Зрадивший одного разу

Василь давно вважає себе щасливим: у нього є кохана дружина Лариса, обожнюваний син Богданчик, і зручно влаштована робота. Лариса працює на півставки, адже Василь завжди добре заробляв, що дозволяє їй приділяти багато часу синові. Хіба не щастя?!

Але все могло скластися інакше…
— Я покохав іншу жінку, — сказав він їй 13 років тому, відводячи очі. — Нам слід розлучитися.
— Василь, що ти таке кажеш?! Я ж тебе кохаю, і ти мене теж любив. Це не може просто так закінчитися!
Василь тільки знизав плечима і додав, що Лариса може подати на розлучення сама, якщо так зручніше.
Зручніше?! Вона хоче, щоб її коханий чоловік був поруч. Весь тиждень Лариса то ридала в подушку, то кричала, відштовхуючи Василя ще більше. Потім заспокоїлася, зібралася з думками і запропонувала чоловікові влаштувати прощальну вечерю…

До розлучення справа не дійшла, бо Лариса виявила, що вагітна. Вони намагалися зачати дитину останні п’ять років, але безуспішно. 25-річна Лариса і 27-річний Василь були абсолютно здорові, але вагітність не наставала. І ось, буквально один раз, на прощання… І прощатися не довелося. Василь одразу заявив, що нікуди не йде — Ларисі навіть здалося, що він залишився з полегшенням, почав носити дружину на руках і найбільше радів народженню Богдана.

Про його зраду вони ніколи не згадували, Лариса навіть не намагалася довідатись, хто та жінка. Нехай їй! Головне — у них все стало ще краще! Зараз Богданові вже 12 років, він росте дуже кмітливим хлопцем. Лариса навіть хотіла віддати його в гімназію з математичним нахилом, але спохопилася запізно. Син тим часом навчався в звичайній школі, але вигравав майже всі районні олімпіади з математики. Займався в шаховому гуртку і вчився грати на скрипці в музичній школі. Останнє йому не дуже подобалося, та Лариса твердо вирішила, що син повинен всебічно розвиватися.
— Може, краще віддамо його в футбольну секцію? — скривився Василь, дізнавшись про наміри дружини віддати Богдана в “музикалку”.
— Що ти, з глузду з’їхав?! — зойкнула Лариса. — Хочеш, щоб твою дитину покалічили?!
Ні і ні!
Чоловік махнув рукою, дозволяючи дружині робити, що завгодно. Тоді на роботі у нього були проблеми, і всі думки крутилися навколо цього. А зараз Василь став керівником відділу, і з кар’єрою і зарплатою у нього все було добре.

Саме в офісі чоловіка Ларисі знову посміхнулася удача. Вона заїхала за Василем — планувала відзначити річницю весілля в ресторані — і завела розмову з однією з колег. Струнка і приваблива брюнетка Ксенія виявилася привітною жінкою. У неї теж був син, ровесник Богдана, і жінкам було чим поділитися.

— А хочеш, я попрошу взяти твого Богдана в гімназію, де навчається мій Філіп?! — запропонувала Ксенія.
— Навряд чи це можливо. Туди навіть за гроші не пробитися, — з сумнівом відповіла Лариса.
— Гроші — не головне, а ось зв’язки у мене є. Я ж приваблива жінка! — весело підморгнула Ксенія.
— Ой, я тобі так вдячна буду! — зраділа Лариса.
Ксенія не обманула, і з наступного навчального року Богдан почав навчання в “математичній” гімназії. Тут виникла проблема — заклад знаходиться в іншому районі міста, і Лариса, яка жахливо боялася відпускати сина одного в школу, тим паче в далечінь, мусила кожного ранку відвозити Богдана.
— Ларко, наш син вже дорослий, розумний, сам дістанеться додому! З гімназією поряд автобусна зупинка. Сів і доїхав, навіть пересадки робити не потрібно! — наполягав чоловік на спроби Лариси зобов’язати його забирати Богдана.
— Василь, ти поводишся так, ніби у тебе є запасна дитина! Зараз дорослій людині страшно бути на вулиці одній, а…
— Все! Досить! — перебив її Василь. — Коли зможу, буду забирати, а так нехай сам добирається.
Лариса поділилася справою з Ксенією — жінки іноді спілкувалися телефоном, обговорювали синів і гімназію.
— У−у−у… Теж мені проблема! — заявила Ксенія. — Хай хлопці йдуть до нас, ми ж зовсім поруч живемо, а ти будеш забирати Богдана, коли зможеш.
— Ти серйозно? — пожвавилася Лариса. — Та ну! Це буде незручно… Тобі зайві клопоти.
— Які клопоти?! Я ж теж на роботі. А так вони хоча б вдома і вдвох. Обидва спокійні, відповідальні — може, і подружаться!
— Ой, Ксеню, я тобі так вдячна буду!
— Та годі!
Богдан прийняв новину насторожено. З Філіпом він був знайомий, але навчалися вони в різних класах, і тісно не спілкувалися. Син взагалі важко сходився з людьми. Він і в новий навчальний заклад погодився йти з радістю лише через те, що “музикалку” скасували, бо вона була далеко від гімназії, і Лариса не могла вже возити сина туди. Але коли Лариса другого дня забирала сина з квартири Ксенії, він виходив вже неохоче.
— Мамо, ну можна я ще лишусь? — жалібно просив Богдан. — Ми з Фількою ще гру не дограли…
— Ні, тобі потрібно вчити уроки. І взагалі, не зручно так обтяжувати господарів. Мама Філіпа й так робить нам велике одолження, — твердо сказала Лариса.
— Не нам, а тобі, — ледве чутно бурчав синок.
Лариса зробила вигляд, що не чула.
Дізнавшись про це, Василь спочатку обурився — мовляв, він працює з Ксенією, і що скажуть люди? Але, вислухавши десяток аргументів Лариси і не бажаючи сімейного скандалу, махнув рукою.
Все одно в найближчі місяці він постійно буде у відрядженнях, оскільки відкривається новий філіал — так що дружина може робити, що хоче!

На тому і зупинилися.
А Богдан все частіше став просити Ларису дозволити залишатися у Філіпа:
— Ну, мамо, у нас з Фількою стільки справ… Ми виконаємо уроки. Ну, будь ласка… — просив син.
— Лар, чого ти сваришся? — підголосила йому Ксенія. — Хлопці подружилися, нічого поганого не роблять. Нехай Богдан буде у нас.
І кожен раз вони вмовляли її. Дійшло до того, що син кілька разів ночував у тій сім’ї. Лариса, знехотя, погодилася, а потім дзвонила, запитувала, як там синок — адже вона звикла, що він був завжди поруч.
Василь дійсно став пропадати у відрядженнях, і Ларисі одній було дуже самотньо дома, тому вона все рідше погоджувалася залишати Богдана у гостях “надовго”.
— Мамо, чому ти така?! — колись викрикнув Богдан, коли мати не пустила його до Філіпа.

— Яка? — здивувалася Лариса.
— Отака! Носишся зі мною, наче курка з курчатком! Я вже дорослий, а ти не даєш зробити і кроку?!
Богдан, — суворим голосом сказала Лариса, — скажи мені зараз, звідки у тебе ці… фрази? Де ти їх почув? Хто навчив?
— Ніхто не вчив! — бурчав синок. — Я ж не в лісі живу.
— Я твоя матір і дбаю лише про тебе. Хочу як найкраще саме для тебе, — наставительно сказала Лариса.
— Ксенія теж мама, теж турбується про Філіпа! Тільки не контролює його, дозволяє все і ніколи не свариться! — сказав Богдан.
— Так… І що ж вона дозволяє?
— Нічого поганого, — бурчав син. — Я спати пішов, все.
Лариса напружилася. Богдан був спокійний, іноді флегматичний, а тут раптом підвищив голос на неї.

Навряд Ксенія влаштувала у своїй квартирі анархію — просто сину бракує чоловічого виховання. Отже, приїде Василь — нехай з ним поговорить!
Але чоловік став на бік сина:
— Лар, ну правда ти задавила Богдана своєю турботою. Дай йому трохи свободи. Як я розумію, Філіп нормальний хлопець, вони разом учать уроки і грають. Це нормально.
— Так! Тільки з матір’ю так розмовляти не нормально! — обурилася Лариса. — Або ти не згодний?
— Згодний. Але ще раз кажу тобі — заспокойся трохи, а то дійдеш до того, що власний син тебе зненавидить. У тебе ж з’являється маса вільного часу. Піди в салон краси, сходь чи що.
— Що−о−о! Ти хочеш сказати, що я погано виглядаю?!
— Скажімо так — тобі не завадило б приділити увагу своєму зовнішньому вигляду…
Цього Лариса вже не могла витерпіти. Вона не розмовляла з чоловіком цілий тиждень, до самого його від’їзду у відрядження, а потім по телефону сухо відповідала на його питання про справи і сина.
Вона старається, виховує сина та дбає про чоловіка, підтримує затишок в домі, а зараз її, бачте, в салон краси треба відправити!

Повернувшись, Василь все-таки вибачився, і вона його, звісно, вибачила — любила як-не-як. А тут хлопчаки зібралися в похід. З двох класів знайшлися чотирнадцять бажаючих, і потрібна була участь батьків. Лариса спочатку взагалі не хотіла відпускати Богдана “в цю жахіття”, потім заявила, що поїде разом з ним, але не вдалося. На роботі не відпустили, а син вмовляв її цього не робити.
Несподівано в похід зголосився піти Василь:
— А що? У мене ж є пара відгулів. І давно я не відпочивав на природі, на свіжому повітрі, з палаткою… — мрійливо сказав він.
— Ну, якщо так… — розгублено промовила Лариса. — Ладно, їдьте! Тільки будьте на зв’язку!
Батько і син переглянулися і разом закотили очі — мама, як завжди!..
Протягом трьох днів, поки її чоловіки були у поході, Лариса вся вивелася. Зв’язок там був лише подекуди, і вони дзвонили їй лише пару разів.
Не витримавши, вона поїхала до будинку Філіпа — його завозили додому першим, — щоб там зустріти чоловіка і сина.
У дворі було повно машин, і Ларисі довелося залишити свою на вулиці. Біля під’їзду вона помітила обіймаючу пару і в сутінках одразу не розгледіла, хто це. Голоси підказали.
— Василь, скільки можна? — неголосно, але вимогливо питала Ксенія. — Коли ти збираєшся розлучитися?
— Ксеня, ну давай не сьогодні. Ми провели такі прекрасні три дні, не псуй їх, — відповідав Василь. — Я тебе кохаю, і це безсумнівно, обов’язково скоро розводуся.
Пара явний поцілувалася.
Кого там кохає її чоловік? Вони що, разом були у поході? Василь планує розлучення з нею? Питання вихором пронеслися у Ларисі в голові…
— А що тут відбувається? — вона гучно вимовила лише одне питання, яке до неї вже тисячі обдурених людей ставили.
— Ну, слава богу, — тихо сказала Ксенія. — А то вже сил немає більше ховатися.

— І давно ви… ховаєтеся? — з іронією запитала Лариса.
— Уже майже рік, — спокійно відповіла суперниця. — Знаєш, як набридло?
— Не знаю! А от знати хочу, навіщо ти привітала мого сина!
— Так Василь у нас зразковий батько, лише Богдан його біля тебе і тримав. Ось я і вирішила з ним подружитися. Відмінний, до речі, у вас хлопець! Хоч ти його і загнала вже зовсім. Я зовсім не проти, щоб він жив з нами.
— Що−о−о?! Навіть не розраховуй на це! Мій син буде жити зі мною! — розлютилася Лариса. — І чоловік, до речі, теж. Так, Василь?!
— Звучить загрозливо, — виговорив Василь, який досі мовчав. — Пропоную обговорити все це вдома вдвох.

— Ні вже! Ти зараз скажеш, що залишаєшся в сім’ї! А де Богдан?!
— Вони з Філіпом понесли речі в квартиру, зараз спустяться, — пояснив спокійно Василь. — І, Ларисо, давай обійдемося без скандалів. Так сталося, що я люблю Ксенію, і хочу бути з нею.
Поки Лариса шукала слова для відповіді, в дверях під’їзду з’явився Богдан:
— Мамо? Що ти тут робиш? А ми, уявляєш?..
— Поїхали додому, — перервала його на півслові Лариса. — Швидко!
Вона схопила сина за руку і потягла до машини, не звертаючи уваги на його обурені крики.
Василь дійсно пішов до Ксенії. Вони намагалися забрати Богдана з Лариси, але хлопчик, мабуть, насмотрівшись на сльози матері — а вона плакала майже весь час з того вечора, — заявив, що лишається з мамою.
Через рік Василь захотів повернутися, але Лариса його не прийняла — не змогла пробачити вдруге.