Connect with us

З життя

Вона помітила чоловіка в церкві, який щодня поводився дивно.

Published

on

Вона зауважила чоловіка в церкві, який поводився дещо дивно. Він приходив щодня. Ставив дві свічки, потім довго щось бурмотів у кутку, розмахуючи руками. Наче пояснював щось дитині, яка не розуміє. А тоді хрестився то справа наліво, то зліва направо, а потім взагалі якось недоладно, знизу вгору.

Вона вирішила підійти до нього і запитати, в чому справа. Дочекавшись його на виході, вона заговорила і запропонувала допомогу. Їй здавалося це правильним. Представившись, вона спитала, що він так відчайдушно пояснює і чому завжди хреститься по-різному.

– Якщо ви не знаєте, можу навчити вас правильно молитися і надати літературу. Я ще з бабусею сюди ходила, – сказала вона.

Він зніяковіло подякував за допомогу і, трохи пом’явшись, запропонував сісти на лавку в алеї, яка вела через старий зарослий парк, в кінці якого стояла церква.

– Я не дуже вірю, – усміхнувся він зніяковіло, чим здивував її. – Але справа така… – продовжив чоловік.

– У мене є кіт. Великий мейн-кун із розкосими очима. Красень, а зовсім недавно… Ну, як недавно… Кілька років тому підкотився до мене в ноги маленький цуценя. В саму осінь, у дощ, люту, холодну, – він замовк і зітхнув.

– Забрав я його додому. Ну, пожалілося, по-перше. По-друге, подумав, що мейн-куну буде веселіше, і не помилився. Щеня виявився шкодним, товариським, веселим. Я б сказав, навіть надто товариським.

Чоловік знову усміхнувся своїм думкам, і вона зауважила, що усмішка у нього якась беззахисна. Зовсім дитяча. Усміхатися він не вмів і робив це ніби вибачаючись. Потім продовжив:

– Щеня, так я його назвав, відразу вирішив, що мій кіт і є його справжній тато. Рідний, тобто. Він почав ходити за ним по п’ятах і повторювати все, що той робив. І коли мейн-кун стрибав на високий диван, щеня намагався підстрибнути за ним, але куди ж малечі!

І той починав ридати і скиглити. Через певний час котові надокучав шум, що його створював малюк, він сплигнув, схопив цуценя зубами за шкірку і застрибнув з ним на диван. Де той, підвиваючи від щастя і задоволення, уткнувся писку в свого татка і задрімав.

Ну, так воно і пішло. Тянучка, а саме так я тепер називав свого кота, тягав щеня на диван, де вони зручно вмощувалися.

Згодом щеня підросло, й тепер Тянучці було важко затягувати його нагору. Але щеня дуже допомагало йому. Спочатку він відчайдушно перебирало лапами і прохально підвивало. А потім, коли став великим псом і міг уже самостійно застрибувати на диван…

Він ретельно зображав абсолютно безпорадну собаку і, поклавши морду на високий диван, милим чином примружував очі, пускав слюні, скиглив та заглядав прохально в розкосі очі свого татка.

Той підіймався важко й неохоче. Зітхав і, вперши чотири лапи в диван, хапався зубами за величезну потужну собачу шию і починав тягти з усіх сил. Пес, зображаючи зусилля, поступово залазив на диван, видаючи натужне крекотіння й вип’ячуючи очі зі сховища, а коли опинявся вже там…

Коли він опинявся на дивані, то починав стрибати від радості та скиглити від задоволення, потім звивався клубком навколо татка і засинав. Тянучка сидів стовпчиком і дивився довкола втомленим поглядом, ніби говорячи:

– Ах, ці діти! Стільки з ними роботи треба.

Чоловік відпочив і закурив.

– Отже, – продовжив він, – Тянучка вже немолодий кіт і тягне тепер щеня майже беззубим ротом. А той щасливий, і його очі випромінюють таке щастя, ніби він знову маленьке щеня.

Чоловік важко зітхнув.

– А нещодавно мій улюблений кіт захворів. Він перестав їсти, і в нього болить живіт. Я возив його до ветеринара, але той не зміг йому допомогти. От я і пішов до церкви. У Бога я не вірю, молитися не вмію, хреститися правильно теж. А щодо двох свічок… Ну, я просто бачив, як бабусі ставлять.

Але я обіцяю! Так, на всякий випадок, – чоловік тикнув пальцем у небо. – Я обіцяю цьому вашому Богу, що якщо він допоможе моєму улюбленому коту Тянучці одужати, то так і бути. Я в нього повірю і більше ніколи його не потурбую, як не турбував і раніше.

Я ніколи і ні про що більше не проситиму. Тому що, у мене немає жодного іншого бажання, окрім того, щоб мій Тянучка одужав і жив ще довго. Ну, якщо дуже треба, то вивчу якусь молитву і навчуся правильно хреститися.

Вона слухала його мовчки, і чомусь зовсім не сердилила через його невір’я. Їй раптом стало зовсім байдуже, що він не вміє молитися і поняття не має, що роблять у церкві. Вона раптом зрозуміла, що доля випадково звела її з людиною, віра якої насправді більша й міцніша за віру всіх інших, з ким їй доводилося зустрічатися в церкві.

Вона витерла сльози, які непомітно стікали по щоках, і піднялася.

– Я передумала, – сказала вона. – Я не буду вас учити молитися. Вам це зовсім ні до чого. Краще поїдемо до вас додому, я хочу подивитися на вашого кота. Я, звісно, не ветеринар, але все ж хірург із великим досвідом. Тож, можливо, щось і зможу зробити.

Чоловік підстрибнув з лавки і почав дякувати жінці. Вона пішла алеєю парку. Він йшов поруч із нею і розповідав, не перестаючи, про свого кота на ім’я Тянучка та його собачого сина на ім’я Щеня.

Зарослі дерева скидали листя. Було початок осені. Теплі промені пробивалися крізь зарості гілок і гладили обличчя двох людей.

Жінка довго оглядала Тянучку і щось мацала, потім, узявши аналіз крові, поїхала і повернулася через годину.

Якщо коротко, можете мені не вірити, дами й панове, але їй вдалося. Вона вилікувала Тянучку. Щоправда, для цього їй довелося зробити йому операцію. Робили її в домі чоловіка. І після цього вона залишилася там.

Ну, не їхати ж, і не лишати пацієнта без нагляду. А за Тянучкою потрібно було наглядати. Тож, вони невдовзі зійшлися. Точніше, він переїхав у її велику нову квартиру.

Тепер вони разом знімають відео, як Тянучка тягне своїм беззубим ротом величезного сильного собаку на ім’я Щеня на новий велюровий диван. І байдуже, що по ньому залишаються клапті шерсті.

А величезний Щеня радіє і пускає слюні. Він підвиває від задоволення, коли котячий татко тягне його до себе, схопивши за вухо. Потім він лягає клубком навколо Тянучки і засинає, зігріваючи свого татка теплом молодого, сильного тіла, а Тянучка…

Тянучка сидить стовпчиком і дивиться довкола важким, втомленим поглядом та зітхає, ніби говорячи:

– Це така важка справа – доглядати за дітьми! Стільки клопотів. Тягни їх, тягни. Прямо втомишся, але все одно доводиться тягнути.

Тянучка зітхає й укладається на Щеня. І вони засинають.

У церкву, до речі, більше чоловік із жінкою не ходять. Ну, можливо, просто тому, що всі їхні бажання вже виконані. А може, тому, що їй не хочеться нічого вчити чоловіка. Він їй подобається таким, який він є.

А Бог їх пробачить. Чесне слово, пробачить!

Так мені здається…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 + одинадцять =

Також цікаво:

З життя25 хвилин ago

People Astonished: Dog in Abandoned House Found Nursing Unexpected Creatures Instead of Puppies

People were astonished: in an abandoned house, the dog was caring for someone quite unexpected Agnes Wilkinson was trudging home...

З життя2 години ago

Bananas for Grandma

And dont forget bananas for Gran Nora! Only the small ones, please, you know she likes them. Not whatever you...

З життя3 години ago

For 12 Years, My Mother-in-Law Called Me an Outsider. At Her Funeral, My Husband Opened Her Jewelry Box

For twelve years she regarded me as an outsider. And then, at her funeral, my husband opened her trinket boxand...

З життя4 години ago

Mummy Dearest

Mum Oi, you with the tail! Whose are you, then? Alice stopped and stared at the large ginger tomcat sitting...

З життя5 години ago

Unconditional Love

Unconditional Love This morning, as I wandered through the lounge, I couldnt help but spot a single black sock poking...

З життя7 години ago

When It’s Already Too Late

When Its Already Too Late Monday, half six. Im standing by the entrance of my new flat, Morrisons bag biting...

З життя8 години ago

She Reserved a Table for Ten for Her 80th Birthday—But the Only Person Who Came Over Was the Restaurant Manager… to Ask Her to Give Up the Chairs

She had reserved a table for ten to celebrate her 80th birthday. And the only person who approached her was...

З життя9 години ago

Galina’s Quiet Rebellion: A Short Story

Gillian, I cant do this anymore, came the voice through the phone. It was not a plea but a final...