Connect with us

З життя

Життя – непередбачувана й чарівна річ: коли здається, що все скінчено, воно змінює декорації.

Published

on

І, все ж таки, друзі мої, життя непередбачуване і чудове. Іноді здається, що воно доходить кінця, а воно, просто-напросто змінює декорації навколо. Треба це прийняти (можна спершу трошки поплакати), потім сказати собі: в мене є кіт, заспокоїтися, помити підлогу та йти далі.

Вона багато років присвятила родині брата, про особисте життя й не думала, з ранку до ночі не присісти, не з’їсти нормально. Як нянька, кухарка й прибиральниця без зарплати, адже свої ж люди. Іншого життя не уявляла, вважала за щастя те, що має: маленьку кімнатку, колишню гардеробну, де роки два тому дозволили прихистити бездомне кошеня — це була велика радість. Думала, що має гарну долю — дбати про племінників, готувати, прати, тримати порядок в великій квартирі, почуватися потрібною. Була ж у теплі і ситості. Мрія життя. Їй вже 38, вважала себе старою дівою, молодість пройшла, так вона думала. Їй було добре, коли всім навколо добре.

Але час минав і все стало змінюватися: діти виросли, брат отримав керівну посаду, купив заміський особняк і одного ранку за сніданком сповістив, що у її послугах більше немає потреби – тепер він може найняти професійного кухаря та симпатичну покоївку, фінанси дозволяють. І попросив переїхати в бабусину пустуючу квартиру — там їй з котом не буде самотньо, а грошей він дасть… небагато.

У квартирі було холодно і темно, сонце не могло пробитися кілька років скрізь товсті штори, та й опалення ще не вмикали, адже літо тільки закінчилось. Сидячи у старому бабусиному кріслі, ридала від образи, почувала себе викинутою, непотрібною, старою лялькою. В голову лізли погані думки, але шкода залишати кота, який лежав на колінах тепленькою кулькою, вирішила ще пожити. Образу виплакала, умита, перевела подих, відсунула пилюку на шторах і почала прибирати…

За тиждень влаштувалася за спеціальністю на роботу у місцеву бібліотеку. Заробітки – потроху, почала оновлювати квартиру – то шпалери недорогі купить, то покривало на ліжко, то комплект рушників. А посуд-ж і так був: бабуся любила готувати та красиво подавати їжу, на фарфорові сервізи та каструлі грошей не шкодувала, сковорідок аж з шість штук – такі собі статки. А ще скатертинки любила, оксамитні, з бахромою.

Коли прийшла осінь, вона почала помічати, що з задоволенням повертається з роботи додому. Йшла та усміхалась, уявляючи, як зараз її кіт зустріне, як вона буде у теплій ванні ніжитись, як вечерю готуватиме, а потім книжку в кріслі читатиме, а кіт біля неї уляжеться. І в квартирі стало тепло і затишно, і світло, бо сонце любить заглядати у чисті вікна. Виявилося, що готувати для себе – це теж задоволення, і ще яке. Вона прекрасно розбирається в спеціях і травах, знає що до чого додати, плюс свої кулінарні секрети. Згодом зрозуміла всю чарівність самотності і свободи: неспішні прогулянки осіннім парком, походи в музеї, недільний похід на ароматний ринок з зіллям та спілими фруктами, покупка в торговельному центрі картатої сукні з тонкої вовни, шовкового шарфа, сумочки. Старалась виглядати гідно, хоча й небагато. На гроші брата купила велосипед, в вихідні їздила на озеро милуватися і годувати лебедів. Виходячи вранці на роботу, зустрічалася з відображенням у дзеркалі: від прогулянок – легкий рум’янець на щоках, очі яскраво-блакитні, помада на губах, схудла на три кг, хоч здавалося й нічого не було схудати, але організм – він же розумний, оцінив новий ритм життя і від зайвого позбувся. Плюс до всього, віднайшла здатність радіти дрібницям: аромату ранкової кави, мякому пледу, новій книзі, посиденькам на підвіконні вечорами під дощем з котом в обіймах, новому шампуню на поличці у ванній, врятованому від вірної загибелі забутому кимось квіту в розбитому горщику. Почала розуміти, що щастя – не те, що зовні, воно всередині. Це те, що можна відчути незалежно від того, що маєш.

На початку грудня, на честь свого дня народження, вирішила спекти великий пиріг: здобне тісто, солодкі яблука з корицею, карамельна скоринка. Гаряча, румяна випічка, пахуча, остигала на красивому блюді, вона вирішила, що цього знаменного, холодного, непогожого вечора не завадить келих вина, довелося йти в магазин. Виходячи на майданчик, зіткнулася з чоловіком. Скажіть, це цей божественний, зводить з розуму аромат з вашої квартири, спитав він, чим це пахне? Я пекла пиріг. Треба ж, хтось ще в цьому світі пече пироги. А з чим пиріг? З яблуками. Хочете, я вас пригостю. А я не перешкоджу? Та, ні, анітрохи, я навіть рада. У мене ще плов є, з кумином і часником, чудовий… Як кажуть, вечір пройшов у теплій і невимушеній атмосфері, навіть без вина. Чоловік виявився колишнім військовим, не генералом, але посідав не останнє місце в місцевому вищому товаристві, вміє робити ремонт і квартир, і техніки, вдівець. Через три місяці він зробив їй пропозицію, але вона тільки через рік погодилася стати йому дружиною, не вірячи, що в неї можна закохатися, але ж він військовий, оточив її турботою і увагою, переконав здатись без бою. Щовечора зустрічав її з роботи, перевіряв, чи тепло вдягнена, чи не замерзли руки, і пальчики цілував, носити тяжкості не дозволяв, сам продукти купував. На реєстрацію запросила брата, він, звісно, був у шоці, вдав, що дуже радий її щастю. У відповідь почув: дякую, що тоді вигнав мене за двері, лише тому я зараз щаслива. Я почала жити. Це чиста правда, братику, я вдячна тобі і зла не тримаю.

Вона й далі працює у бібліотеці, просто трохи змінилася: очі сяють, випромінюють любов і таке тепло, що всіх навколо себе гріє, а взимку на вікнах у читальній залі тануть снігові узори. Гардероб змінила: наче й скромно, але ті, хто розуміє, оцінюють дорогі бренди одягу та взуття.

Хтось скаже, пощастило жінці. Але я вважаю, це гідна плата за те, що не зламалася, подолала образу, вижила; за доброту, за те, що не озлобилася на світ. Котусі, звісно, окрема подяка, куди ж би вона без нього.

Друзі, бережіть котиків, і нехай у вас все буде добре.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять − шість =

Також цікаво:

З життя10 хвилин ago

Злиденність душі: Невигадана історія життя

Бідність душі: історія Олесі з Житомира Олеся росла, як бур’ян біля дороги — нікому непотрібна, самітня. Її ніхто не виховував,...

З життя1 годину ago

«Ви надто опікуєтеся дитиною»: це сказав лікар. Але я не хвилююся — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама. Якби...

З життя1 годину ago

Вона відчинила двері незнайомцю, не підозрюючи, що рятує життя своєму синові

Вона впустила незнайомця, не відаючи, що рятує власного сина. Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів із Києва, професор...

З життя2 години ago

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині»: це сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мати. Якби...

З життя2 години ago

Краще жити в орендованій квартирі, ніж під одним дахом з свекрухою

Краще тіснитися у найманій однокімнатці, ніж дихати під одним дахом із свекрухою — Віть, ну скільки можна?! — голос Соломії...

З життя3 години ago

Краще тіснитися в орендованій однокімнатній квартирі, ніж жити під одним дахом із свекрухою

— Олежу, скільки можна?! — голос Олени зірвався на шепіт, у якому відчувався втома і безнадія. — Ми вже два...

З життя4 години ago

Запросили в гості… і шокували: кухня, наче після вибуху

Колись нас запросили на новосилля… та й шокували до глибини душі: кухня наче після бомбардування Нещодавно ми з дружиною отримали...

З життя5 години ago

Він пішов, а вона жила для нього

Він просто пішов… А вона ж жила заради нього. Сім років вони були разом. Сім довгих, наповнених зусиллями років, де...