Звільнитися від зайвого в оселі

Винести з дому зайве.
— Мамо, ось ми з Софійкою й приїхали, — радісно промовив Андрій і поставив у коридор дві величезні сумки з речами. — Добре, що ти погодилася нас прийняти, а то довелося б у готель йти.
— Звісно, живіть, — гостинно відповіла Валентина Іванівна. — Хоч і тісно нам буде в однокімнатній квартирі, але нічого, якось розмістимося.
Андрій, син Валентини Іванівни, жив у орендованій квартирі з дружиною Софійкою. А тоді сталася неприємність: господар квартири попросив з’їхати. Ось Андрій і вирішив, що вони з дружиною тимчасово поживуть у мами.

Софія швидко оглянула квартиру і сказала свекрусі:
— Ми житимемо в кімнаті, а вам доведеться ночувати на кухні. Нас же двоє, а вам одній там вистачить місця.
— Все гаразд, я й справді збиралася спати на кухні. У мене є крісло-ліжко для таких випадків. Тож займайте кімнату і не переймайтесь, одну тиждень я якось витримаю.
— А що, це навіть зручно. Як прокинетеся, відразу можете нам сніданок готувати, — засміялася Софійка і пішла розкладати свої речі.

Валентина Іванівна була інтелігентною, спокійною жінкою і ніколи не втручалася у особисті справи сина. Хоч Софія їй не дуже подобалась, але вона ніколи не говорила про це Андрію.
«Якщо мій син щасливий, значить, все добре. Він дорослий, недурний хлопець і сам розбереться, яка дружина йому потрібна».

Спочатку Валентина Іванівна не сильно хвилювалася через приїзд сина і невістки. Вона була впевнена, що це ненадовго — ну, яке молоді радість жити в однокімнатній з мамою?
Але виявилося, що жити безкоштовно — це великий і вагомий плюс. Софія постійно казала, що у них проблеми з грошима і поки що вони ніяк не можуть знайти підходящий варіант, куди переселитися. Не забувала і скаржитись на тісноту, а ще постійно критикувала звички свекрухи:
— Валентино Іванівно, чому у вас постійно телевізор увімкнений? Навіщо ви взагалі серіали дивитесь? Краще дивіться фільми на комп’ютері і навушники не забудьте надягти, а то мене звук дратує.
— А мені на телевізорі зручніше дивитися, екран більший. Але якщо тобі заважає, я краще піду на кухню, приготую щось.

Валентина Іванівна ніколи не сперечалася з невісткою. Вона сподівалася, що з часом Софія стане мудрішою, і їх спілкування налагодиться. А поки Валентина не збиралася конфліктувати і висловлювати претензії.
Софія рідко мила за собою посуд, не прибиралась, всю готовку скинула на свекруху. Валентина Іванівна думала, що невістка поки не звикла до цього дому і соромиться щось робити по-своєму.

Але одного разу все ж не витримала і дуже м’яко сказала:
— Софія, сходи, будь ласка, до магазину і приготуй Андрію щось на вечерю. Він казав, що сьогодні буде пізно.
— А ви в курсі, що я на дієті? — обурилася Софія, не відриваючи погляду від телефону. — І сьогодні я збираюся вечеряти тільки овочевим салатом. А Андрій вже не маленький і може сам собі щось приготувати. Якщо я не працюю, це не означає, що я тут маю бути замість служниці.

Валентина Іванівна задумливо відкрила холодильник і зітхнула. Продуктів майже не залишилося, та й у морозилці було порожньо. Довелося знову купувати їжу за свої гроші. А після вечері вона наважилася поговорити з сином:
— Андрію, мені ніяково тобі говорити, але не міг би ти купити продукти? Тільки на себе і Софію, мені нічого не треба. Сам розумієш, у мене маленька пенсія, накладно вас годувати.
— Та нема питань. Тільки я всю зарплату віддаю Софії — вона вважає, що бюджетом має управляти дружина. Але ти не хвилюйся, я з нею сьогодні поговорю.

Важко щось приховати, живучи втрьох в однокімнатній квартирі. Валентина Іванівна збиралася лягати спати, розклала своє крісло і почула шепоти невістки та сина:
— Софія, треба дати мамі хоча б п’ять тисяч. Ми і так її потіснили, та ще й їмо за її рахунок. Якось негарно виходить.
— У мене немає грошей! Ти знаєш, скільки я залишила в салоні краси? Фарбування волосся, манікюр, ламінування вій… Від твоєї зарплати вже практично нічого не залишилося. А з твоєю мамою нічого не станеться — нехай допоможе молодій родині.

Валентина Іванівна занепокоїлася, що через неї Андрій із Софією можуть посваритися. «Ладно, бог із ними, з цими грошима. Сподіваюся, через тиждень вони з’їдуть, а я вже якось потерплю».
* * *
Час йшов, а про переїзд ніхто й не згадував. Софія хоч і була невдоволена спільним проживанням із свекрухою, але шукати нове житло не поспішала. Звичайно, Валентині Іванівні вже ставало набридати таке життя: спати на кухні, готувати, прибирати за всіма, ще й терпіти докори. Але на цьому всі сюрпризи не закінчились. Якось Валентина Іванівна підійшла до свого старенького серванту і схопилася за серце — зник її сервіз “Мадонна”. Вона ахнула, злякалась, заглянула в сусідні шафки, але сервізу ніде не було.

«Куди він подівся? Старий сервіз, кому він був потрібен? Напевне, Софія його кудись переставила, більше нікому».

Через годину додому прийшли Андрій із Софією, і Валентина Іванівна одразу ж спитала:
— Послухайте, ви не брали мій сервіз? Дивна справа, але я ніде не можу його знайти.
Софія зухвало глянула на чоловіка і сказала:
— Так, це я його взяла. Для продажу. Навіщо вам цей мотлох? Ви ж самі казали, що не користуєтеся такою посудою. Скажіть дякую, що вдалося його продати за непогані гроші.
— Ви що, продали його? — ахнула Валентина. — Я ж його так берегла, він мені від мами залишився! Андрію, чому ти мені нічого не сказав? Хіба можна так — потай продавати мої речі?
— Мамо, ну справді, навіщо тобі цей сервіз? Тільки стоїть, місце займає. А ми його продали за шість тисяч, якраз можна продуктів накупити.
— Ой, Андрію, що ви наробили… — зі сльозами на очах прошепотіла Валентина Іванівна. — Це ж не просто сервіз, це моя пам’ять про маму! Невже у вас нічого не йокнуло, коли ви таке задумали?
— Та що ви причитаєте через цей мотлох? — здивовано фиркнула Софія. — Увесь цей сервант давно пора відправити на звалище. Зараз така мебель з вісімдесятих виглядає ну дуже вбогій.
Андрій бачив, що мати засмучена, але все ж вирішив підтримати дружину:
— Справді, мамо, давай я краще тобі білу шафку куплю, сучасну. Тільки не зараз, а потім, коли гроші будуть. А то в квартиру вже заходити соромно.

Валентина Іванівна була просто вражена поведінкою сина. Ладно, Софія, з нею все зрозуміло. Але Андрій? Невже він теж вважає всі ці речі мотлохом? Стидиться, що у них не якийсь дорогий ремонт? Так, Валентина давно не оновлювала меблі, але хіба це головне? Вона самотужки виховувала сина, старалася, щоб він не відрізнявся від інших і навіть змогла знайти гроші на платне навчання.

— А коли ви збираєтеся від мене з’їхати? — тихо спитала Валентина. — Вже не знаю, як мені з вами жити далі, може, ви ще щось з дому винесете. Якщо чесно, я вже втомилася жити з вами. Ми домовлялися на один тиждень, а минув уже місяць.
— Ну ось, ви нас уже виганяєте! — крикнула Софія. — Ненадовго ж вас вистачило! Так ви через свій сервіз більше переймаєтеся, ніж через сина! Ви б краще раділи, що ми вам квартиру розхламлюємо, а то живете серед мотлоху!
— Та вже, спасибі, — почала злитися Валентина Іванівна. — Я вам старалася у всьому допомогти — зі весіллям допомогла, пустила вас до себе пожити, годувала й прибирала за вами. А вам мої речі заважають? Ні вже, я сама вирішу, як мені жити у своїй квартирі!

Софія схопила свою куртку, сумку і гаркнула на чоловіка:
— Йдемо звідси! Я краще поїду до своїх батьків, ніж буду терпіти таке ставлення! Андрію, ти що, не бачиш, що Валентина Іванівна нас звинувачує своєю допомогою?!

Андрій не знав, що робити. Він не очікував, що мати так сильно засмутиться через сервіз, ще й вкаже їм на двері. Але сваритися з Софією він теж не хотів, і він спробував заспокоїти маму:
— Нічого страшного не сталося, навіщо так злитися? Куди ми поїдемо прямо зараз? Батьки Софії живуть за містом, туди півтори години потрібно добиратися.
— Це вже не моя справа, — тремтячим голосом сказала Валентина Іванівна. — Хай Софія тепер вирішує, де вам жити. Я думала, що ви хоча б трохи будете мені вдячні за допомогу, але бачу, що вам це почуття незнайоме.

Андрій із Софією пішли, а Валентина Іванівна розплакалася. Їй здавалося, що вона дуже жорстко вчинила з сином, і що тепер їхні стосунки безповоротно зіпсовані.

Але, на щастя, Андрію пішов на користь цей урок. Через три дні він прийшов до мами, а в руках у нього була коробка з сервізом.
— Дивись, мамо, я викупив сервіз назад. Я подзвонив покупчині, все пояснив, і вона погодилася повернути. Правда, попросила тисячу зверху, але це вже дрібниці. Загалом, вибач, будь ласка, що так вийшло. А Софія… про неї якось потім поговоримо.

Валентина Іванівна була щаслива. І від того, що сервіз повернувся до неї, і від того, що Андрій нарешті її зрозумів. Вона повернула улюблений сервіз на законне місце і, милуючись ним, сказала:
— Ех, молодь! Нічого ви не розумієте в гарних речах!