Connect with us

З життя

Відразу ж зажили на повну.

Published

on

Олексій з Уляною, ну, просто відразу стали жити добре. Полюбили одне одного. Весілля гарне справили. І з першого ж дня – у своєму домі. Олексій його разом з батьком звів. Дім вийшов високий, міцний такий, з великими вікнами, що дивилися на подвір’я та вулицю. Подвір’я просторе, трохи нахилене, з клумбами-квітами. А ззаду будівлі для худоби й чималий город, що простягався рівними грядками туди, де сонце вставало.

Господарям трохи за тридцять, а в них уже шестеро малюків у хаті та подвір’ям метушаться. І це теж – правильно.

Та ось раптом молодша сестра Олексія, Вірка непутяща, яка жила у сусідньому селі і щороку народжувала від кого не знати, запила – і не прокинулася одного ранку після чергової ночі гулянь.

Що тут балакати? Олексій зібрався. Поїхав. Уляна ж куди від дітей і від господарства? Поховав. Усе як треба, по-людськи. І додому приїхав.

Стоїть на порозі, а попереду руками чотирьох племінників із племінницями обіймає. Найменшому, Вовчику, чотири.

Уляна на стілець сіла в мовчанні і дивиться. І діти теж мовчать і дивляться. Що їм ще робити?

Уляна руки фартухом обтерла та й каже:

– У мене ж і солі не вистачить, щоб борщ для всієї орави посолити.

– А ми його, це, і несолоним похлебаємо, – відповідає Олексій дружині. А сам усміхається.

Ну і Уляна усміхатися стала. А що їй робити?

Двоюрідні ж кинулися до новоприбулих і стали роздягати–розкутувати їх.

Нормальна така родина вийшла, коли діти перемішалися всі. І головне не багато-то їх вийшло: всього десять на такий дім просторий.

Це вже потім, в кінці наступного літа, через їхнє село як буря промчав циганський табір. Полихнув вогнем, все на своєму шляху зметаючи. Після тієї бурі багато господинь недорахувалися кольорових килимків, вивішених на паркани для сушки, кур і качок. А в Свиридових навіть порося з заднього двору поцупили!

Тільки Олексія з Уляною цигани з приплодом залишили.

Увечері Уляна на ґанок вийшла, а там – згорток з червоної тканини. Вона навіть одразу не зрозуміла, що це, бо тканини мовчали собі тихо і – все.

Коли в хаті вже розкрила на столі – всередині хлопчик засмаглий. Та гарнесенький такий. Лежить, крекче і оченятами антрацитовими всіх навколо розглядає.

Олексій через плече дружини зазирнув і сказав тільки:

– А що? Нормально. Тепер у нас у родині чоловіків на одного більше буде, ніж жінок. Та й наш білий колір розбавить чорними кучерями.

А Вовчик, найменший до цього, за край столу взявся, підтягнувся, розглянув молодшого брата і каже:

– От нам пощастило, скажи, тату! У всіх цигани покрали різне, а нам так навіть Василька в подарунок залишили!..

І засновигали всі разом, заметушилися. Почали новому брату життя влаштовувати.

Що ж далі розповідати? Все як у всіх: діти ростуть, батьки старіють. Олексій от тільки раз за разом стіл у хаті в довжину нарощував. Як черговий син чи донька в школу йде, треба ж і йому десь уроки робити. І робили. І старалися. І в домі всі все разом робили.

Коли одного разу в школі на зборах учителька заговорила про труднощі підліткового віку, Олексій з Уляною (вони завжди разом на батьківські ходили) перекинулися поглядами і засоромилися обидва, бо всі ці труднощі пропустили. Залишалося тільки Василька не впустити.

А як його впустиш, якщо все, як треба? У школі – справний. У домі він у свої чотирнадцять всю чоловічу роботу робить і всім іншим допомогти намагається.

Спокійно, чемно дочки заміж повиходили і до чоловіків прилаштувалися. Хлопці теж поженилися і кожен у своїй хаті жити став.

Василько в армії відслужив і до старих повернувся. Хотів у місто їхати, далі вчитися – який там. Кожного літа повен двір онуків, Василькових племінників.

А він чекає усіх, як заморських принців. Готується…

Гойдалку на подвір’ї поставив. А для малих пісочницю влаштував. У неї ж відрами з річки піску промитого натягав. Ближче ж до паркану, для малечі, кому ще на річку не можна, басейн викопав–влаштував. Туди зранку шлангом води пускав, щоб нагрілася, щоб діти носами не шмаркали. А в сільмазі купив уточок–дельфінчиків, щоб прям зовсім на море було схоже.

Так вся ця орда кожного літа не до діда з бабою їхати збиралася, а до дядька Василька.

А він сядить на корточки біля воріт, зарослий майже під самі очі чорним щетиною, і чекає. А як побачить чергового племінника чи племінницю, каааак розкине руки на всю ширину, та як полихне усмішкою своєю солодкою, так біжать до нього дітлахи стрімголов, туляться, тулляться до колючих щік, а самі в вухо намагаються прошепотіти: «Ти, дядьку Васильку, чекав мене?»

Він же цілує кожного й обов’язково відповість: «Ще як чекав! Більше всіх!..»

Але найвище щастя трапляється ввечері, коли посуд перемитий, діти накупані і потрібно спати йти.

Діти, всі без винятку, затаїлися і чекають. Встає дядько Василько тоді і каже гучним голосом:

– Нуууу… хто сьогодні зі мною ночувати на сіновал іде?..

І тут галасують всі. Галасують, мабуть, так, як раніше «ура» на демонстраціях кричали…

Вранці вже, зовсім рано, бабка Уляна піде на сіновал, щоб перевірити, чи не знесла якась блудлива курка там яйце, і побачить: прямо в середині розстелений величезний тулуп і спить на ньому цілком щаслива гарна людина. А навколо, як курчата, дітлахи до нього притискаються – до обличчя, рук, ніг. І сплять всі. Всі дванадцять.

А що?

В Олексія з Уляною вже одинадцять онуків народилося…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шістнадцять − вісім =

Також цікаво:

З життя18 хвилин ago

The Man in the Suit Paused by the Market Stall

The man in the suit stops by the market stall. His gaze, cool yet controlled, fixes on the rowdy young...

З життя2 години ago

Ambulance Raced Through the Streets of Florence at High Speed

The ambulance sped through the streets of London, its siren wailing like a desperate cry. Inside, Emily lay unconscious, teetering...

З життя2 години ago

Ambulance Races Through the Streets of Florence at High Speed

The ambulance sped through the streets of London, its siren wailing like a desperate cry. Inside, Emily lay unconscious, caught...

З життя4 години ago

I Was My Son’s Free Nanny and Cook for His Family—Until They Saw Me at the Airport With a One-Way Ticket.

I had been my sons familys unpaid nanny and cook until they saw me at the airport with a one-way...

З життя5 години ago

I Was My Son’s Free Nanny and Cook Until They Saw Me at the Airport with a One-Way Ticket.

**Diary Entry** I had been my sons familys free babysitter and cook until they spotted me at the airport with...

З життя6 години ago

Everyone Was Filming the Dying Boy, but Only the Biker Tried to Save Him

Everyone filmed the dying boy, but only the biker tried to save him. The old biker dropped to his knees...

З життя7 години ago

Everyone Was Filming the Dying Boy, but Only the Biker Tried to Save Him

All were filming the dying boy, but only the biker tried to save him. The old rider dropped to his...

З життя8 години ago

Alright, lads, fishing can wait,” Victor decided, grabbing the landing net. “We’ve got to save the poor bloke.

“Alright, lads, fishing can wait,” decided Victor, grabbing the landing net. “Weve got to rescue the poor thing.” Victor steered...