Цiкаво
Звички, які залишились у нас ще з радянських часів
Джерело: inspired.com.ua
Хоч уже Радянського Союзу давно немає, проте традиції та звички з того часу присутні у нашому житті і сьогодні. І це не лише про людей, які народились в період існування Радянського Союзу. Більшість перейняли звички від своїх батьків, дідусів та бабусь, про які навіть не здогадуються.
- Перша страва на обід-суп. Калорійні супи та борщі з м’ясом з’явились у голодні військові часи. Сьогодні дієтологи не можуть радити подібні страви. І довели, що рідку страву не обов’язково вживати у свій раціон. Для гарного та швидкого метаболізму достатньо вживати потрібну кількість води.
- Пакет з пакетами. У ті часи пакети були новинкою і не кожен міг дозволити собі таку покупку, тому після використання їх прали і далі користувались.
- Пульт в пакеті. Так робили, щоб пил не збирався на пульті. Хоча таким чином пилу накопичується не менше.
- Серветка на телевізорі. Радянські люди були дуже обережними,тому щоб не збирався пил, щоб не пошкодити техніку зверху стелили серветку.
- Дівчаткам- рожеве, хлопчикам-блакитне. Все це – радянські стереотипи. Якщо копнути ще далі, то кольорами, які характеризували стать дитини були: дівчат-блакитний, хлопців- червоний.
- Використовувати вдома килими. Звичайно, на стіни їх уже ніхто не стелить, проте на підлозі їх ще можна зустріти. У ті часи, це робили, щоб приховати недоліки підлоги, а зараз існують безліч якісних покриттів.
А у вашому житті присутня якась з цих звичок?
El día que perdí a Camila
Yo creía que el dinero lo compraba todo. Que el apellido y la cuenta bancaria ponían las reglas. Que ella...
The Day the Ground Held Me
I don’t remember the exact moment the tree swallowed me. A flash of gray fur, the panicked scramble of a...
A Mysterious Young Man Kept Appearing at My 83-Year-Old Neighbor’s Door — One Day, I Went Inside and Couldn’t Believe What I SawI stepped inside and froze, as the young man sat calmly knitting a scarf beside my neighbor, who was teaching him to read from a tattered old Bible.
I had known Dorothy almost my entire life, so when a young stranger suddenly began showing up at her house...
El folder que mi hijo guardó para hundirme
La tarde que mi vida se partió en dos no tenía nada de especial. Había salido del taller más temprano,...
Jude no existe
Siempre fui Hugo, el que arreglaba carros en el taller de su tío en El Paso, no el “quarterback” que...
“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”
**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...
I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse
I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...
Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.
Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...