Connect with us

З життя

25 років тому чоловік поїхав за кордон… Від стресу та тривоги я захворіла на рак

Published

on

На 25 років тому чоловік поїхав за кордон… Від стресу і тривоги я захворіла на рак

Добрий день. Довго вагалася, чи варто ділитися своєю історією, але, можливо, вона комусь допоможе уникнути моїх помилок або заставить задуматися.

Я хочу залишитися анонімною, але потребую поради. Просто погляд збоку.

Я вийшла заміж із любові…
Я була ще зовсім молодою дівчиною, коли полюбила його. Мені було лише 18, а йому — 22. Любов наша була справжня і чиста, без сумнівів. Ми вірили, що разом здолаємо всі труднощі, що нам нічого не страшно.

Через рік після весілля у нас народився син. Тоді я була щаслива… але, як виявилось, ненадовго. Почалися важкі часи. Грошей катастрофічно не вистачало, моя декретна виплата була мізерною, а його заробіток ледве покривав витрати. Ми жили скромно, як і багато сімей, але мій чоловік вирішив, що цього замало.

— Я поїду за кордон. Там більше платять, і ми зможемо жити краще, — сказав він одного разу.

Я благала його залишитися. Казала, що впораємось. Що багато хто теж стикається із труднощами, але залишаються разом, підтримують одне одного. Він не слухав.

Так я залишилась одна з дитиною.

Рік за роком.

Я сподівалася, що він повернеться, але він не хотів. Казав, що за кордоном заробить більше. Що ще трохи — і все буде добре.

Я благала його залишитись. Тут уже була робота, я теж заробляла. Батьки допомагали з дитиною. Ми б могли жити, як всі… Але він не хотів повертатися.

Ми залишилися з однією дитиною. Я мріяла про велику родину, але він сказав:

— Немає грошей. Одного би прогодувати.

Але навіть з одним він не хотів бути поруч. Приїжджав на тиждень-два і знову їхав.

Я сама виховувала сина, ходила на батьківські збори, сиділа з ним ночами, коли він хворів. Ніколи не казала чоловіку, що дитина хвора, не хотіла його турбувати… та й він не питав.

Він так і не повернувся…
Якби він заробляв великі гроші, і ми б жили в розкошах, я б могла сказати: «Це було того варте». Але ні. Грошей вистачало лише на те, щоб існувати.

Все одно були кредити — то на ремонт даху, то на машину, то на нову пральну машину. Як у всіх.

Я не раз намагалася пояснити йому, що гроші — це не головне, що синові потрібен батько, що я втомилася… але він не чув.

Він жив там. А ми — тут.

Минали роки.

Пройшло 25 років.

Він повернувся.

Але не з накопиченими грошима, а з боргами.

Я закрила частину його боргів, продавши бабусин будинок. Він дякував мені, казав, що любить, що тепер нарешті будемо разом.

Але якою ціною?

Занадто пізно…
Здавалося б, ось він — довгоочікуваний мир. Чоловік удома, нікуди не їде, не п’є, не гуляє… Здавалося б, я маю радіти.

Але я раптом зрозуміла, що вдома мені нічим дихати.

Щоб підтримувати мир, я змушена була відмовитися від себе.

Я перестала зустрічатися з друзями — він їх не любив. Казав, що у нього немає друзів, а значить, і мені вони не потрібні. Він не забороняв, але так дивився, що бажання кудись йти зникало.

Я перестала носити красивий одяг. Він не любив яскравого вбрання, макіяжу, підборів. Казав, що це не личить жінці в нашому віці.

Я більше не сміялася, не розказувала веселі історії, не мріяла.

Я жила. Працювала. Прибирала. Готувала. Спала.

Раз-два на рік ми їздили відпочивати. Звісно, тільки удвох. Без друзів, без компаній. Бо він нікого не любив.

І я все терпіла. Все.

Але організм не витримав…
Це життя — безкінечна рутина, напруга, самотність — зламало мене.

Я захворіла.

Діагноз був страшний. Онкологія.

Мій світ загинув за один день.

Я не знаю, скільки мені залишилось.

Але знаю одне: якби могла повернути час назад, я би так не жила.

Я б ніколи не дозволила собі стати тінню.

Я б не дозволила чоловікові керувати моїм життям.

Я б не відмовилася від себе заради ілюзії сім’ї.

Зараз вже пізно.

Мій син виріс, у нього своє життя. Батьки старі, я дбаю про них, як можу.

А чоловік… Каже, що любить мене. Що буде поруч.

Але мені це більше не важливо.

Я прожила життя не так, як хотіла.

Я була вірною дружиною. Терплячою. Ласкавою. Я чекала на нього. Любила.

А він… Він просто жив, як хотів.

Якби могла повернутися назад…
Я б обрала себе.

А тепер можу сказати тільки одне: не живіть так, як жила я.

Не ставте себе на останнє місце.

Не втрачайте себе заради стосунків, які не роблять вас щасливими.

Життя надто коротке, щоб чекати.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 − п'ять =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

Сторінки життя

У своєму щоденнику, перегортаючи сторінки життя, я хочу розповісти цю історію. У них завжди було троє: бабуся Ганна, мама Олена...

З життя18 хвилин ago

Забутя донька

**Мачуха** У житті все буває складно, особливо стосунки між рідними та чужими. Буває, що навіть родичі сварються та залишаються ворогами...

З життя1 годину ago

Він мріяв про родину

**Щоденник Віктора** Життя буває несправедливим не лише до жінок, а й до чоловіків. І я, Віктор Ковальчук, тому доказ. Вже...

З життя1 годину ago

Батько видружив її з жебраком, бо вона народилася сліпою – а те, що сталося далі, залишило всіх без слів.

Її батько видав її за жебрака, бо вона народилася сліпою і те, що сталося далі, приголомшило всіх.Зайнаб ніколи не бачила...

З життя1 годину ago

Жодна з бабусь не може забрати дитину з садочка. Мені доводиться платити величезні суми за догляд.

Кипить від люті! Сьогодні знову посварилася з матірю, а до свекрухи навіть дзвонити не хочу.Нам «пощастило» у нас є дві...

З життя1 годину ago

Я навчила її готувати життя

Свекруха вихлюпала мій борщ зі словами: «Я покажу тобі, як варити», але тепер це я показала їй, як жити за...

З життя10 години ago

Без мене ти — ніщо. Але потім він стояв переді мною, шукаючи роботу.

Ти ніхто без мене, кинув мені чоловік. А через рік він же ціломувато просив посаду в моїй фірмі. У напівтемній...

З життя10 години ago

Таємне бажання

Його заповітна мрія Захаре, знову прийшов із школи в дірявих штанах? докоряла мати синові. Знову бився, певно, з Мишкою? Ну...