Мій син був моїм другом і підтримкою протягом усього життя. Але після того, як він одружився, ми стали чужими одне для одного.

Я ніколи не могла уявити, що моя дитина може змінитися під впливом іншої людини. Мій єдиний син, Олексій, завжди був чемним, добрим і готовим допомогти. Таким він був у дитинстві й залишався таким, коли виріс. Ми часто бачилися, розмовляли, допомагали одне одному й не мали секретів – звісно, у межах розумного.

Однак усе змінилося, коли в його житті з’явилася Марина. Як подарунок на весілля батьки Марини подарували їм квартиру. Це була однокімнатна квартира після ремонту, і найголовніше – тепер вона належала їм.

Хоча я ніколи не була у них вдома, Олексій показував мені фотографії квартири на телефоні. Після смерті мого чоловіка я залишилася без заощаджень, тому вирішила віддати молодій парі майже всі свої прикраси. Я сказала Марині, що якщо вона захоче переплавити їх – я не матиму нічого проти.

Марина – жінка з характером. Я помітила, як вона переглядала весільні конверти, бо їй було цікаво, скільки грошей вони отримали в подарунок. Треба бути обережною з нею. З іншого боку, можливо, це свідчить про те, що вона буде гарною дружиною – уважною до деталей.

На жаль, сучасні жінки часто вважають гроші чоловіка своїми, витрачають їх, як їм заманеться. Потім розлучаються, забирають половину майна й шукають наступну «жертву». Звісно, я не бажаю цього Олексію.

Через пів року після весілля Марина сказала, що не хоче мати дітей. Принаймні поки вони живуть в однокімнатній квартирі. Вона не знає, що робити далі. Вона не хоче брати кредит, але й невідомо, коли вони зможуть заробити на більшу квартиру. Олексій поки що не став директором великої компанії – так вона розмірковувала вголос.

Справа в тому, що я живу в будинку, який почав будувати мій чоловік. Але ремонт так і не було завершено. Взимку тут дуже важко – у мене немає грошей, щоб опалювати весь будинок. Марина запропонувала мені продати цей будинок і купити собі однокімнатну квартиру.

Решту грошей вони використають, щоб придбати більшу квартиру. Лише тоді вони можуть думати про дітей. Ви розумієте, яка в мене невістка? Свекруха має переїхати в маленьке житло, а вони отримають усе найкраще.

А потім, мабуть, заберуть у мене й цю квартиру, а мене відправлять до будинку для літніх людей. Якщо раніше я була готова розглянути їхню пропозицію – за умови, що вони допомагатимуть мені фінансово раз на місяць, – то тепер і думати про це не хочу. З такою людиною, як Марина, потрібно бути обережною, бо можна чекати всього.

Після цієї розмови Олексій кілька разів приїжджав до мене. Він натякав, що, можливо, мені варто погодитися на пропозицію його дружини. Мовляв, навіщо мені великий будинок, якщо я можу жити в маленькій квартирі й платити за комунальні послуги набагато менше?

Я повторювала, що не згодна. Наше місто, Полтава, тільки починає розвиватися. Через п’ять-десять років ціни на будинки значно зростуть. Мій будинок більше не буде на околиці, тому продавати його зараз – не найкраща ідея. Я запропонувала, щоб ми обмінялися житлом. Їхня родина могла б переїхати до мого будинку, а я – до їхньої квартири. Це ж одне й те саме, правда?

Але Марина не погодилася. Їй не сподобалася думка про те, що спочатку доведеться завершувати ремонт у будинку, тоді як я житиму в їхній квартирі – подарунку на весілля – без додаткових витрат.

Вона хоче жити комфортно, навіть якщо те, що я запропонувала, було б вигідніше. Вона просто така людина, і тут нічого не поробиш.

Кілька тижнів тому я захворіла. Почувалася дуже погано – лежала в ліжку, не могла встати. Мені потрібні були ліки, бо в мене була температура, кашель і боліла голова.

Я зателефонувала Олексію, попросила, щоб він приїхав. Сподівалася, що він привезе щось поїсти. Я знаю, що молоді люди часто не мають часу, але я не могла приготувати нічого сама. Раніше я навіть уявити не могла, що Олексій приїде не відразу.

Але тепер це не так. Він приїхав тільки наступного дня після мого дзвінка. Він зробив мені чай, залишив пачку аспірину, яка, здається, була простроченою – навіть без упаковки. Подивився на мене, знизав плечима й пішов. На щастя, прийшла моя подруга й принесла все, що мені було потрібно. Але що було б, якби не вона?

Мій син був моїм другом і підтримкою протягом усього життя. Я довіряла йому на сто відсотків. Але після того, як він одружився, ми стали чужими одне для одного. Я нічого не можу з цим зробити, але Олексій – моя єдина дитина, яку я дуже люблю.

Раціональна частина мене розуміє, що зв’язок між нами розірвано. Мабуть, настав момент, коли він змушений був обирати між мною і своєю дружиною. Вибір очевидний.