З життя
Житлова дилема: битва за прийдешнє
Отже, слухай, у мене є ця історія, що вже не дає мені спокою.
Мене звати Оксана, мені 48, і зараз я стикаюся з вибором, який буквально розриває мені серце. У нашому маленькому містечку на Дніпрі, де все так тихо і затишно, мій син Денис раптом заявляє, що хоче одружитися зі своєю дівчиною Марічкою. Вони обидва сповнені надій і мріють поселитися в нашій однокімнатній квартирі, яку ми з чоловіком здаємо. Але я категорично проти, і на це є причина, що гризе мене зсередини. Цей вибір може змінити все між нами назавжди, але я просто не можу згодитися, бо страшно за своє майбутнє.
Денис і Марічка благають нас дозволити їм жити в тій квартирі. Зараз ми з чоловіком, Іваном, мешкаємо у двокімнатній разом із сином, а однокімнатну купили кілька років тому, взявши кредит, який ледь-ледь виплатили. Ця квартира – це наша пенсійна підстраховка. Ми здаємо її, щоб мати хоч якісь гроші на старість. Зараз ці кошти не такі вже й критичні, але через кілька років саме вони стануть нашою єдиною підтримкою. Без них нас чекає злидня, а я не хочу доживати вік, рахуючи кожну копійку.
Марічка живе в тісній двокімнатній квартирі з батьками, молодшою сестрою та хворою бабусею. Її родина сподівається, що після весілля в їхньому домі стане більше простору. У батьків Марічки немає грошей на окреме житло для молодих, тому вони сподіваються на нас. Але я не можу на це піти. Якщо ми пустимо Дениса й Марічку туди, то вже ніколи не зможемо попросити їх звідти – особливо якщо у них з’явиться дитина. Ця думка мене мучить, бо я добре знаю: іноді доброта обертається лихом.
Моя подруга Наталка потрапила в таку саму пастку. Вона дозволила своїй дочці та зятю жити в квартирі, яку здавала, попередивши, що це тимчасово. «Заощаджуйте на своє житло», казала вона. Але вони не копили. Замість цього витрачали гроші на відпочинки, дорогі речі та техніку. Незабаром у них народилися діти, і тепер Наталка не може їх виселити. «Як я можу вигнати доньку з малюками?» – ридала вона. – «Грошей з них не візьмеш, вона ж у декреті. А я ледве виживаю на свою пенсію!» Її сльози й біль стали для мене попередженням. Я не хочу повторити її долю.
Я боюся, що Денис і Марічка, отримавши квартиру, просто розслабляться. Вони будуть жити в задоволення, не думаючи про завтра. Навіщо їм заощаджувати, якщо є безкоштовне житло? А ми з Іваном залишимося ні з чим. Коли вийдемо на пенсію, нам доведеться виживати на мізерні виплати, відмовляючи собі у всьому. Сама думка про це мене лякає. Я не хочу, щоб моя старість перетворилася на боротьбу, коли я навіть ліки не зможу собі дозволити.
Денис дивиться на мене з обрадою, не розуміючи, чому я така непоступлива. «Мамо, нам ніде жити, – каже він. – Марічка не може залишатися з батьками, там тісно». Його слова болять, але я не здаюся. «Орендуйте квартиру, заощаджуйте на свою, – відповідаю. – Ми з батьком самі все здобули, і ви зможете». Але в його очах я бачу розчарування, і це розриває мені серце. Марічка мовчить, але її погляд сповнений докору, ніби я руйную їхні мрії. Я почуваюся жахливою, але не можу відступити.
Кожну ніч я не сплю, прокручуючи в голові наші останні слова. Уявляю, як вони знімають маленьку квартиру, рахуючи кожну гривню, і мені стає їх шкода. Але потім я згадую Наталку, її сльози, її злидні, і рішучість повертається. Ми з Іваном працювали все життя, щоб мати спокійну старість. Чому ми повинні жертвувати цим заради їхнього комфорту? Вони молоді, у них є час і сили, щоб побудувати своє життя.
Я знаю, що моя відмова може віддалити Дениса. Він може образитися, і наша тепла, близька зв’язок розірветься. Марічка, можливо, налаштує його проти мене, і я залишуся без сина. Ця думка – ніж у груди. Але я не можу ризикувати своїм майбутнім, не можу повторити помилку Наталки. Я хочу, щоб Денис і Марічка навчилися відповідати за себе, як ми з Іваном. Ми теж починали з нуля, брали кредити, економили – і досягли свого. Чому вони не можуть?
Сидячи біля вікна, я дивлюсь на засніжені вулиці містечка і відчуваю, як усередині мене бушує буря. Я люблю свого сина, але не можу віддати все заради його миттєвого щастя. Нехай знімають квартиру, нехай вчаться боротися за своє майбутнє. Я вірю, що вони впораються, але страх втратити їх не відступає. Чи правильно я роблю? Чи моя твердість стане стіною, що розділить нас назавжди?..
An Unexpected Inheritance from an Ex-Husband or a Surprising Gift from the Mother-in-Law: How Elaine Ended Up Caring for Her Former Mother-in-Law and Uncovered a Legacy She Never Anticipated
Inheritance from the Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law As something of a parting gift from her alcoholic ex-husband,...
Raised by My Gran: Grateful for Her Care, but Her Love Came with Strings Attached
It was my grandmother who raised me. Of course, Im grateful to her, but in truth, her love had its...
“Two Weeks to Pack Up and Find Somewhere Else to Live: Daughters Offended After Mum Draws the Line”
“Two weeks to pack your things and find somewhere else to live.” The daughters were offended. Sarah lost her husband...
Twenty Years Later, I Recognise My Younger Self in the Boy On the Eve of His Wedding, Arthur Suspected Martha of Cheating—Even Though She Swore She Was Faithful, He Refused to Listen. Two Decades On, He Met Her Son—His Spitting Image… They Shared a Storybook Romance—Passionate, Extraordinary, and the Envy of All Around Them. Just as They Prepared for the Wedding That Never Happened, Martha Revealed She Was Pregnant. Instead of Joy, Arthur Accused Her of Infidelity, Insisting the Baby Couldn’t Be His. Devastated, Martha Gave Birth and Raised the Child Alone, Despite Pleas from Friends Who Saw Her Devotion. Arthur Offered Abortion, but She Refused—and Waited in Vain for His Apology. They Lived Separate Lives. Whenever Their Paths Crossed, Arthur Looked Away, Refusing to Recall the Past He’d Buried. Raising Her Son as a Single Mum Was a Struggle, but Martha Poured Her Heart into It, Working Multiple Jobs to Give Him a Good Life. Her Son, Chris, Became Her Pride and Protector, Earning a Degree, Serving in the Forces, and Finding Work. He Stopped Asking About His Father—He Understood Without Words. At Twenty, Chris Was the Image of Arthur—The Man Martha Had Loved So Deeply. One Day, Their Paths Crossed: Martha, Arthur, and Chris, All Together. Arthur Couldn’t Deny the Likeness and Was Stunned into Silence. Three Days Later, Arthur Came to Martha and Asked, “Can You Forgive Me?” “Long Ago…” Martha Whispered. And So, the Stories of ‘Daddy’ Came Alive—As Chris Met His Father for the First Time.
Twenty years later I see in this boy a spitting image of my younger self. The evening before the wedding,...
“What Do You Mean You Won’t Change Your Name?!” My Mother-in-Law Yelled at the Registry Office
What do you mean you dont want to change your surname? my mother-in-law shouted across the registry office. Emily never...
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home: Why I Refuse to Support My Brother-in-Law’s Family or Rent Them a Flat, and the Story of the Three-Bedroom Apartment I Bought Before Marriage
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I’m convinced we have no obligation to support my brother-in-law and his...
My Mother-in-Law Decided to Move into My Flat and Gave Her Own Home to Her Daughter: Now My Husband Expects Me to Welcome His Mum into the Home I Bought Myself
My mother-in-law has decided she wants to move into my flat and give her own place to her daughter. My...
You Steal from My Son—He Can’t Even Afford a Lightbulb! On Sunday morning, I was tucked under a blanket on the sofa. My husband had gone to visit his mum to “change the lightbulbs,” but of course, the real reason for calling her darling son over was something else entirely: “Son, did you forget that Igor’s birthday is today?” My husband is a real spendthrift. His salary barely lasts a few days. Thankfully, he gives me enough to cover the bills and groceries, but the rest goes on the latest video games and everything that goes with them. I don’t mind, really—I’d rather let him enjoy his hobbies than have him drinking in the shed or disappearing off to nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for a man. But I’m not telling you all this for sympathy. I’m explaining why my husband’s pockets are always empty! I don’t have those problems; I even manage to save a little, and often lend my husband money when he’s desperate—but never for his mum, his nieces, or his sister. Of course, I remembered Igor’s birthday, so I bought him a present a week ago. Before my husband headed over to the family, I handed him the gift and settled down to watch a film. I didn’t go—there’s no love lost between me and the in-laws. They think I don’t love him because I won’t let him spend our money on them or babysit his sister’s kids. Once, I agreed to watch his sister’s little ones for an hour, but they picked them up half a day later! I was late for work, and when I dared to complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, I refused every request for babysitting, though I never minded my husband spending time with the kids—honestly, I liked playing with them too. Not long after my husband left, the whole family turned up at our house, nieces in tow. His mum marched straight in and declared: “We’ve decided that since it’s Igor’s birthday, we’ll give him a tablet he picked out himself—worth £400. You owe me £200 for your share. So, pay up.” I might buy the boy a tablet, but never such an expensive one. Naturally, I refused to hand over any money. Even my husband started having a go at me for being greedy. So, I opened the laptop, called Igor over, and within five minutes, we’d chosen a gadget together that he really liked. He raced off to his mother, who was still sulking in the hallway. My sister-in-law always seems to have sticky fingers—something valuable tends to “stick” to them. My mother-in-law, needless to say, wasn’t impressed and immediately kicked off: “No one asked you to do that! You were supposed to give us the money. My son can’t even buy a lightbulb for himself—give me £200 now! You know that’s my son’s money.” She even tried rummaging through my handbag, which was on the nightstand. I shot my husband a look and hissed, “You have three minutes to get them out of this house!” So my husband dragged his mother out the door—three minutes was all he needed. And honestly, I’d much rather my husband spends his money on games than have his mum pocket the lot. Better he spends it on what makes him happy, than let those freeloaders nick it from him. Sitting here now, I think—maybe I should have married an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a light bulb! Sunday morning. I lay wrapped up on the sofa,...