісячними онуками. Пухлячки! Ой, скільки ж з ними клопоту! Очі Павлика вже набули карого відтінку, і волоссячко росло темне, кирляве, як у тата, а в Полінки яскраво-голубі оченята, як квіти льону, а волоссячко біле, пухове… Різні дітки. Несхожі. Одна біда — щічки усипані червоними, шорсткими діатезними плямами. А як закричать… Мати моя!

— Думаю, не на Людвига у них алергія, — припустила Тетяна Григорівна, — що з ним, що без нього — сплошу засипані. Дарма ти мою собаку обиділа.

— Прямо вже так обиділа! Він тварина, мамо, не перебільшуй. А щодо алергії ти, скоріш за все, маєш рацію. — Софія без причини поправила і так добре сидячий боді на агучущому Павлику і невпевнено поглянула на мати.

“Щось задумала” — здогадалася Тетяна Григорівна і виявилася права.

— Я тут, знаєш, про що подумала… — почала Софія, — може, мені на півставки вийти? З іпотекою, звісно, тепер легше стало завдяки материнському капіталу, але допомога у мене мізерна, а аліменти маленькі. Від декретних майже нічого не залишилося, а стільки витрат з цими дітьми!

— І не проси! — жахнулася Тетяна Григорівна. — Я не впораюся з ними одна, ти в своєму розумі? Хочеш мене раніше часу довести до могили? Так я вже зрозуміла, яка ти, зрозуміла, дочко… Егоїстка, ось! І не ображайся. Совісті мати хоч трохи треба! Не бачиш, що я і так… з останніх сил… Все для тебе! Навіть Людвига кинула! — схвильовано і переривчасто промовила мати. Вона теж здавалася собі поганою, відразливою егоїсткою. Про себе, все-таки, в першу чергу сміла подумати, а не про кровинку 35-річної!

Тетяна Григорівна глянула на дочку — та засоромилася. Продовжила:

— Не розумієш, ні. Та й бог з тобою!

— Мамо, ну чого ти так…

— Я ж не за себе хвилююся, а за собаку! Кому він потрібен, крім мене? Засумує, помре, а адже ще не старий.

У Тетяни Григорівни виступили сльози.

— Вічно ти перебільшуєш! — обурилася Софія.

— Ні, я на відміну від тебе тверезо дивлюся на речі. До того ж, який сенс тобі виходити на півставки? З тебе ж знімуть допомогу по догляду за дітьми!

— Так я не на свою роботу, а так… В магазин один. Два рази на тиждень неофіційно. Знайома запропонувала. Гаразд, мамо, забудь. Ти права, з ними дуже тяжко. Тільки от як бути з цими грішми не знаю.

Софія запустила в волосся пальці, скуйовдила себе і впала на ліжко.

— Ваня буде дзвонити — не хвизҏуйся, візьми трубку. Він тобі потрібен. Особливо зараз потрібен. Чуєш?

Дочка пробурмотіла щось невразумітельно. У квартиру влетіла зі школи Юля. Дівчинка дуже любила, коли бабуся була у них. Їй одразу ставало весело і легко на душі.

— Усім привіт! Я їсти хочу просто звеҏски.

Заради експерименту перед Новим Роком Людик був взятий з собою в місто. За пару днів спільного перебування малюкам гірше не стало. Онука Юля залюблювала пса, а у святковий вечір пов’язала йому на нашийник золотистий бантик. Тетяна Григорівна помітила, що дочка дуже вже старається з наведенням краси перед дзеркалом. Вбрала сукню, колготки, зробила макіяж, з зачіскою стоїть видумає… Та й стіл накрила аж ніяк не на трьох.

— До нас хтось прийде, чи що? Для кого ти так стараєшся?

— Чому стараюся? І не стараюся я взагалі! Просто хочу зустріти Новий Рік гарною, — парирувала Софія, мазюкала губи і потім додала неохоче: — Ваня прийде. Напросився-таки. Але я не для нього вдяглася! Ще чого!

Веніамін з’явився через півгодини з Дідом Морозом у мішку подарунків. На його схудлому обличчі бігали тіні збентежених почуттів: провини, вичікування, готовності відбити нападки колишньої дружини. Він зробив незграбну спробу бути веселим і безтурботним.

— Всіх з наступаючим! На вулиці морозець хоч куди! — усміхнувся він на всі 32.

Софія лупала на нього густо накрашенными віями і щойно відкрила рот, як вибігла ошелешена Юля. Вона не бачила батька з весни і не знала, що він сьогодні прийде. Ваня розкинув руки для обіймів. Він явно здивувався тому, як подорослішала старша дочка.

— Юля, яка ти красуня! Дай же я тебе обійму!

Юля підбігла… І на всього розгону, як юна тигриця, тицьнула кулачками по його розкинутим рукам.

— Ненавиджу! Ти мені не тато! — прокричала дівчинка і сховалася в своїй спальні, з усієї сили гримнувши дверима.

Одразу в два голоси заволали близнюки і Софія кинулася до них.

Ваня підсмалив і запхав жарку куртку в шафу. Тетяна Григорівна хмикнула, не втримавшись:

— Ну, а що ж ти хотів? Невже очікував іншого? Ой ви, батьки…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − 3 =

Також цікаво:

EN1 годину ago

Silt Road, Forty-Two Miles Away

I called my son-in-law "son" for the first time in the ICU hallway at St. Vincent's, somewhere around three in...

EN2 години ago

Twenty Veiled Brides, One Scarred Hand, and a Bridgeport Garage Deed

My name is Denise Kowalski, and I run event logistics for a catering outfit out of Stamford. Mostly I do...

EN3 години ago

The Pink Bowl on Vineville Avenue

My name is Dorothy Mercer. Everybody around Macon calls me Miss Dot. I'm seventy-four, I buried my husband Earl six...

EN9 години ago

I Left Three Puppies Behind the Garages. Margaret Holloway Wouldn’t Give Them Back.

My name is Dale Pruitt. I'm thirty-three, I work the lift bay at a tire shop on Route 20 outside...

Storie di vita13 години ago

Desidero soltanto che i miei nipotini siano in salute.

Non chiedo nulla per me… Desidero soltanto che i miei nipotini siano in salute. ❤️ Qualche giorno fa, mia figlia...

Storie di vita14 години ago

La voce di Gabriella era diventata così fredda che, per un momento, mi sembrò di parlare con una sconosciuta.

«Tu hai capito bene con chi stai parlando?» La voce di Gabriella era diventata così fredda che, per un momento,...

Storie di vita14 години ago

La voce di Sofia arrivò alle mie spalle, sottile e impastata di sonno.

«Mamma? Perché sei ancora qui?» La voce di Sofia arrivò alle mie spalle, sottile e impastata di sonno. Mi voltai...

EN18 години ago

Fifteen Percent of Dolan’s Auto That Diane Never Got

People in Erie still tell this story the way my wife's aunt tells it. The ungrateful mechanic who took her...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.