Зустріч товаришів

У другому класі Мишко вже пішов до нової школи в іншому селі. Він чув, як батько говорив матері:

Вєро, Іван листа прислав, мій армійський товариш, пам’ятаєш, як він мене витягував з поля, коли я ногу зламав на навчаннях.

Ну, і що далі? запитала дружина Олена, а він мовчав, наче спеціально, Гриш, чого мовчиш, кажи!

А далі цей Іван пропонує переїхати до них у село. Пише, що добре живуть. Я механік, а ти ветеринар, робота знайдеться для обох. Наш голова ж свого господарства не піклується, все руйнується, а він тільки гуляє.

Може, воно й на краще. Мені теж набридло з ним сваритися, зітхнула Олена.

Переїхали. У другому класі Мишка посадили за парту з Дмитром міцним хлопчиськом, жвавим, з веснянками на носі. Відразу ж подружилися. Попереду на другій парті сиділа Марічка білява, з кучерявими пасмами на лобі, а довге волосся заплітала у косу. Ця дівчинка була сусідкою Дмитра, тому вони разом ходили до школи і назад. Дмитро завжди боронив її й важливо казав Мишкові:

Марічка буде моєю дружиною, коли виростемо, а Мишко сміявся, Ще поживемо побачимо.

Але після школи Дмитро забирав у Марічки портфель, і йшли вони втрьох додому Мишкові було з ними по дорозі. Хлопцю подобалось у новому селі. Він швидко знайшов друзів, після школи робив уроки і біг на вулицю. Пропадав із місцевими хлопцями до вечора, де тільки не бували й що тільки не робили.

Так минуло три роки. Та раптом сталося непередбачене: у Мишки захворіла мати і незабаром померла. Хлопець ридав, забившись у куток.

Як тепер без мами? думав він, і серце щеміло.

Олену поховали. Залишився Григорій із сином удвох. Без матері все здавалося чужим. Мишко сумував. Батько варив несмачний борщ, мало що вмів готувати. До уроків сина не дивився увесь день на роботі, а ввечері повертався стомленим, а ще треба було коло печі колупатися.

Через півроку Григорій привів у дім нову дружину з сусіднього села.

Ось, сину, це Наталка, тепер вона буде з нами. Ти її слухатимеш, промовив батько, гладячи сина по голові.

Мишці вона не сподобалася. Навіть Дмитро й Марічка його жаліли.

Моя мама каже, що твоя мачуха зла, випалила Марічка, я підслухала її розмову із сусідкою. Вони казали, що в їхньому селі на ній ніхто не хотів одружуватись, а твій батько, не знаючи її, закохався.

Та годі, Маро, може, це й неправда, заступився Дмитро, але Мишко вже знав: він ніколи не зможе любити її, як кохав матір.

Поживемо побачимо, якось по-дорослому відповів хлопець, і друзі з подивом на нього глянули.

Сусіди попліткали та й заспокоїлися. Наталка до Мишка уваги не приділяла, дітей у неї не було. Що він робить, як навчається її не цікавило. А він відчував вона його не терпить.

Та минув час, і вона народила сина Олежка. Тепер уся увага малому. Батько теж тільки ним і дихав. А Мишка став непотрібним. Одного разу він підслухав, як Наталка нарікала на нього:

Гришу, важко мені з двома дітьми. Мишко лінивий, не хоче допомагати, ще й грубить.

Він аж остовпів ніколи таке не робив. Та вона наговорила батькові з три короби.

Мишко вже великий, відвези його до баби. Важко мені з ним.

Григорій послухав дружину й вирішив відвезти сина до бабусі Ганни, матері Олени. Важко було Мишкові прощатися з друзями. Вони втрьох плакали й обіцяли листуватися. Спочатку писали листи, а потім звязок угас.

Бабуся Ганна любила онука. Він усе, що залишилося від її дочки. По сусідству жили Антін із дружиною Галиною та донькою Оленкою. Дівчинка була на пять років молодша за Мишку, але дуже до нього привязалася. Він часто приходив до них у гості, бо Галина колись дружила з його матірю й ставилася до хлопця з теплом. Антін також його привітав.

Мишко цікавився технікою, розглядав книги у Антіна. Той мав золоті руки сам робив меблі, вирізав гарні наличники. Якщо лагодив трактор, кликав Мишку, щоб той допомагав і вчився.

Ну-мо, Мишаня, підтримай отут, усміхався Антін, а хлопцМишко випив квасу, посміхнувся Оленці і зрозумів, що його справжній дім це там, де чекають кохані люди.