ЗУСТРІЧ З АНГЕЛОМ.

ЗУСТРІЧ З АНГЕЛОМ

У Ніни був чудовий настрій. Складні пологи закінчилися благополучно. Сьогодні вона допомогла з’явитися на світ новому мешканцю планети. Ніна працювала акушером-гінекологом у перинатальному центрі. Після нелегкої зміни вона поспішала додому.

Сумка та пакунок з продуктами відтягували руки. Чоловік намагався посадити її за кермо, щоб вона не залежала від автобусів, коли його немає в місті, а він часто їздив у відрядження. Він навіть дав кілька уроків водіння, але вона не змогла. Боялася… боялась до жаху.

Справа в тому, що в дитинстві Ніна дивом не потрапила під машину. Вона досі пам’ятає той навислий над нею жах! Чесно кажучи, навіть на пасажирському місці їй було незручно, а самій за кермо? Ніколи!

Завтра вихідний, і завтра у Ніни день народження — 40 років. Вона вирішила не святкувати його, бо вірила у прикмети. Тільки в родинному колі, коли вся сім’я збереться вдома.

До зупинки залишалося зовсім нічого. Ніна відчула, що все ж страшенно втомилася. Раптово вона посковзнулася (це завжди стається раптово), нога поїхала вбік, і Ніна разом зі своїми сумками впала в замет! Відзначаючи своє м’яке приземлення, вона думала, як би піднятися гідно.

– Дівчино, ви не забилися?
Голос пролунав з-за правого плеча.
– Ви не можете піднятися? Давайте руку! –

І хто їй руку пропонує? А він нічого, приємний такий чоловік, приблизно одного віку з Ніною, добродушне, спокійне обличчя, приваблива усмішка…

Він легко витягнув Ніну зі замету, допоміг обтрусити сніг з одягу.
– Ви завжди поспішаєте, – а голос у нього такий добрий, їй здалося, що вона вже десь чула цей голос… але ні, раніше вони не зустрічалися. Вона подякувала йому. Треба йти.

– Ви дуже втомлені, Ніна, – сказав він уже без усмішки. Це звучало з такою турботою, як міг сказати лише найрідніший.
– Ви дуже втомлені, так не можна, – тихо повторив незнайомець.
– Відпочину у вихідні. До того ж, у мене завтра день народження, – сказала Ніна.
Незнайомець знову усміхнувся.

– Вітаю! Я хочу зробити вам подарунок. Сьогодні перед сном скажіть: “Нехай завтра моє життя зміниться на краще!” І ваше життя обов’язково зміниться. Тільки не забудьте! –
– Не забуду, – усміхнулася Ніна.

Незнайомець попрощався і зник за рогом будинку. А ось і довгоочікуваний автобус.
Дім, як завжди, чекав господиню у безладі. У передпокої куширин, в кухонній раковині гора немитого посуду. Песико Даню муркотіло біля своєї порожньої чашки і з осудливим поглядом дивилося на господиню.

Спершу нагодувати Даню, прогулятись з ним. Напівзамерзлого собаку два роки тому знайшла на вулиці дочка. Принесла додому і вмовила матір залишити його, клятвено обіцяючи самостійно доглядати. Доглядала… тижнів два, а потім турбота про знайду плавно перейшла до Ніни.

Скільки минуло часу? Вона нарешті завершила всі домашні справи. Добре, що ніхто не відволікав і не нервувався через неприготований обід. Чоловік у відрядженні в сусідньому місті. Дочка у її матері. Завтра вони приїдуть. Чоловік заздалегідь попередив, що не зможе приїхати. Потрібно ж усе-таки завтра приготувати яке-небудь святкове блюдо, а поки можна відпочити наодинці.

Самотність — це така розкіш, ніхто не турбує своїми проблемами, не наводить депресію своїм поганим настроєм. Можна насолоджуватися самотністю, послухати музику, почитати книгу… Але хочеться тільки спати.

Вона вже засинала, коли згадала пораду незнайомця і сама не розуміючи навіщо прошепотіла: “Нехай завтра моє життя зміниться на краще.”

Раннім ранком дзвінок у двері виявився повною несподіванкою. На порозі намалювався чоловік. Найдивовижніше, що він світівся, як начищений п’ятак, а не хмурився з примхливим виразом обличчя, як зазвичай.
– Привіт, сонце моє, – сказав чоловік ніжно.

У Ніни шок. Вона давно не чула від нього таких слів. Колись сильно засмучувалася через його неласкавість, потім звикла.
І ось, коли вже зовсім звикла до життя без теплих утіх… Ну і ну! Ніби тверезий, у руках об’ємний пакунок.

– З днем народження! Я так скучив, домовився і втік додому. Без мене закінчать, – і все це тим же ласкавим голосом.
Ніна відступила назад, не в силах повірити. Микола ввійшов, поставив пакунок, обійняв, поцілував, бурмочучи якісь милі слівця.

А де звичне бурчання і незадоволений вигляд? Ніна дивувалася все більше й більше. Зовсім забуте відчуття щастя накотилося теплою хвилею.
Задзвонив телефон.

– З днем народження, мамо! Найдобрішій, найлюбішій, найкрасивішій! Я до обіду приїду і бабуся також. У нас для тебе такий чудовий подарунок, – пищала дочка.

Потім головний лікар привітав і повідомив, що можна взяти безнадійно забуті з минулого року три дні відгулу. Потім подруга, тітка, однокласник, вдячні пацієнтки…

До доброго звикаєш швидко. Ніні здавалося, що так було завжди. І достаток доброго зовсім не виглядав дивним.
Увечері проводивши гостей, Ніна пішла в сусідній парк прогулятись з песиком.
Вчорашній незнайомець з’явився зовсім несподівано, – Гарний був день, Ніна? З днем народження тебе! –

– Постривайте, звідки ви знаєте моє ім’я? Ми з вами ніколи не зустрічалися, якщо мені не зраджує пам’ять, – прямо запитала Ніна.

– Ми знайомі 40 років, Ніна. Тобі це важко зрозуміти, але ти постарайся. Я з тобою з першого дня твого життя. Я твій ангел-охоронець.

Пам’ятаєш, коли тобі було 5 років ти вискочила за м’ячем на дорогу? Тоді ніхто не міг зрозуміти, як сталося, що вантажівка проскочила повз? Шансів врятуватися у тебе не було. Ніхто не бачив, як я переніс тебе через дорогу, але це строго між нами.

А коли ви студентською компанією в будзагоні пішли купатися на незнайому річку, ти підвернула ногу (моя робота), і залишилася в гуртожитку. Там була небезпечна яма, і ти повинна була в неї потрапити.
А вчора, хто тебе посадив у замет? Впади ти на хвилину раніше, однозначно зламала б ногу.

Я тобі постійно допомагаю, ненав’язливо і непомітно. Я і далі буду завжди поруч, така служба. Але…
Мені важко з тобою.
Ти любиш чоловіка, дочку, маму, подруг, пацієнтів, а себе?
Ти не любиш себе!

Ти взвалюєш на свої плечі непосильне навантаження. Ти абсолютно не любиш себе, і наївно чекаєш любові від інших, але так не буває! Якщо ти не любиш себе, ніхто не буде любити тебе, будуть тільки тобою користуватися!
Я порушив протокол і матеріалізувався, щоб донести до тебе цю думку, треба себе любити! –
– Ви дійсно знаєте про мене все, але у ангелів повинні бути крила, – засумнівалася Ніна.

– І що ви за люди? У всьому шукаєте хитрування. Ти не помітила, що у мене широке пальто? – він розкрив його, повернувся боком і Ніна побачила складені крила.
– А тепер прощай! Мені пора, – сказав він їй і розчинився в завісі падаючого снігу.

П.С.
– Казка, – скажете ви, мої дорогі читачі.
– Казка, – відповім я вам, але казка брехня, та в ній натяк.
Любіть себе і будьте щасливі! Я бажаю вам цього від щирого серця.