Зимовий парк: початок нової глави життя

Пісня зимового парку: новий розділ життя

Оксана Степанівна закуталась у теплу кожушину, обережно загорнула свою крихітну онучку Соломійку й вирушила з нею на прогулянку до засніженого парку на околиці Львова. У парку гуляли молоді батьки з колясками, їхній сміх і розмови зливались із шелестом снігу під ногами. Соломійка, затишно загорнута в ковдринку, миттєво заснула на свіжому повітрі. Оксана Степанівна поринула у спогади про свою молодість, про те, як сама виховувала сина Богдана. Вона так глибоко заглибилася в думки, що не одразу розчула дитячий плач. Спочатку здалося, що це Соломійка, але ні — онучка мирно спала. Неподалік стояв чоловік із коляскою, розгублено озираючись. Побачивши Оксану, він благаюче промовив:
— Допоможіть! Що мені робити?
Оксана зніяковіла, вражана його словами.

***

Коли Марічка й Богдан одружилися, свекруха одразу поставила умову:
— Тепер ви самі по собі, самі за себе відповідаєте. Я тебе, синку, виростила, вивчила. Хочу пожити для себе, мені ще й сорок шостого не було. Та й вам треба звикнути одне до одного. Тож із онуками не поспішайте!

— Оце так заявочка від твоєї мами, прямо як ножем по серцю, — похмуро сказала Марічка.
— Та ну, вона ж добра, просто мене сама виховувала, — усміхнувся Богдан. — Нещодавно жартувала з подругою, що вони знову як дівчата, шукають пару. Ходять на танці, їздять на екскурсії. Коли їй ще й з онуками возитися?
— І що, є успіхи? — скептично запитала Марічка.
— Поки ні. На танцях один чоловік на всіх був, обрав іншу, і вони туди більше не ходять. А на екскурсіях самі жінки! Але не хвилюйся, мама просто так говорить. Куди вона дінеться — допоможе, — обійняв дружину Богдан.

Жили вони поки що в Оксани Степанівни. Вона не заперечувала, але вдома бувала рідко. Зранку до вечора на роботі, а потім — то до театру, то на зустрічі з подругами. У вихідні теж зникала. Молоді господарювали самі.

Марічка хвилювалася, що свекруха й справді розсердиться, дізнавшись про її вагітність. Але Оксана Степанівна лише посміхнулася:
— Швидко ви, ну що ж, як вирішили, так і буде!
Дізнавшись, що народиться дівчинка, вона навіть зраділа:
— Я завжди хотіла доньку, але не склалося. Значить, тепер буде онука!

Правда, спочатку Оксана не включалася у турботи про Соломійку, ніби боялася, що її обтяжать. З роботи не поспішала, у вихідні почувалася вільною.
— Добре, що мої батьки іноді приїздять, гуляють із Соломійкою, — якось сумно сказала Марічка Богдану, не встигаючи приготувати вечерю. Дівчинка весь день була неспокійна — різалися зубки.

Богдан, звикший з дитинства до господарських справ, одразу взявся допомагати дружині й заспокоювати її:
— Ми ж самі хотіли дитину!
— Вона ж бабуся! Добре, хоч коляску подарувала, іноді грається із Соломійкою. А от у моєї подруги Оленки мама з роботи біжить — одразу дочку забирає. А твоя жодного разу не запропонувала! — образилася Марічка.
— Ми молоді, впораємось. А мама на роботі втомлюється. І даремно твоя Оленка маму так навантажує, — засміявся Богдан. — Мама нас попереджала!

Але наступного вихідного вони все ж попросили Оксану Степанівну погуляти з Соломійкою в парку, поки вони сходять у кіно. Свекруха, у якої не було планів, погодилася.

Оксана вдягла кожушину, тепло загорнула дівчинку — на дворі випав перший сніг, але сонце сяяло, обіцяючи чудову прогулянку. Парк був через дорогу, і незабаром вони вже йшли хрусткими алеями. Молоді мами й тата з колясками посміхалися один одному, а Соломійка, заколисана свіжим повітрям, заснула.

Оксана йшла, поринаючи у спогади. Вона сама виховувала Богдана. Батьки жили в селі й не допомагали, осуджуючи її за невдалий шлюб. Чоловік пішов, не проживши з нею і року. А вона, горда, все тягнула сама. Колишній іноді надсилав аліменти, але все, що в неї було, йшло на сина. Для себе — найдОксана згадала, як колись мріяла про такі прості щастя — теплу родину, любов і спокій, і наразі все це нарешті стало її реальністю.