Знявши передник, вона вийшла в прихожу і почала поправляти зачіску перед дзеркалом.

Олександра Василівна зняла фартух, вийшла до передпокою і стала виправляти зачіску перед дзеркалом. П’ятдесят п’ять років – поважний вік. Але це зовсім не означає, що у свій день народження можна виглядати як-небудь. Це було не про неї. Так, зморшок на обличчі вже чимало, і колишня легкість фігури втрачена. Але іскра в очах залишилася, спина трималася прямою, каблучки вона носила без проблем, а талія все ще була помітною на своєму місці. На день народження вона вдягнула нову сукню, зробила макіяж і пофарбувала сиве волосся.

З великої кімнати долинало шарудіння – сини Максим і Гена розставляли великий стіл. Потрібно було більше місця, адже і Максим, і Наталія приїхали зі своїми половинками та дітьми.

Так, вона цілком могла сказати, що її життя склалося вдало. З Петром жили не завжди безхмарно, але вже майже тридцять п’ять років разом, і причин щось змінювати не було. Максим і Наталія здобули освіту, створили свої сім’ї і жили окремо. Он, п’ятеро онуків галасують, чекаючи, чи буде бабусин торт з багатьма свічками! І молодший, Гена, теж радує – вступив на бюджет у університет і навчається відмінно.

Так, вона сама від кар’єри відмовилася. Але й не прагнула. Робота в школі – це не мед, але дала можливість раніше вийти на пенсію та поняньчити онуків. А з грішми великих проблем у них не було, Петро завжди непогано заробляв. Скоро він має повернутися з роботи, й можна буде сідати за стіл. Треба сказати Наталії та Ларисі, невістці, щоб починали накривати.

І тут подзвонили у двері. З кімнати виглянув зять, Павло, з двома стільцями в одній руці, але, побачивши, що вона готова відкрити сама, повернувся назад. Олександра Василівна повернула замок.

На порозі стояла жінка у 35-40 років, яку важко було не помітити. На ній було модне пальто, схоже на банний халат, штани, великі білі кросівки – все, як у жіночих журналах. Стрижка хитра, маленькі золоті сережки у вигляді чогось на кшталт стрічки Мебіуса. Відмінний колір обличчя, професійний макіяж, і сама вона висока, статна. Дійсно, «ефектна» і «доглянута».

– Здравствуйте, вам кого треба? – люб’язно запитала Олександра Василівна.

Несподівана гостя окинула її поглядом:
– Ви, очевидно, дружина Петра Михайловича?

– Так! Але його ще немає. У вас до нього якесь питання?

– Власне, так. І до вас також. Я приїхала, щоб забрати Петра Михайловича. Ми з ним закохані одне в одного. Я живу в Одесі, працюю в санаторії, ми познайомилися, коли він приїжджав у відрядження три місяці тому.

У Олександри Василівни всередині все перевернулося. Ну, Петро, дожився! Тепер не уникнути ганьби. Та ще й у день народження!

Вона точно знала, що по-справжньому чоловік їй не зраджує. Але у Петра з юності була слабкість до привабливих жінок – не міг пройти повз, не розпустивши хвоста! Потребував постійного підтвердження своєї привабливості. Далі натяків і двозначних компліментів справа не доходила, але Олександра Василівна цілком допускала, що цьому модному фіфі Петро міг наплести про неземну любов. Сивина в голову, нічого не скажеш!

На розумних словах приїжджої все в її розповіді сходилося. Петрове підприємство займалося виробництвом і ремонтом медтехніки, і по різних санаторіях він часто їздив – адже курортам і різним санаторно-курортним закладам ця техніка була потрібна! І в Одесу три місяці тому теж їздив. Ось, адрес тамтешній дамочці, мабуть, залишив?

У всі роки подружнього життя Олександра Василівна намагалася боротися з цією особливістю свого чоловіка. Час від часу наступали періоди ремісії, і Петро Михайлович вів себе тише води, нижче трави. Але потім все поверталося на круги своя. Чоловік запевняв, что ці флірти йому потрібні як громовідвід від реального зради. Мовляв, не більше ніж невинний флірт, і на цьому все, досить, можна повертатися до законної дружини.

У молодості Олександра Василівна навіть розлученням погрожувала. Але потім прийняла це, тим більше, що до реальної зради цей флірт так і не доходив.

І тим більше не доходило до появи на її порозі якихось південних красунь! Це вже взагалі ни куди не входило!

А модна дама часу не гаяла:
– Розумію, що ця новина для вас не приємна. Але сподіваюся, ми обійдемося без скандалу? Не хвилюйтеся, житло ділити не доведеться, я забезпечена. А ви ж не будете заважати нашому щастю? Розумієте, з вашого боку це буде просто нерозумно!

Олександрі Василівні прийшла думка, що в її становищі зараз найрозумніше було б дати навіженій сковорідкою по голові. Але тоді скандалу не уникнути, причому вже з участю відповідних органів. І внуки налякаються.

– Мені шкода, що Петро Михайлович не пояснив вам все сам. Але ми нічого не можемо змінити, ви повинні розуміти, що деякі недоліки у нього є. Але вони нашій любові не заважають!

З кімнати долинали негучні звуки – мабуть, хтось намагався непомітно підслухати під дверима. І раптом Олександру Василівну осяяла блискуча ідея!

– Що ж, вітаю – у вас гарний смак. Петро і справді чоловік хоч куди. Мабуть, ви праві – мені доведеться вам його поступитися. Але за однієї умови: з приданим!

На лобі модної дамочки явно відобразилася робота обчислювальної машини, і в ній замерехтіли цифри і знаки різних світових валют. А Олександра Василівна натиснула на двері і пройшла до великої кімнати.

Її зустріла виставка очей розміром у п’ять копійок.

– Мамо, що там коїться? – таємничо і зловісно прошепотів Гена.

– Зараз побачиш, – таким же пошепки відповіла Олександра Василівна. – Пішли всі за мною!

І вони всі вийшли до передпокою: Максим з Любою, Наталія з Павлом, Гена, а також Кірюша, Таня, Антон, Тимофій та Ліза. І всі спрямували погляди на прийшлу. А вона на них.

– Ось! Приданок Петра Михайловича! А це нібито його нова дружина з Одеси. Любов у них! – урочисто оголосила Олександра Василівна.

У передпокої майже досконало втілилася німа сцена з «Ревізора». Олександра Василівна вже почала боятися, що її план не спрацює. Але тут Люба, дівчина спритна на розум і діло, ожила. На її круглому рум’яному обличчі відбилася щира радість, і вона захоплено вигукнула:

– О, Одеса! Максе, нарешті ми зможемо вивезти дітей на море! Я ж тобі вже плеш проїла своїми вимогами! Ах, як твій батько здорово влаштувався – молодець!

Підключився і Гена – не даремно в нього одні «відмінно» в заліковці, з головою в нього добре:

– Діло кажеш, Любо! В Одесі і зарплати, певно, не такі, як у нашій глушині! Тепер батя не відвернеться – доведеться йому мені машину на честь отримання диплому таки купити!

– І ти нас на ній на південь відвезеш! – радісно підтримала брата Наталія. Гена з готовністю закивав:

– Без питань, Наталіє! В дві машини ваш циганський табір уміститься! То, Максе?

Максим ще хлопав очима, та отримав від дружини відчутного стусана в коліно і прокинувся:

– Ну так, у дві доїдемо… І якщо житло не платити, то чому б і ні?..

– Уявіть, мені тридцять, а на море жодного разу не був! Ну, тепер всі відриваємось! – додав Павло до загальної розмови.

Претендентка на руку і серце Петра Михайловича переводила погляд з одного на іншого, як загнаний ланями олень, а приданок обговорював перспективи довгоочікуваної поїздки на південь з надійною дахою, дозволяючи не витрачати величезні гроші на готель. Крім цього, в партитурі звучали ще й партії про машину для Гени, необхідність санаторного лікування для тітки Павла, потребу слабенької Лізи у фруктах і майстерність Максима у гірськолижній підготовці. Гості щиро посміхалися і захоплювалися, як вона вчасно потрапила, але її думку щодо сімейних планів ніхто не питав.

Нарешті заворушилися й діти, які до того були надто остовпілі від несподіванки і нічого не розуміли. П’ятирічний Антон зробив кілька кроків вперед і уважно оглянув незнайому тітку:

– А ти тепер наша бабуся?

Незнайома тітка від нього відступила, але він не надто й чекав відповіді:

– Тільки мені вівсянки не вари – я її не їм! Совсім не їм. А Тимурові не можна помідорів. А у тебе комп’ютер є? А мультики про богатирів?

Це був останній удар – ніби та кавалерія, що хоч раз, але встигає якраз вчасно. Дама з Одеси стрімко повернулася і кинулася геть – на сходах тільки зашурхотіло. Забула навіть про ліфт.

У передпокої повторилася сцена з «Ревізора». І знову її перервала Люба:

– Ну що, ворог розбитий і втік. Переслідування вважаю недоцільним. Кому налити? Чоловіки, взагалі-то, могли б здогадатися, що зараз саме час підняти перший бокал за здоров’я іменинниці! Максе, подай приклад!

Усі рвучко ожили. Олександра Василівна перевела дух і тільки тепер зрозуміла, що не дихала, мабуть, дві хвилини. Можна на змагання нирців відправлятися.

Максим дисципліновано возився з штопором; Павло з’явився з кімнати зі складною композицією з бокалів у руках. Гена захоплено засміявся і поплескав по плечу дружину брата:

– Любо, тобі треба в розвідці працювати або у президенти балотуватись з твоєю головою! Я при вигляді цієї чучундри ледь по стіні не поскотився! Якби не ти, ніколи б не подумав, як поводитися!

Люба гордо підбоченилася.

– Так ми всі ледь по стінах не розтеклися, – погодився з братом Максим, роздаючи бокали і одночасно акуратно протискаючи малечу до Павла, що розливав компот просто з трилітрової банки.

– Мамо, ти геній! П’ю за твоє здоров’я і незмінну кмітливість! Але нам з тобою, Крокодил Гена, мабуть, доведеться таки поговорити з батечком по-чоловічому! Я багато чого можу зрозуміти, але це вже занадто!

– Ти абсолютно правий, брате. Зарвався батя! Біс в ребро у нього, мовляв! Так раз біс, ми з тобою, як шанобливі сини, просто зобов’язані влаштувати йому сеанс екзорцизму! – підтримав старшого брата Гена.

Олександра Василівна відпила з бокала і зрозуміла, що може нормально дихати. І навіть почувається чудово. Кажуть же лікарі, що стрес часом і користь приносить – струшує організм і змушує його функціонувати бадьоріше.

Вона подумала, що модна дама зараз, напевно, дзвонить Петру на мобільний. Уявивши, яким може бути опис того, що сталося, і яке обличчя у слухача, Олександра Василівна досить злобно хіхікнула.

– Напевно, ви праві, хлопчики, і сеанс екзорцизму тут не завадив би. Але прошу вас: не сьогодні! У мене ж день народження, в кінці кінців! Діти чекають, коли вже можна буде бабці допомагати гасити свічки на торті. Ви меблі всю розставили? Наталю, Любо, треба накривати вже починати!