Жорсткі докори: Свекруха і чоловік змінили думку після розлучення.

На сирітство поклали печатку! Докоряли Настю свекруха та чоловік. Але гірко пошкодували про свої слова після розлучення.

Чи щасливі діти, що виросли в дитячих будинках? Настя потрапила до дитячого будинку, коли їй було 13 років. Її батьки загинули в аварії, а родичі відмовилися від неї. Розумна, красива, інтелігентна і здорова Настя одразу сподобалася одній із виховательок. Коли Насті виповнилося 18 років, вихователька видала її заміж за свого сина Олега, який був старший за неї.

Це був холодний розрахунок. Квартиру, яку отримала Настя від держави, продали і оформили на себе. Думка Насті нікого не цікавила.

— Ти маєш щодня дякувати за те, що тебе прийняли до сім’ї, — сказала Анна Петрівна.

Життя зі свекрухою було гірше, ніж у дитячому будинку. Після школи їй не дозволили вчитись і влаштували працювати посудомийкою в кафе. У Анни Петрівни були гарні зв’язки в місті. Зарплату Насті забирала свекруха. Їй доводилося доношувати одяг Анни Петрівни та її подруг.

— Чому зі мною так поводяться? Ледача, нікчемна, утриманка, потворна, як кінь, свекруха часто дорікала дівчині.

Знайомі родичі жаліли дівчину і приносили їй одяг та взуття.

Через кілька років Настя народила доньку Алісу. Однак ніхто в родині не був задоволений зовнішністю дитини. Анна Петрівна щодня відправляла Настю на роботу і часто нарікала:

— Вона ні крапельки не схожа на мого сина. Він гарний, а це якесь диво-звір.

Настя продовжувала мити посуд, а її маленька дочка спала поруч із нею у візочку. Коли Настя була зайнята, її колеги із задоволенням нянчилися з її донькою.

«А що я маю робити? Ця невдячна жінка завжди бере дитину з собою. Вона нам зовсім не довіряє. Це моя внучка, я б також хотіла з нею посидіти» — розповідала всім свекруха.

Олена, яка працювала в бухгалтерії, збиралася знову йти у декретну відпустку. Перед відходом із кафе вона підійшла до Насті і сказала:

— Досить мучити себе і дитину. Покинь свого чоловіка і переїжджай до мене. У нас багато місця. Мій чоловік і його мати живуть у будинку, а ви поживете у прибудові, там гостьовий будиночок з усіма зручностями і невеликою кухнею. Не бійся, ти не будеш одна.

На очах Насті з’явилися сльози.

— Олена Олександрівна, я не можу так жити. Навіть без мене у вас велика сім’я. А ми з дочкою — це просто зайвий рот, що потрібно годувати.

— Так, наша родина чималенька. Але мама вже старенька, і їй важко все робити самій. Ти житимеш з нами і працюватимеш помічницею. Ми добре платимо тобі.

Настя довго вагалась. Це була значна зміна в її житті. Але бачити свою маленьку дочку в поношеному одязі та грати з чужими старими іграшками змушувало її серце обливатись кров’ю. Тому вона зважилася на цей складний крок.

Вона швидко зібрала свої небагаті речі. Серед них були дитячі речі, підгузки та іграшки. Настя збирала речі дуже швидко, щоб свекруха не встигла повернутися.

Олена Олександрівна відвезла Настю та Алісу до себе додому. Вони оселилися в невеликому будиночку. Сім’я Олени прийняла Настю дуже добре, діти хотіли з нею постійно гратися з дівчинкою.

Коли свекруха і чоловік дізналися про всі обставини, вони по-справжньому злякалися. Вони боялися, що Настя забере у них частину квартири і навіть більше.

Тому свекруха вирішила, що їй потрібно розлучити дочку з Настею. Вона пішла до опікуна і розповіла, що Настя забрала у неї дитину в п’яному угарі, не годує, б’є і навіть привела свідків. Анна Петрівна була «страшною» і жорстокою жінкою. Їй нічого не вартувало найняти гарного адвоката і відібрати дитину у Насті.

Навіть зв’язки Олени Олександрівни виявилися марними в цій боротьбі зі свекрухою. Але одного чудового дня все змінилося…

Хтось настирливо дзвонив у двері. Відчинила мати Олени. Перед нею стояв високий імпозантний чоловік у піджаку і з портфелем. Чоловік був похилого віку.

— Тут живе Світлана Пильцова.

— Хто ви? Жінка відреагувала насторожено, можливо, вирішивши, що це черговий адвокат, надісланий свекрухою Насті.

— Мені терміново потрібно з нею поговорити.

Мама Олени впустила чоловіка в дім і покликала Настю.

Настя прополювала грядки, а діти наглядали за її маленькою дочкою.

— Здрастуйте, Світлано. Я Сергій, — представився чоловік і заплакав.

Виявилося, що Сергій — біологічний батько Насті. Колись у нього був курортний роман з її мамою. Дівчина, дізнавшись про вагітність, написала Сергію, але листа забрала його мати і сховала. Після смерті матері, Сергій розбирав речі і натрапив на цей лист…

Сергій так і не знайшов свою сім’ю, але як виявилося у нього була дочка. І нарешті вони зустрілися обличчям до обличчя.

Сергій був забезпеченим, і йому нічого не вартувало вирішити справу про розлучення і допомогти Насті відстояти права на дочку. Сергій забрав їх до себе в інше місто, в великий будинок і забезпечив їм все необхідне для щасливого життя.

Коли чоловік дізнався про складену ситуацію, він спробував помиритися з колишньою дружиною, але вона змінила номер телефону і більше не повернулася в місто.