Життя змінилося в той день, коли я позбулася лінивого чоловіка та його примхливої матері.

Кошмар завершився в той день, коли я наважилася вигнати ледащого чоловіка і його вередливу матір.

У роду Ірини, як розповідала їй мама, ніхто ніколи не розлучався. Вийшла заміж – це лише твоє рішення, ніхто судом не приписував тобі цей шлюб. І в її сім’ї розлучення було неприпустимим, так вже повелося.

Такими ж були погляди її мами, яка втовкмачувала їй це протягом багатьох років ще в юності, коли Ірина лише обирала нареченого серед однокласників. Згодом Ірина доросла і вийшла заміж.

Коли трапилася важка ситуація, родина, як вона і очікувала, стала на бік чоловіка. Адже саме він і не хотів розлучення. Йому було дуже зручно жити з прислужницею в особі Іри. І вона не отримала жодної підтримки від своєї родини.

Єдиним їхнім порадником було – терпи. Мама навіть до ворожки зверталася. І та їй відповіла, що якщо дочка розлучиться, на весь рід ляже прокляття.

Звісно, не можна звинувачувати рідних у тому, що їй трапився не справжній чоловік, а звичайний ледар, який вдало маніпулював нею протягом кількох років, викликаючи в неї лише жалість. Сама ж Ірина обрала Колю.

У той час дівчина носила рожеві окуляри. І Коля видавався їй справжнім героєм, до якого так і тягнулося, аби впасти в обійми. Та от рожеві окуляри розбилися, як зазвичай буває, – осколками всередину. Усвідомити реальність було важко.

Проживши з Коленькою пів року, вона побачила його справжнього. Виявилося, що він не «домашній», як колись писав у своїй анкеті на сайті знайомств, а просто дуже ледачий. Його найліпші друзі – пиво та телевізор, а ще комп’ютер та якісь стрілялки. Він полюбляв «завішувати» в соціальних мережах.

Але важко було повірити Ірині, що чоловік змінювався. Адже спочатку він викликав у ній глибокі почуття та пристрасність. Тепер же хотілося дати йому тапком по голові, щоб змусити до роботи, хоч трохи бути корисним.

Через свою віру, вона спершу вирішила піти до церкви. Там серед ікон і прихожан Ірина очікувала знайти підтримку хоча б у вигляді батюшки.

Та на її невдоволення чоловіком він відповів, що якщо розлучиться, це великий гріх, адже розставатися можна лише при зраді. Адже він не б’є, не напивається, не лається, не гуляє. Що ще потрібно для щастя?

Тоді Коля втратив роботу. Це був перший серйозний удар по сім’ї. Дітей у них ще не було, тож, звісно, на роботу пішла Іра. Вона перестала відвідувати салони краси – грошей обмаль. Вдома перестали замовляти їжу – довелось готувати самій.

І ось: побут на ній, забезпечення родини теж. Повертаючись зі зміни, вона бачила лише його, інертно розтягнутого на дивані.

Коля робив вигляд, що шукає роботу. Спочатку ходив на співбесіди, а потім взагалі знаходив причини, аби не йти по черговій її підказці – роботу йому стала шукати саме Ірина.

То графік не підходить, то він хотів бути керівником, а не різноробом. Одного разу він навіть накричав:

– Я з вищою освітою, на твою думку, маю працювати в супермаркеті касиром? Це увесь сенс мого життя? Невже важко підтримати хворого чоловіка?

Так розпочалися його маніпуляції. Це був другий удар по сім’ї. Іра не могла дивитися на себе в дзеркало – без зачіски, без макіяжу, манікюр облущився. Вона настільки себе занедбала, що стало соромно.

Але щось змінити вона не могла, адже салони краси були не по кишені. Навіть до перукарки Коля її не відпускав, казав, що нема грошей. Хоча сам розпоряджався усіма коштами, які заробляла вона.

Його маніпуляції полягали в наступному: Коля почав скаржитись на хворобу. То в нього бік коле, то серце защемило, то голова крутиться. І це привід не шукати роботу, а лежати на дивані. Дійшло до того, що їсти було ніщо. За квартиру не платили півроку.

Разом стали ходити по лікарях і витратили всі збереження Ірини на консультації. Але фахівці нічого не знайшли. Казали, Колю хоч зараз в космос відправляй.

– Але ж він не може працювати, погано почувається, – сказала Ірина якось лікареві.

– Ваш чоловік здоровий, я не бачу нічого поганого в його показниках, – доповіла Людмила Іванівна, головлікарка.

Чоловік продовжував валятися на дивані днями, дружина на роботі. В домі безлад, речі розкидані, на полицях піврічний пил, адже вона вийшла ще й на другу роботу. А він оком не змигне – все хворіє. І регулярно виголошував на її адресу свої маніпуляції.

– Ось-ось помру!

Іра втомилася. Вона настільки втомилася, що не було сил після зміни додому повзти. Було вільних пів години після роботи в лікарні, аби відпочити вдома і поїсти, а потім вона йшла на підробіток: ставила уколи на дому.

Це бігання весь день виснажувало, не сідала, не перекушувала. Та ще й чоловік, який покрився вже пліснявою лежачи на дивані, не викликав жодного бажання. Вона перестала відчувати себе жінкою.

Якось глянула на себе в дзеркало – ну сіра миша. На Ірині був якийсь розтягнутий сірий светр. Очі потьмяніли, під очима синці, волосся після чергової готовки розпатлане, жодної прикраси на ній.

Та ще й зайва вага додавала комплексів. Вона себе не впізнавала. Колись прекрасна царівна-лебідь перетворилася на гидкого каченя. На салони краси, в яких раніше зависала, не було ані копійки.

Йшов четвертий рік після весілля, а їй здавалося, що прожила з Колею не менше 20 років – так швидко вона перестала відчувати себе жінкою. А ще ця його мати докучала. Коля, замість того, щоб піднятися з дивана, попросив допомоги у неї.

– Іра, я прийду вам допомогти, – казала по телефону Ніна Георгіївна.

– Лише цього мені не вистачало, – подумала Іра.

Ніна Георгіївна стала приходити часто, бо чоловік дав їй ключі від квартири. Спочатку це здавалося виходом, адже вдома стало смачно пахнути випічкою, підлога на кухні нарешті була чистою.

Вперше насторожило Ірину поведінка свекрухи, коли вона вказала на нижню білизну, мовляв, настільки брудна, що не відпирається. Ірині було неприємно, що свекруха копається в її особистій білизні, адже це інтимна справа. Вона не була неохайною, просто багато працювала.

Третій удар по сім’ї стався, коли Коля відкрив бізнес. Вона, наївна, повірила його словам, що скоро вони розбагатіють, і взяла кредит на себе. Він відкрив пекарню. В якийсь момент устаткування згоріло, потрібно було брати другий кредит. Але вона відмовилася.

Тоді Коля продав бізнес. Вони потрапили у борги. Здається, Ірина просто припинила поважати себе, раз увесь час брала кредити на бажання чоловіка і сама їх виплачувала.

– Вам час завести дітей, – нав’язувала свекруха.

А Іра не хотіла, бо з Колею не було майбутнього. Після чергової сварки зі свекрухою через брудну білизну вона відправилася до подруги. Оля була рада бачити Ірину.

Нарешті Ірина знайшла підтримку. Вони через якусь незначну причину припинили спілкуватись, а тепер годинами бесідували на кухні.

Інколи на кухню заходив чоловік подруги: то посуд за ними помиє, то підлогу підмете. Ірина була в шоці від побаченого.

– Твій сам посуд миє? – питає тихо в подруги.

– А що тут такого, в нього, як і в мене, дві руки та дві ноги, чистюля, – добродушно відповіла Оля.

Ідучи додому, Ірина прокручувала в голові їхню розмову, ставлення чоловіка до неї викликало радість. Вона злегка заздрила подрузі.

Їй мама завжди казала, що домашнім господарством мусять займатися жінки. Вона ж вважала це нормою. Але без роботи жінка не повинна залишатися. І тут вже нічого не вдієш.

Зустріч з подругою змінила її свідомість. Вони стали частіше зустрічатися. Виявилося, що її чоловік ще й працює, а не тільки допомагає вдома.

Тоді вона подумала, що сама нічим не гірша. Чоловікові поклала грошей менше в конверт, ніж зазвичай, збрехала, що зарплату сильно зменшили, а на уколах і крапельницях ніхто не замовляв. На відкладені гроші нарешті записалася до стилістки. Разом підібрали модний одяг за фігурою.

Також вона відвідала салон краси, де її обробили повністю – від стрижки до манікюру. Подивилась тоді в дзеркало і не впізнала себе.

– Це вам дуже пасує, – сказав стиліст Артем.

У його очах вона побачила щирий інтерес. І хоч у Артема була дівчина, Ірина зрозуміла, що може подобатися чоловікам. Під час прогулянки з собакою їй зробив комплімент і сусід по площадці.

Вдома, дивлячись на себе в дзеркалі, вона поправляла волосся. Чоловік вийшов у пом’ятій піжамі, і в нього відвисла щелепа від її вигляду. Він зробив комплімент і пішов прибирати диван.

Наступного дня сів за комп’ютер. Ірина подумала, що знову гратиме. Але ні. Через деякий час він вийшов на роботу і навіть приніс першу зарплату. Але Ірині було байдуже. Вона настільки змучилась з ним, що не могла простити. Чотири роки пропали дарма. Подала документи на розлучення.

Коля, звісно, був проти, вся Іринина родина його підтримала. Свекруха влаштувала скандал:

– Чоловік цілі дні працює, а вона лише по салонах бігає, – кричала свекруха.

Але Ірина вже настільки відірвалася від того, що стала відчуженою, сказала свекрусі і Колі, що час залишити квартиру. Тільки тоді свекруха вгомонилася, згадала, що квартира належить Ірині, і Ірина закрила це питання.

Навіщо Ірина так довго тягнула з розлученням – сама не зрозуміла. Можливо, перестала вважати себе жінкою. У неї була низька самооцінка, і з цим варто було впоратись.

– Тепер я розумію, що в багатьох сім’ях існують стереотипи, які ці ж сім’ї і руйнують. Наприклад, що господарством повинна займатися лише жінка. Я лякаюся уявити, що було б, якби у нас з Колею були діти. Розвели нас швидко, майно також поділили швидко.

Я радію, що в цій ситуації розійтися було не складно, адже у мене була своя квартира, гарна робота, підробітки, – диктувала голосове повідомлення вона подрузі.

– Кошмар завершився в той день, коли я вигнала ледачого чоловіка і його вередливу матір, – зізналася Ірина згодом подрузі.

– А як ти познайомилась з Олексієм? – не вгомонювалась подруга.

– Після розлучення я нарешті зітхнула з полегшенням. Записалася у спортзал, і до літа вже щеголяла на пляжі в новому купальнику. Лежала і загоряла. Повз проходив чоловік і підморгнув мені. Я заусміхалася, ми почали розмовляти про життя. Виявилось, у нього схожа ситуація, тільки навпаки – була ледача дружина. Він записав мій номер. Мені було приємно, що нарешті хтось звернув на мене увагу.

Він зателефонував, коли я вже про нього забула. Запросив на побачення. Пам’ятаєш, ти позичила мені свою сумочку і туфлі? Я була неперевершена! Наші стосунки розвиваються повільно, адже тепер мені важко довіряти чоловікам. Але головне, що кошмар залишився позаду.