З життя
Життя в самотності: втрачений син і невгамовний біль.
Валентина Семенівна давно жила одна. Син, Євгенко, помер, не доживши до шістнадцяти років. Хлопчик зліг на уроці фізкультури. Учитель посадив його на лавочку і продовжив урок. А Євген там же, на лаві, і помер. Їй сказали: порушення серцевого ритму. Єдиний, пізній, улюблений. Вони з татом дуже пишалися ним. Після смерті Євгена чоловік пішов, знайшов собі молоду жінку. Друга дружина швидко народила йому двох дітей. А Валентина Семенівна як… Яке їй життя? Вона і з заводу пішла, де хтось, ні-ні, та й згадає про Євгена. Влаштувалася двірником у сусідньому дворі. Гроші невеликі, але чи багато їй потрібно самій? Одяг майже не купувала, їла скромно. Весь вільний час проводила вдома. Дивилася старі альбоми з фотографіями і переглядала речі сина.
У молодості Валентина Семенівна була велика майстриня в’язати. Купувала модні журнали. Які джемпери і светри були у сина! Наче імпортні. Валентина Семенівна старанно зберігала їх, перекладаючи гілочками лаванди.
Якось на роботі прибився до неї песик. Незграбний, косолапий. Так шкода його стало, що, закінчивши прибирання, Валентина Семенівна забрала щеня додому. Назвала просто — Дружок. І немов ожила. Дружок виявився ласкавим і слухняним, супроводжував Валентину Семенівну на роботу і терпляче чекав, поки в господині закінчиться робочий день. У їжі був невибагливий, охороняв квартиру, а вечорами клав голову жінці на коліна і дрімав поруч, поки вона дивилася телевізор або читала книгу.
Валентина Семенівна, якщо і кудись виходила без нього, завжди поспішала повернутися. Вдома чекав її вірний пес. Разом прожили вони сімнадцять років. Якось, прокинувшись, Валентина Семенівна зрозуміла, що немає більше поруч її Дружка. Він пішов тихо, уві сні, не обтяжуючи господиню хворобами і зайвими тривогами.
Вона відвезла Дружка на цвинтар. Було таке місце в березовому гаю на околиці міста, де люди ховали своїх померлих улюбленців. Валентина Семенівна про нього чула, а тепер і побачила своїми очима. Тут були різноманітні могилки. Навіть пам’ятники стояли справжні, не гірші, ніж у людей.
Пам’ятник вона ставити не стала. Зробила табличку, де написала просто “Дружок” і недовгі його роки життя. Вона, звісно, усвідомлювала, що для собаки — це солідний вік, але за людськими мірками, виходило, що продовжувати їй віку більше зовсім одній. Тільки і залишається їздити на дві могилки: до сина, і до вірного друга.
Повернулася Валентина Семенівна додому і злягла. Вставала тільки до туалету і випити води. Через три дні зрозуміла, що не може більше знаходитися в квартирі. Вийшла і побрела до автобусної зупинки. У гаю притулилася спиною до берези і, погладжуючи рукою земляний горбик, поскаржилася.
— Погано мені без тебе, Дружок. Як жити тепер? Колись ти мені допоміг. Всі роки був поруч. Я і миски твої не викинула, і лежанку. Не можу. Не вірю, що тебе більше немає.
Сльози текли її впалими щоками і тут же вбиралися в землю. Якби так само ішла біль. Через солону вологу раптом здалося, що горбик ворухнувся. Вона витерла очі і побачила, що біля могилки Дружка вовтузиться маленьке строкате котеня.
Воно було таке худе, що під рідким хутром просвічували ребра. Очі загноїлися. А за вухом зіяла відкрита рана, запалена по краях. Як же вона відразу його не помітила? Видно, прийшло, поки вона говорила з Дружком.
Валентина Семенівна взяла котеня на руки. Засуетилася, поспішаючи якнайшвидше потрапити додому. Знахідка, як ганчірочка, лежала на її руках. Поглянувши ще раз на котеня, рішуче повернулася від самого під’їзду і направилася в бік ветеринарної клініки, де багато років робила щеплення Дружку.
— Валентина Семенівна? — Здивувалася молода лікарка. — Хто це у вас?
— Та ось, Олечко, за містом підібрала.
— Так… — Ольга обережно взяла котеня і почала огляд. Закінчивши, вона з жалем подивилася на старшу жінку. — Валентина Семенівна, швидше за все, це малятко приречене.
Я можу спробувати взятися за неї, але, повірте, це буде дуже дорого, а гарантії жодної.
— А скільки? — Валентина Семенівна подумки рахувала дні, що залишилися до пенсії. Відкладених на чорний день коштів у неї не було, зате був невеликий невикористаний запас продуктів, на який не доведеться витрачатися. — Ти порахуй, дівчинко.
— Ну, ходімо. — Лікарка сіла за комп’ютер. — Аналізи, рентген, УЗД, операція, відновлення, лікування, вітаміни, щеплення…
Валентина Семенівна майже не слухала, весь час поглядала, як там котеня. Отямилася, тільки почувши підсумкову суму, що перевищувала її пенсію.
— Лікуй, Оленко. — Рішуче сказала вона. — Знайду я гроші.
І знайшла. Позичила у двох сусідок, які знали її багато років. Оля була справжньою лікаркою. Вилікувала котеня. Знахідка виявилася дівчинкою. Кажуть, що триколірні кішки щастя приносять. Правда це, напевно. Адже з появою кошенятка в домі, знову поселилася в порожній квартирі радість. Радість звалася Клякса через свою строкату, ніби розмазану мордочку.
Тільки ось борг треба було якось повертати. Раз під час прибирання Валентина Семенівна помітила, що кішечка ганяє, невідомо звідки викотившийся, синій клубок. І де тільки знайшла, пустуха. Жінка потримала його в руках, потім рішуче підійшла до шафи, де досі зберігалися речі Євгена. Дістала джемпер з тієї самої шерсті, на секунду притисла до грудей і взялася розпускати виріб.
Вона так захопилася, що не помітила, як час перевалив за північ. Вранці, ледь підвівшись, у якомусь радісному збудженні взялася шукати коробку з гачками і спицями. Відвиклі від в’язання пальці не слухалися, Валентині Семенівні довелося не раз розпускати ряди, щоб нарешті згадати те, чим вона раніше володіла досконало.
Через кілька днів перед нею лежав гарний дитячий костюмчик. Вона подумала і зв’язала до нього шапочку. Захопившись, дов’язала дві пари пінеток. У суботу вийшла до магазину, біля якого у вихідні збирався маленький стихійний ринок. Майже відразу підійшла молода жінка:
— Боже, яка гарність! У мене в дитинстві був точно такий самий. Навіть фотографія збереглася. Ой, хочу, хочу! Скільки коштує?
Валентина Семенівна нерішуче назвала ціну. Жінка здивовано на неї подивилася.
Дорого, напевно, злякалася Валентина Семенівна. Та незнайомка простягнула їй суму вдвічі більшу за запрошену.
— Беріть. І не продавайте так дешево. Це дійсно вартує дорожче. Я просто не хочу вас обманювати.
Валентина Семенівна так зраділа, що загорнула жінці і шапочку з пінетками, хоч та й відмовлялася. Нехай. Усередині у неї все співало від радості.
Додому летіла як на крилах. Сумувати з того моменту стало ніколи. Вона освіжала і розпускала старі речі, з захопленням плела дитячі кофточки. Продавала так само, біля магазину, недорого. І адже брали.
Незабаром Валентина Семенівна віддала борг одній сусідці, трохи пізніше — другій. А якось підійшла до неї жінка, щоб запитати, чи не зв’яже їй Валентина Семенівна кардиган на замовлення з її пряжі. Мовляв, готова заплатити добрі гроші, та ось рукодільницю ніяк не знайде. Зговорилися. Результат замовниці сподобався. Так з’явилися перші клієнти.
Вона більше не була зовсім одна. Хтось дзвонив, хтось приходив. Руки її були зайняті справою, а час не тягнувся нестерпно повільно. Клякса підростала, перетворюючись на цікаву молоду кішку. Вона як і раніше любила катати клубки, і Валентина Семенівна спеціально залишала для неї невеликі кульки.
Від виду граючої кішки ставало їй тепло і затишно. Іноді здавалося, що Євген з фотографії теж дивиться на котячі витівки і усміхається.
А, прибираючи березове листя з маленького горбка, вона кожного разу казала:
— Дякую, Дружок. Знаю, що це ти мені допоміг. Адже тепер мені знову є про кого піклуватися. Нехай тобі там буде добре. А я що ж, поки є сили, приходити буду.
І поспішала додому, де чекало її строкате мурчаще тепло. Адже так важливо, щоб ти в цьому світі не був один, щоб хтось обов’язково тебе чекав…
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...