Connect with us

З життя

Кохання в 55: Пізнє весілля з новими почуттями

Published

on

Мій запізнілий чоловік… Уперше заміж у 55… Вже п’ять років минуло з нашої весільної церемонії. Мені зараз 60, а чоловіку – 65. Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55. В наш час всяке буває. Дивно те, що це – мій перший шлюб і перший шлюб мого чоловіка. І виходити заміж, уявіть собі, я ніколи не планувала! Ще в молодості, коли мені не було і двадцяти, мене залишив хлопець, якого я дуже любила. Його звали Слава. Покинув мене на п’ятому місяці вагітності. Спочатку, Боже прости, мені хотілося звести рахунки з життям, але потім взяла себе в руки та поклялася, що не вийду заміж. Я не хотіла, щоб поруч зі мною був ще один негідник, який утече при першій нагоді. І я дотрималася слова. Виросла та вийшла заміж моя дочка, з’явилися онуки, а я, як упертий осел, жила самотньо. І не сказати, що чоловіки не сваталися. Та скільки ж! Але характер у мене впертий: якщо щось задумала – обов’язково виконаю. Але життя самотньої жінки зробило з мене грубувату бабу, позбавлену жіночої привабливості. Однак доля – непередбачувана «панночка». І я хочу розповісти про те, як одному чоловікові вдалося затягти мене під вінець.

Коли вийшла на пенсію, як і всі пенсіонери, вирішила зайнятися садовими справами. Від батьків мені залишився невеличкий дачний будиночок з ділянкою. Добиралася туди електричкою. Дорога займала трохи більше години, тому я брала журнал з кросвордами, і час пролітав швидко. Якось на одній з зупинок в вагон до мене підсіли чоловік і жінка (явно подружня пара) та маленький сивий чоловічок. Спочатку всі мовчали. Потім я почула тихий голос сусідки:

– Славо, ну, давай заїдемо до дітей, допоможемо, – несміливо просила жінка. – Ти ж батько…

Але тут гуркіт потяга застелив грізний голос її чоловіка:

– Ти що, дурна, хочеш, щоб я на колінах плазував перед тими дурнями?

Почалася така лайка на адресу жінки та дітей, що я мимоволі глянула на сусідів. Мої очі зупинилися на злобному обличчі – і я остовпіла. Це був Слава! Той самий Слава, який багато років тому покинув мене вагітною! Він майже не змінився, тільки риси обличчя зморщилися від віку та злоби. Був таким же високим, як і в молодості. Звісно, Слава мене не впізнав, але, побачивши мій погляд, істерично викрикнув:

– А ти чого витріщилася! Відверни очі, а то дістанеш!

Я оніміла. Руки й ноги не слухалися: чи то від несподіванки, чи то від страху. І тут сталося щось дивовижне. Маленький сивий чоловічок, що сидів навпроти, рішуче встав між мною і Славою і твердо промовив:

– Якщо ти не припиниш ображати жінок, матимеш справу зі мною. Чоловік, який так говорить із жінками, для мене нічого не вартий. Я тебе в баранячий ріг скручу!

У мене серце впало! Який “баранячий ріг”?! Та Слава його пальцем роздавить! І от я вже готова була захищати свого заступника, але Слава осів, втягнув плечі й щось невнятно пробурчав. І тут я зрозуміла, що цей “герой” свою силу показувати тільки перед жінками може. А перед справжнім сміливим чоловіком одразу пасує. І через нього… (без слів!) я все життя перекреслила?! Сльози накотилися на очі. Якось все швидко відбулося, наче в кіно, де тридцять років за хвилину промайнуло.

Слава з дружиною вийшли через дві зупинки, і я заплакала. На душі було порожньо і бридко.

– Навіть сльози не зіпсують ваше миле обличчя, – усміхнено сказав мій заступник. Тепер він не здавався мені “чоловічком із ніготьок”. Переді мною сидів мужній і сміливий чоловік. Його звали Федір Борисович, він був у відставці з військової служби. Так я познайомилася з моїм майбутнім “запізнілим” чоловіком. І раптом усвідомила, що вперше за довгі-довгі роки хочу вийти заміж, хочу почуватися коханою жінкою.

Так і сталося. Ми з Федором дуже щасливі. Все-таки життя мудро все розставляє на свої місця. І неважливо, в якому ти віці. Бо навіть осінь життя може бути наповнена любов’ю і щастям.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять + 16 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Право на помилку.

Соломія дізналася про батькову коханку випадково. Того дня вона пропустила школу, аби супроводжувати подругу до тату-майстра. Необачно було йти до...

З життя3 години ago

Розрив, що врятував моє життя

— Олесю, ти що робиш?! — голос Богдана гримів по всій квартирі. — Куди це ти зібралася в такому вигляді?!...

З життя6 години ago

Він обрав сім’ю. Але не нашу.

— Мам, годі тобі! — Ігор різко відвернувся від вікна, де спостерігав за машинами. — Досить вже чіплятися одного! Я...

З життя9 години ago

Любов, що запізнилася

Галя Іваненко складала коробку зі старими світлинами, коли знайшла випускне фото. Сорок років тому вона стояла поруч з Миколою, а...

З життя10 години ago

Шість років таємної доброти: юна пекарка і бездомний зниклий герой

Шість років пекарка Марійка лишала їжу тихому жебракові — не знаючи навіть його імені! У день її весілля з’явилося дванадцять...

З життя12 години ago

Дочка пробачила, а в мене — гіркота

Олеся пробачила, а я – ні. Віра Петрівна розглядала себе у дзеркалі, поправляючи сірий костюм. Сьогодні Олесці виповнилося тридцять. Перший...

З життя14 години ago

Більше не зноситиму

Валентина Петрівна тримала в руках теплі палянички від Ярини, усміхаючись цьому несподіваному повороту долі. Після розмови вона зрозуміла, що іноді...

З життя17 години ago

Пробачити, але занадто пізно

“Запізніле пробачення” — Не смій мені дзвонити! Чуєш? Ніколи більше не дзвони! — Галина Петровна з силою кинула слухавку на...