Життя
Віддала нареченого…власній сестрі,а передумала через десятки років
Аля їхала в поїзді. В її душі вирували емоції. Вона пила гарячий чай, майже окріп, і не відчувала фізичного болю. Бо дуже сильно боліла душа…
Ще вчора вона їхала додому і вимріювала, що зробить батькові сюрприз. Бо ж йому самому важко доводиться після смерті дружини. Мама була ще зовсім молода, ніхто не думав, що вона так скоро їх покине. Зранку, казав батько, сміялася, готувала сніданок, а після обіду їй раптово стало зле, «швидка» приїхала надто пізно. Алька ніяк не могла повірити, що їхній великий дім спорожнів. І що більше ніхто не дзвонитиме їй, не цікавитиметься, чи вона тепло вдягнулася. Оселя пахла мамою, усюди лежали її речі: щітка для волосся, книжка із закладкою, улюблений чайник, в якому ненька заварювала чай…
Після похорону Алька залишала батька з важким серцем, довше побути з ним не могла — робота. Зате дзвонила щодня, цікавилася його справами, самопочуттям. Батько докладно розповідав, як минув день, заспокоював її. А Альці, як на зло, ніяк не вдавалося викроїти трохи часу, аби навідатися до нього. Аж раптом неочікувано в насиченому графіку з’явилося три вільних дні. Одразу ж зібрала речі — і на потяг.
…Переступивши поріг, була вражена чистотою в помешканні. Здавалося, мама тут, поруч, зараз вибіжить її зустрічати. Але в будинку нікого не було. Раптом, роззирнувшись, Алька помітила на вішачку чуже пальто. Поруч стояло кілька пар жіночого взуття. Алька ахнула — невже у батька з’явилася жінка? Почала оглядати кімнати — і всюди в очі впадали сліди присутності нової мешканки. У ванній Альці перехопило подих — на поличці лежала дамська косметичка. Вона була оригінальна, ручної роботи і могла належати лише одній людині — її тітці Оксані. Світ закружляв у Альки перед очима? Що це? Якими словами це можна описати? Тітка приїхала з іншого кінця країни, де жила змолоду, й вирішила звабити її батька після смерті сестри?
Родичка застала Альку на кухні. Тітка зойкнула і випустила пакети з продуктами. Запала мовчанка. Через кілька секунд несміливо почала перепрошувати племінницю, мовляв, вибач, ми з батьком не встигли тебе попередити. «Ми з батьком»? Почувши це, в Альчиній душі щось обірвалося. З неї вихопилися слова — болючі, брудні, образливі, а тітка стояла жалюгідна й поникла, немов школярка-підліток, навіть не пробуючи оборонятись.
Коли слова вичерпалися, Альку почали душити сльози. Ще півроку тому її мати, весела і безтурботна, пекла на цій кухні пиріжки із ваніллю, а тепер рідна сестра витворила тут таке…
«Алю, не плач, — торкнулася її плеча тітка. — Маю тобі щось розповісти. Звісно, мені нема виправдання перед твоєю мамою, але…»
Майже тридцять років тому Оксана, красуня-студентка, поверталася з бібліотеки й потрапила під дощ. Промокла до нитки, а автобуса все не було. На зупинці до неї підійшов хлопець і запросив сховатися під його парасолею. Розговорилися. Він був доброзичливим, відкритим, комунікабельним, й Оксані, якій було напрочуд важко сходитися з новими людьми, здалося, що вона зустріла давнього друга. Дощова стіна потроху розсіювалася, дівчина з новим знайомим вирішили йти пішки. З Юрком їй було легко і затишно. Сміялася з його жартів.
А потім дощ уперіщив знову. Люди, машини, дерева вмить зникли за потоками небесної води. І тоді Юрко раптом поцілував Оксану. Цілувалися вони довго й шалено. Хлопець зізнався: тільки-но побачив її — одразу зрозумів, що то його доля. І відтепер, обіцяв, вони завжди будуть разом. Оксанине серце гучно стукотіло від щастя. Воно також було впевнене, що ось він, той єдиний. Дівчина хотіла і собі зізнатися в почуттях, як врапт остовпіла — Юрко згадав про якусь наречену. З’ясувалося, він зі своєю дівчиною зустрічалися разом півтора року, недавно почали планувати весілля.
«Як добре, кохана, що я встиг тебе зустріти, бо тепер знаю, що таке справжня любов, — шепотів на вухо Оксані. — Її не переплутати із захопленням. Завтра ж я порву зі своєю дівчиною і ми завжди будемо разом. Ти ж станеш моєю дружиною, Оксано, моя незнайомко без парасольки?»
Що ж їй чинити? Як бути? Зізнатися, що покохала лише зазирнувши в очі? А як переживе розлуку та, що вважає його своїм майбутнім чоловіком? Котра, може, уже вибирає весільну сукню. А може, вони, Оксана з Юрком, зовсім чужі, просто в усьому винна ця злива? І хіба можливо збудувати щастя на чужих сльозах?
— Іди геть. Готуйся до весілля, — кинула на хлопця холодний погляд. — Нам усе це примарилося. Ми зітремо цю дивну зустріч з пам’яті, і вже завтра буде буденне, звичне життя.
Юрко намагався щось заперечити, та Оксана його слів уже не чула.
Тільки згодом вона зрозуміла, що в той непогожий день зустріла і так легко відпустила людину, яку покохала всім серцем. І тепер не зможе забути цього хлопця ніколи. А ще їй усе життя снитимуться поцілунки зі смаком дощу. Та відшукати Юрка було важко — Оксана не запитала ні його прізвища, ні адреси. Тож треба було з усім змиритися.
Дівчина ледь отямилася від дощової днини, коли її старша сестра повідомила, що виходить заміж і хоче познайомити сім’ю зі своїм обранцем. До святкової вечері готувалися усі рідні. Врешті в квартирі пролунав дзвінок. Коли Оксана побачила в передпокої Юрка, її наче блискавка вразила. Погляд хлопця проштрикував Оксанину душу наскрізь, а дівчина лише ховала очі. Пізніше хлопець перестрів її на вулиці і сказав, що Оксана зламала життя і собі, і йому. Утім переконував, що ще не пізно усе виправити. Але дівчина не могла допустити такої трагедії в житті рідних. Вона змусила Юрка пообіцяти: як би не було важко, про їхню дощову зустріч не дізнається ніхто. Заради щастя Оксаниної сестри та батьків. Тому довгий час на родинних святкуваннях вони вдавали із себе ввічливих родичів, коли в обох у серцях таїлися палкі почуття.
Що трапилося далі, Алька знала й без розповіді тітки. Тільки-но закінчивши інститут, тітка Оксана подалася далеко від дому. Намагалася забутися, не ятрити собі рану і втекти. Пробувала влаштувати особисте життя, проте обидва шлюби виявилися невдалими. У рідне містечко вона приїжджала лише кілька разів на рік. Привозила племінниці іграшки й солодощі. І от… Сестри раптово не стало.
«Це сталося неочікувано, — у тітки дрібно тремтіли руки. — Ти ж пам’ятаєш, я не змогла приїхати пом’янути Галинку на сороковини. Прибула аж через два місяці. Думала, піду на могилу й помолюся за її світлу душу. У той день дощило, небо було аж чорним. Раптом на пероні побачила одиноку постать — твого батька із парасолею… Перед очима промайнули тридцять довгих років, моя безтурботна молодість… Алечко, розумію, як тобі важко. Але прости мене, якщо можеш».
Алька не мала сил слухати далі. Уявила собі матусине обличчя, а поруч — батька й тітку Оксану, які з усіх сил грають вселенську байдужість одне до одного. Чи здогадувалася ненька усі ці літа про їхнє кохання і тягучу брехню? Чи вибачила їм ту таємницю у засвітах? Алька ж упевнена, що пробачити їх не зможе.
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...