Життя
Зустріла на вокзалі колишнього чоловіка, й очам своїм не повірила
Оксана поверталася додому з роботи. Якийсь незайомий чоловік її покликав. Жінка довго вдивлялася в обличчя перехожого, поки не впізнала в ньому свого колишнього чоловіка…Як вона його колись кохала…
Вона, як завжди, поверталася з роботи додому, коли її окликнув незнайомий чоловік. Кілька секунд Оксана вдивлялася в уже немолоде обличчя перехожого, перш ніж вловила у ньому знайомі, колись такі рідні риси колишнього чоловіка.
— Ти, Петре? — перепитала здивовано.
— Впізнала, — полегшено зітхнув той. — Пробач мені, Оксанко, за все.
Разом із Петром вони прожили десять років — мирно, спокійно, без сварок і конфліктів. Тішилися сином Славком. Єдине, що допікало сім’ї — бідність. Працювали за мізерні зарплати. Петро трудився електриком, Оксана — продавчинею. Тож коли Петрові запропонували на місяць поїхати на роботу на схід країни, лише зраділи. Копійка в хаті зайвою не буде. Не довго думаючи, чоловік подався на Луганщину.
Відрядження збігло швидко. Ось тільки додому Петро повернувся хоч із солідною сумою грошей, але сам не свій: замислений, мовчазний. А ввечері на кухні раптом заявив дружині: подає на розлучення, бо зійшовся на Луганщині з іншою жінкою. Оксана почутому не йняла віри. Випитувала у Петра, чим причарувала його розлучниця, на кого покидає її зі Славком, плакала, прохаючи добре подумати, але марно. Чоловік зібрав валізи й подався до тієї незнайомої луганчанки.
Відтоді від нього не було ні листа, ні дзвінка. Навіть вітальної листівки до дня народження синові ніколи не надіслав. І ось — їхня перша за двадцять років зустріч. Знову й знову Оксана дивилася на Петра й не впізнавала. Запам’ятала його міцним, енергійним, сильним, а тепер перед нею стояв справжній дідусь: посивілий, з паличкою в руці.
— Прости мені, Оксано, — ще раз обізвався Петро. — Я перед вами дуже завинив. Перед тобою і сином. Картаю себе багато років.
Розповідь колишнього чоловіка була безрадісною. У перший же тиждень свого підробітку на Луганщині відчув, що небайдужий Раїсі, яка працювала в місцевій їдальні. Досі не знає, що на нього найшло, мовби справді причарувала. І коли жінка запросила його в гості — не відмовився. Так і зостався у Раїси, аж до кінця відрядження. А та щодня просила його залишитися на Луганщині, казала, що домовиться із знайомими, аби підшукали Петрові роботу на заводі. Тепер він уже й не пригадає, коли піддався на вмовляння Раїси. Вирішив, що життя із сім’єю після зради все одно не буде таким, як до того. У глибині душі Петро знав, що любить Оксану й сина, але поруч була Рая, яка в усьому догоджала й обіцяла хороше, сите життя. Почуття до цієї жінки затьмарили йому розум.
Одразу після розлучення Раїса заборонила Петрові спілкуватися зі Славком, хоча той мав намір допомагати синові. Перечити жінці так і не наважився, хоч і годував двох її дітей від попередніх шлюбів. Раїса вперто пояснювала: хоч у Петра і солідна зарплата, проте їхній сім’ї цих грошей ледве вистачає, аби не бідувати.
Жили вони непогано аж до того чорного дня, коли Петро на роботі отримав травму. Лікарі ледве врятували йому ногу, і після цього працювати на заводі він уже не зміг. Брався за якісь підробітки, та достаток у сім’ї був уже не той. Раїса почала дорікати йому, звинувачувала Петра в тому, що той сидить на її шиї. Чоловік мовчав, бо й справді, хіба легко хворій людині знайти добру роботу? Невдовзі у доросле життя випурхнули й Раїсині діти. А Петро із жінкою стали зовсім чужими одне одному.
— Зрештою Раїса вигнала мене з дому, сказала, що не буде утримувати каліку. Згодом, переповідали сусіди, знайшла собі іншого. А я так і залишився ні з чим. Добре, що поталанило влаштуватися сторожем у дачному кооперативі й мені дозволили поселитися у покинутій хатині, — розповідав Петро. — Останні роки я багато думав над своїм життям, розкаювався за вчинене. Ох, і дурнем я був! Сам зрікся власного щастя.
А не так давно здоров’я у Петра почало стрімко погіршуватися. Лікарі винесли невтішний вердикт: рак. Лікуватися не було за що. Дізнавшись, що йому залишилося усього кілька місяців, чоловік вирішив повернутися на малу батьківщину.
— Кому я там потрібен? У Раїси — своє життя, для її дітей я ніхто. Не хочу, щоб моя могила заростала бур’янами серед чужих людей. Тому й вирішив, що доживатиму віку в рідному селі. Може, брат дозволить мені померти в рідній батьківській хаті, — з гіркотою промовив чоловік. — А тебе, Оксано, розшукував із єдиним проханням: прости мені мою зраду. Пробач, що бідувала й терпіла через мою глупоту. І Славко хай на мене не тримає зла. Бо життя за мою помилку вже відплатило мені сповна…
Їхня перша розмова за останніх двадцять років була важкою та довгою. Але в автобус, що мав відвезти його до села, Петро сідав із легким серцем. А Оксана, спостерігаючи за немічним чоловіком, була певна: ця зустріч не буде останньою. Адже Славко після стількох літ мусить побачити свого рідного батька, його донечка — діда. Бо як би не склалася доля, вони все ж таки рідні люди…
I’ve Had Enough of Impromptu Weekend Visits: How My Brother-in-Law’s Family Took Over Our Home (and My Life) Until I Finally Stood My Ground – Was I Wrong to Set Boundaries When Uninvited Guests Showed Up With Kids, Expected Meals, and Never Asked About Our Plans?
I’ve simply had enough of you lot turning up every weekend! Perhaps youve met the sort of person who genuinely...
How Can a Mother Do Such a Thing? She Sent Her Four-Year-Old Son to a Children’s Home Rather Than Get Him Treated – A Tale of Heartbreak, True Friendship, and a Second Chance at Family
How on earth do such mothers exist! She sent her own child off to a childrens home because she couldnt...
My Sister-in-Law Spent Her Summer at a Holiday Resort While We Renovated the House, and Now She Expects to Live in Comfort With Us We suggested pitching in together with my sister-in-law to renovate the family home, but she flatly refused, claiming she didn’t need it. Now she wants to move in with us because her half has no modern comforts—her own fault! The house belonged to my husband’s grandmother, and after she passed, it was split between my husband and his sister. It was old and neglected, but we decided to renovate and make it our home. It’s a semi-detached property with two entrances, so two families could live there comfortably without getting in each other’s way. The garden and outbuildings are shared, and both sides have the same number of rooms. The inheritance was sorted after we married, and everything went smoothly. My mother-in-law immediately declined her share—she was a city person through and through. She told her son and daughter to do as they liked. My husband and my brother-in-law scraped together enough to repair the roof and shore up the foundations. We wanted to keep going, but my sister-in-law threw a tantrum. She wanted nothing to do with this “shabby old cottage.” Her husband just kept his head down—he never argues with her. We planned to move in. The village was close to town, we had a car, and were sick of living in a cramped one-bedroom flat. Building from scratch would’ve cost a fortune. For my sister-in-law, the house was just a holiday destination—she’d pop over in summer to barbecue or relax. She told us not to count on her help. Over four years, we completely renovated our half: bathroom, heating, electrics, new windows, even a conservatory. We took out loans, but it was worth chasing our dream. We worked tirelessly, day and night. All this time, my sister-in-law jetted off on holidays, showing no interest in the house or her share. She lived for pleasure—until she had a baby and went on maternity leave. That was the end of her travels and her cash flow. Suddenly, she remembered her share. With a baby in tow, she wanted space and fresh air for him to run around. By then, our half was finished and we’d let out our old flat. We never touched her side, but it had deteriorated badly over the years. I don’t see how they could have stayed—no heating, outdoor loo, it was unliveable. Even so, she turned up with her suitcase and begged to stay “just a week”—I let her in. Her son is loud, and like her, she does whatever she wants with no regard for anyone else. I work from home, so it drove me mad; I moved in with a friend for a bit, who actually appreciated having someone look after her house while she was away. I ended up staying away almost a month. First at my friend’s, then my mum fell ill and needed care. Honestly, I forgot about my sister-in-law, assuming she’d long since gone home. Imagine my shock when I returned and found her still there, making herself at home. I asked when she planned to leave. “Why would I go anywhere? I have a small child and I’m comfortable here,” she replied. “We’ll take you back to town tomorrow,” I said. “I don’t want to go.” “You haven’t even bothered to clean your side, so back you go—this isn’t a hotel.” “You’ve no right to throw me out! This is my house!” “Your house is on the other side of the wall. Go stay there.” She tried to turn my husband against me, but he also told her she’d outstayed her welcome. She sulked and left. A few hours later, my mother-in-law started ringing: “You had no right to kick her out—it’s her property!” “She could have stayed in her own half, she’s the lady of that house,” my husband said. “With a child? There isn’t even heating or a proper loo! You should have looked after your sister.” My husband finally lost his patience and told his mum everything: how we’d offered to renovate together, how it would have cost less—and she’d refused. Why was everyone blaming us now? We offered to buy her out—she named a price so high we could have bought a brand new house for it. Not a satisfactory solution for us. Now there’s constant tension. My mother-in-law is perpetually offended. Alina is a nuisance. They visit rarely, but when they do it’s noisy parties, petty sabotage, and damages in the garden. We’ve decided to build a fence and completely separate our section. There’s no more compromise—that’s what my sister-in-law wanted.
My sister-in-law spent her holidays at a cosy seaside resort while we were knee-deep in renovating our house, and now...
She Thought Her Husband Had a Big Appetite—Turns Out His Sister Was Stealing Food from Their Fridge
So, picture thisIm standing in front of my fridge, door wide open, absolutely baffled where all the foods vanished to....
My Childhood Friend Came to Visit—She Chose Not to Have Children, Preferring to Live for Herself and Now at 60 Has No Regrets About Her Life Choices
An old childhood friend of mine came for a visit. She never had childrenshed decided long ago not to. She...
I Came to Visit Because I Missed You, But My Own Grown Children Feel Like Strangers – A Mother’s Story of Disappointment and Longing for Closer Family Ties
I arrived to visit, missing you, but children feel like strangers now Diary Entry Parents are meant to always care...
Move Over, We’re Planning to Live Here for the Next Ten Years: When Family Turns Up Expecting a London Flat, Entitlement, and Old Promises Come Crashing Down
Move Over, Well Just Live Here For Ten Years My mother-in-law paused for a moment, then declared, Oh, Jenny, Vals...
I’ve Had Enough of Uninvited Weekend Visits! How My Brother-in-Law’s Family Turned Our Home into Their Holiday Retreat—And How I Finally Took Back My Weekends Without Offending Anyone
Im absolutely fed up with you lot showing up every weekend! Perhaps youve come across that sort of person who...