Зрада на весільному банкеті

Зрада за весільним столом

Ольга Дмитрівна швидко постукала у двері квартири сина та невістки. Її переповнювала радість: вона несла фотографії з розкішного весілля молодшої доньки, яке відбулося минулих вихідних. Двері відчинилися, і на порозі з’явилася невістка Марічка. Її обличчя було похмурим, очі червоними від сліз. «О, це ви? Заходьте», — кинула вона холодно. Ольга Дмитрівна вмить відчула щось недобре. «Марічка, що трапилося?» — обережно запитала вона, переступаючи поріг. «Трапилося! Ми з вашим сином скоро розлучимося!» — вигукнула Марічка, і голос їй задрижав від образи. «Як розлучимося? Чому?» — ахнула свекруха, не вірячи власним вухам. «А ви не знаєте, що ваш син наробив?» — з їдким глумом кинула Марічка. «Ні! Що він зробив?» — Ольга Дмитрівна в розгубленості дивилася на невістку, відчуваючи, як серце стискається від тривоги.

Два місяці тому в затишному містечку над Дніпром спалахнула суперечка між Марічкою та сестрою її чоловіка, Соломією. «Весілля — це раз на все життя! Чому ви не хочете відсвяткувати його належним чином?» — обурювалася Соломія, дізнавшись, що Марічка та її брат Богдан вирішили обійтися без розкішного свята. «Мені здається, це марна витрата грошей. Краще вкласти їх у щось варте», — спокійно відповіла Марічка. «Наприклад?» — прищурилася Соломія, і в її голосі прозвучала недовіра. «Зібрати на відпочинок, машину чи перший внесок за квартиру», — почала перераховувати Марічка. «Тобто гроші у вас є, але ви просто не хочете їх витрачати на весілля?» — здивувалася Соломія. Марічка не відповіла прямо, але її мовчання говорило саме за себе.

Богдан і Марічка вирішили обмежитися скромною реєстрацією в ЗАГСі та невеликою вечерею з найближчими. На сімейний вечір довелося запросити й Соломію з її нареченим. Спочатку вона заявила, що не прийде, але в останній момент передумала. У Соломії була своя причина: вона готувала сюрприз, який переверне увесь вечір.

Після реєстрації молодята разом із гостями попрямували до батьків Марічки, у їхній просторий дім на околиці міста. Батьки нареченої взяли на себе всі клопоти з пригощування. Гостей було небагато — лише дванадцять осіб, але стіл ламався від домашніх страв.

Коли почалися тости на честь молодих, Соломія раптом підвелася з келихом у руці. Її голос дрижав від хвилювання, але звучав голосно: «Бажаю щастя молодим! Але хочу сказати ще дещо: ми з Ростиславом теж вирішили одружитися!» Всі погляди миттєво спрямувалися на неї. Гості загули, вітаючи її, а Марічка відчула, як серце її стискається від образу. Соломія, сяючи, приймала поздоровлення, хизуючись, що влаштує грандіозне свято, про яке говоритиме все місто.

Марічка до кінця вечора не могла позбутися гіркоти. Її день, який мав бути особливим, опинився у тіні чужої новини. Коли гості розійшлися, вона відпустила емоції, звертаючись до Богдана: «Навіщо вона це сказала? Хотіла нам досадити? Нагадати, що ми не влаштували весілля на її смак?» — «Забий, Марічко, — спробував заспокоїти її Богдан. — Зате наші гроші цілі, ми можемо витратити їх на щось важливе». — «А давай на море махнемо? — підбадьорилася Марічка. — Хочу втекти від усієї цієї метушні». — «Давай завтра вирішимо», — ухильно відповів Богдан, і Марічка, стомлена від емоцій, погодилася відкласти розмову.

Минуло два тижні, і Соломія вручила Богдану та Марічці запрошення на своє весілля. «Не хочу туди йти», — буркнула Марічка, вертячи в руках конверт. «Не хочеш — не підемо», — посміхнувся Богдан. «А якщо замість цього на море рванути? — оживилася Марічка. — Після того, як Соломія зіпсувала наш вечір, бачити її не хочу». Богдан раптом занервував. Його погляд забігав, а на лобі виступили краплі поту. «Може, потім поїдемо? На весілля сестри я не можу не піти», — нерішуче сказав він. «Тоді навіщо взагалі заводив про це?» — образливо кинула Марічка, відсторонюючись.

Скріпляючи серце, Марічка все ж таки пішла на весілля Соломії. Торжество виявилося приголомшливим: лімузин, банкет у найкращому ресторані міста, феєрверк, професійні фотографи та оператори. «Оце розмах, — похитала головою Марічка. — Сукня, певно, тисяч сто коштує. Навіщо стільки витрачати заради одного дня?» Богдан щось невиразно бурмотів, і Марічка не зрозуміла, схвалює він сестру чи ні.

Наступного дня Марічка знову заговорила про море: «Я вже знайшла квитки, поїха«Богдане, це все? — прошепотіла вона, стискаючи кулаки. — Ти вибачишся чи ні?»