Зрада до весілля: чому вона вдягла іншу сукню?

Юлія зрадила своєму майбутньому чоловіку лише раз, ще до весілля. Він назвав її гладкою і сказав, що вона не влізе у весільну сукню. Вона образилася і поїхала з подругами до клубу. Напилася там і прокинулася в незнайомій квартирі з блакитнооким красенем. Було жахливо соромно! Вона нічого не сказала Миколі, одразу вибачила йому всі образи і навіть сіла на дієту. Кинула пити, добре хоч дізналася скоро про вагітність, тому була причина відмовитися.

Донька народилася вчасно, прекрасна блакитноока дівчинка, Микола нею дуже пишався. Усі п’ять років Юлія запевняла себе, що все добре, і очі в доньки блакитні, бо у свекра такі ж. Ну, кучерява вона, і що з того? Старалася витіснити з пам’яті того кучерявого хлопця, ім’я якого навіть не пам’ятала. Але щось у глибині материнського серця підказувало їй, що дівчинка не від чоловіка. Може, тому вона й вибачала йому все: нічні переписки, часті відрядження, вічне невдоволення її зовнішністю та кулінарією. Доньці потрібна сім’я: батька вона обожнює, та й які чоловіки не зраджують?

-Терпіння, куди ти підеш? – казала мама. – У нас, самі знаєте, місця немає, бабуся занедужала, брат привів наречену, куди я вас усіх? Говорила тобі: не можна квартиру на свекруху оформляти, будеш потім біля розбитого корита!

Юлія й терпіла. Тільки ось це не допомогло, і одного разу Микола все ж пішов від неї. Сказав, що зустрів іншу, плакав навіть, говорив, що завжди буде для Аліси батьком, але проти своїх почуттів піти не може. Мати його, яка внучку начебто любила, після розлучення висловила:

-Зроби тест на батьківство, а то, може, дарма аліменти платиш!

Юлія відчула холодок всередині: вона думала, що у неї однієї такі підозри. Виявляється, ні.

-Ти схибнулася? – накинувся на неї Микола. – Аліса – моя донька, це й сліпий побачить.

Не дарма свекруха підозрювала, бо коли через рік після розлучення Юлія потрапила до лікарні з апендицитом і побачила там знайоме обличчя, її сумніви розвіялися відразу в цих блакитних очах над білою маскою.

-Пробачте, а ми з вами не зустрічалися? – запитав хірург.

Юлія заперечливо замотала головою. І сподівалася, що він не згадає. Але він згадав, тому що наступного дня на обході пожартував:

-Сподіваюся, ви не втечете так стрімко, як минулого разу?

Юлія запашіла, як помідор. І вирішила для себе, що піде з лікарні за першої ж можливості. Тільки ось одного вона не врахувала: за ті дні, що вона там була, Максим встиг зробити так, що втікати Юлії не захотілося.

Про доньку вона нічого не сказала, точніше, сказала, що є донька, але про його батьківство і натяку не було.

Максим все зрозумів сам, у перший же день, коли побачив дівчинку. Він хвилювався, купив ляльку, задав Юлі десятки питань, щоб правильно себе поводити.

-Ти розумієш, – сказав він, – коли ми з сестрою були маленькі, мама зустріла чоловіка, і вона справді його любила, але сестра моя його не прийняла, і мама, зрештою, відмовила йому. Не хочу так, хочу бути для твоєї доньки другим батьком.

Від цих слів Юлії стало не по собі. А коли він увійшов і побачив дівчинку, завмер на кілька секунд, і розгублено подивився на Юлію, стало ясно: він теж усе зрозумів.

«Яка різниця, – подумала Юлія. – Усе одно рано чи пізно довелося б йому сказати».

Навчена своїм шлюбом, вона чекала звинувачень і криків. Але Максим, коли вони залишилися наодинці, міцно обійняв її і прошепотів: «Яке ж це диво!».

Спочатку Аліса ніби нормально приймала Максима. Але коли Юлія обережно запитала у доньки, чи не проти вона, якщо Максим житиме з ними, вона заплакала і сказала:

-Я думала, що татко до нас повернеться! Нехай Максим у іншому домі живе.

Нарешті Юлія її вмовила, але Максим сильно засмучувався.

-Вона ж моя донька! Ти повинна їм сказати!

-Микола цього не переживе. І Аліса. Ти зрозумій, для неї він – тато, а для Миколи вона – єдина донька. Здається, його дамочка не може мати дітей. Так мені свекруха сказала.

Максим ображався, Аліса влаштовувала скандали, Юлія з усіх сил намагалася підтримувати мир у їхній дивній родині. У результаті у них склалися певні правила, завдяки яким вдавалося лавірувати між двома улюбленими людьми: до Миколи вона возила доньку сама, намагаючись, щоб чоловіки не зустрічалися, Алісу з Максимом одних не залишала, а то вони неодмінно сварилися, служила ніби перекладачем між ними. Навіть на Восьме березня вона готувала з Алісою листівку, боялася, що та висловить щось Максиму, а він не витримає і скаже їй правду.

А потім Юлія завагітніла. І дуже злякалася. Вона боялася, що друга дитина буде схожа на Алісу, як дві краплі води, і Микола все зрозуміє; боялася, що Аліса буде ревнувати і сердитися на Максима ще більше; боялася, що Максим скористається ситуацією, поки вона буде в пологовому, і все розповість Алісі.

Домовилася з мамою, що та візьме Алісу на час пологів. Мама погодилась, хоча у неї і так вдома двоє дітей (брат встиг її онуками обдарувати), але все вийшло навпаки: за день до пологів у Юлії мама потрапила до лікарні з камінням у жовчному. Вітчим взяти на себе третю дитину відмовився, брат і його дружина цілими днями на роботі. І Юлія вирішила відвезти доньку до Миколи. Але ось дурниця: той був у відрядженні, а звертатися до свекрухи зовсім не хотілося.

-Я що, з власною донькою не впораюся? – образився Максим.

Ці пологи були куди складнішими для Юлії: мало того, що довелося робити кесарів розтин, потім затриматися в лікарні, тому що у сина була жовтяниця, так ще й вдома бомба уповільненої дії! Максим стверджував, що все добре, а донька відмовлялася з нею говорити, і Юлія дуже переживала. «Він усе їй розповів, – думала вона».

Ще, навіщо-то, поділилася своєю історією із сусідками, а ті давай запевняти, що треба всім розповісти, що таємне завжди стає явним, і Юлія чекає спокути за брехню. Нервова після родів і занадто відкрита через окситоцин, вона зателефонувала Миколі і сказала:

-Мені потрібно тобі зізнатися.

-У чому?

Довго мовчала, збиравшись із думками.

-Ти про Алісу, чи що?

-Що про Алісу? – злякалася Юлія, хоча сама збиралася все йому розповісти.

-Те, що вона від твого коханця. Я знаю.

-Він що, сказав тобі? – здивувалася Юлія.

-Та я давно у курсі, заспокойся. Їй рік був, коли я тест зробив. Мені ще перед армією говорили, що дітей у мене не буде. Я мовчав, сподівався на диво і думав, от воно. А потім сумніватися почав. Мама ще… От і перевірив.

-Та… Як…

Юлія не могла укласти в голові те, що він усі ці роки мовчав.

-Що мені було робити? – роздратовано сказав він. – Дівчина в чому винна? І не думай їй сказати! Я стільки терпів не для того, щоб ти мене без дитини залишила.

От і Юріїв день!

На виписці Юлія була сама не своя: усе дивилася то на доньку, то на чоловіка. Обидва вели себе дивно: поглядали один на одного і мовчали.

-Ну, як ви без мене? – запитала нервово Юлія, коли син заснув, а Аліса сіла малювати.

-Та все добре! Задарма ти її вічно оберігала, без тебе ми одразу порозумілися.

-Ти їй сказав?

-Ні, звісно! Ти ж заборонила.

-Заборонила. А чого вона тоді така похмура?

Максим хитро посміхнувся.

-А от спитай сама.

Юлія пішла в кімнату до доньки. Та аж язик від усердя висунула: фарбувала щось червоним олівцем. Юлія підійшла ближче і розгледіла. На малюнку було троє дорослих і двоє дітей.

-Це хто? – запитала вона.

-Невже не зрозуміло? Ти, татко, Максим і ми з Вадимком.

-Гарно.

-Ага. Мамо! А як ти думаєш – чи може у людини бути двоє тат?

«Так і є – сказав!»

-Ну… Трапляється таке, – обережно відповіла вона.

-Тоді можна я буду Максима теж татком називати? Він хороший. Ми з ним замок із лего будували і ходили дивитися на рибок. Там такий смішний продавець, дідусь у кепчику. Він запитав, ким працює мій тато. А я не знала, що відповісти, адже він про Максима запитав. І я сказала, що лікар. Це ж класно, коли тато – лікар. Я у нього вже запитала але вирішила у тебе уточнити.

К горлу підступив клубок. Юлія раптом зрозуміла, у яку пастку себе загнала. Микола її пробачив, і Максим пробачить. А якщо колись правду дізнається Аліса… Треба зважитися зараз: сказати чи чекати спокуту. Юлія обняла доньку і промовила:

-Звичайно, можна. Думаю, Максим буде радий, якщо ти будеш називати його татком. Але татові краще не кажи…