Життя у просторі: свати в розкошах, молоді в тісноті.

Свекри мешкають у трикімнатній квартирі, а наша донька із зятем та дітьми тулиться в однокімнатній квартирці. Я кажу зятю, щоб попросив допомоги у своїх батьків на покупку більшої квартири або сам знайшов додаткову роботу. Однак донька заборонила мені втручатися в цю справу.

Коли наша донька вийшла заміж, ми зовсім не знайшли спільну мову із зятем та сватами. Ми намагаємося допомагати дітям, а свекрів наче немає. Ми родина вже 8 років. Допомагаємо їм, але ніхто цього не цінує.

Коли виникла проблема з житлом, батьки зятя вмили руки. Ми були змушені продати свою квартиру, щоб допомогти молодим купити власне житло. Ми не хотіли цього робити, адже у нас була велика, затишна квартира. Досі шкодую про це, але радий, що діти мають свій куток. Ми доклали гроші на покупку квартири, меблів, ремонт, а тепер займаємося онуками.

Від батьків зятя жодної допомоги. Я стараюся допомагати з дітьми. Донька перебуває зараз у декретній відпустці і доглядає молодшого, а старший син ходить до першого класу. Вранці я відводжу його до школи, а ввечері забираю і приводжу до себе. Я допомагаю, бо не уявляю, як би донька щодня тягнула малюка до школи і назад. Щодня ми з чоловіком їздимо до доньки і підтримуємо її, як можемо.

Батьки зятя удають, що їх це не стосується. Дивуюся, як це можливо, щоб вони були такі байдужі до родини свого сина. Але з початку так і було. До весілля не доклали ані копійки. Перед шлюбом я зателефонувала до них і попросила про зустріч, щоб обговорити підготовку. У відповідь почула, що діти скоро все одно розійдуться, тож допомагати не будуть. Абсолютно не розуміла таку позицію.

У результаті ми допомогли в організації весілля, купили житло, а свекри прийшли на весілля як чужі люди і дали дітям 200 гривень у конверті.

Не зважаючи на поведінку своїх батьків, зять вимагає від нас допомоги. Ми купили їм однокімнатну квартиру, бо тоді вони не мали дітей. Зараз він скаржиться, що змушені тулитися в однокімнатній квартирі вчотирьох. Вважаю, що зять повинен сам подбати про свою родину. Повторюю йому, що якщо не може купити більшу квартиру, нехай тепер його батьки допоможуть. Вони мешкають у трикімнатній квартирі, яка в 3 рази більша за квартиру доньки. Він стверджує, що не буде просити батьків про допомогу, бо вони не можуть фінансово його підтримати. Пропонувала сама з ними поговорити, але зять заборонив мені втручатися в цю справу. Я не хочу втручатися. Я лише хочу поговорити зі сватами і пояснити їм, що діти потребують допомоги і з їхнього боку.

Я здивована його ставленням. Йому не соромно брати гроші від нас, чужих людей, а соромно попросити власних батьків про допомогу. А він приїхав і вже вісім років живе за наші гроші. Інші люди якось заробляють на житло, йдуть на додаткову роботу, виїжджають за кордон, беруть кредити. Донька вважає, що я не повинна втручатися, ні очікувати від сватів допомоги.

Мене це болить, бо свекри живуть для своїх задоволень, їздять до санаторіїв, на відпочинок. А зять не соромиться постійно просити нас про допомогу. Ми любимо нашу доньку і завжди намагаємося їм допомогти, але не можемо постійно фінансувати їхні витрати.