З життя
Живу одна у великій квартирі. Відтоді, як син одружився, свекри допомагають їм у всьому. А я вважаю, що не повинна.
Живу сама у великій квартирі. З того часу, як син одружився, зяті й теща допомагають їм у всьому. А я вважаю, що не мушу.
Я не мала нічого проти раннього шлюбу мого сина. Віктор одружився ще під час навчання в університеті. Я лише сказала йому: не розраховуй на мою допомогу.
Мій син одружився сім років тому. Звісно, я не була в захваті і чітко висловила, щоб не розраховував на мою підтримку. – Якщо хочеш створити сім’ю, будь дорослим і незалежним. Знайди роботу і житло для себе та дружини. Забезпечи сім’ї гідне життя, – радила я.
Я сама живу у трикімнатній квартирі, але маю ще одну квартиру для здачі в оренду. Я сама на це заробила. Виховувала сина одна, водночас займалася бухгалтерією кількох фірм. Заробляла багато. Я – спокійна жінка, але живу для себе. Дитину виховала, важко працювала більшу частину життя, тепер хочу нарешті зосередитися на собі.
Одного дня мені зателефонували батьки невістки. Виявилося, що син з дружиною поїхали на тиждень у відпустку за кордон. Дітей лишили під їхньою опікою. Старшій дитині три роки, а молодшій лише кілька місяців. Запитали, чи не змогла б я взяти старшого онука до себе на кілька днів. Звісно, я не погодилася. Не хотіла брати на себе таку відповідальність. Я бачила онуків кілька разів на рік, зокрема на святах і днях народження, і то лише на кілька годин. А щоб узяти малечу на декілька днів – це вже занадто!
– Ну що ж, якщо ти не можеш за ним доглянути, я розумію. Гірше було б, якби ти погодилась забрати дитину і не зробила цього. Я не ображаюся, – відповіла теща сина.
Я теж так думаю, адже на що вона могла б ображатися. Вони здавна живуть ближче до дочки та зятя, ніж я. Тесть улаштував моєму синові гарну роботу, допомогли їм купити квартиру, машину. Постійно проводять час у дітей. Немає дня, щоб їх не відвідували. Я не розумію, чому так тішать дорослих людей. Адже їм уже по 30 років! Найгірше, що вони вважають, що я також повинна їх підтримувати. Зменшити собі і дати синові, бо молоді потребують більше. Але це не так! Це діти повинні вже нам допомагати, а не ми їм.
На жаль, моя подруга не погоджується зі мною. – Я б так не змогла. Не змогла б вигнати сина з дому, щоб він йшов до чужих людей. Тим більше, якщо б створив сім’ю. Адже маєш таку велику квартиру! Виявляється, це зяті допомогли йому більше, ніж ти! – докоряла вона мені нещодавно.
– Нехай роблять, що хочуть, – відповіла я їй. Я була невдоволена думкою подруги. – Вони тобі віддячаться на старості, побачиш, – попередила вона. – Нічого, в крайньому випадку піду у дім для людей похилого віку. Ти сама даєш мені поради, але побачимо, як твої діти віддячать тобі за те, що весь час і гроші витрачаєш лише на них, не думаючи про себе, – відповіла я.
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my mouth...
When Anna Pulled the Cord…
When Emily tugged the string tied around the sack, the fabric loosened slowly, rustling softly. For a moment, it seemed...
**”I See You, Don’t Hide. What Are You Doing in Our Stairwell?” – The Cat Gave a Guilty Look While Silently Shaking Its Frost-Clumped Paws by the Puddle of Melted Ice from Its Fur.**
“I see you, don’t hide. What are you doing in our stairwell?” The cat looked up guiltily, silently shuffling its...
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke slumped at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.
**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...
The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet
A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.
Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....
That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.
When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...