Connect with us

З життя

Прогулянка святковим містом з новорічними вітринами.

Published

on

Василь шкандибав по святковому Києву, прикрашеному до Нового року. Заглядав у яскраво оформлені вітрини. Ще ніколи не було у нього такого Нового року. Майже двадцять років сімейного життя – коту під хвіст.

Василь, майстер на всі руки, одружився з Любою у 19 років. Ніколи не шкодував про це, і взагалі на життя не жалівся. Люба, робота, навчання, донька Зоряна, друзі. Заробляв добре, міг балувати своїх дівчат.

Зоряна змалку любила лише одне – папір та фарби. Її захоплення виросло у прекрасні картини, і вона поїхала вчитися до художнього училища.

Люба, хоча і могла залишитися вдома, все одно ходила на роботу “щоб бути в тонусі і вдома не закиснути”. Тонус, напевно, допомагав їй виглядати прекрасно; вона знала все і про все: одна колега захоплювалася літературою, і Люба намагалася їй відповідати, інша – спортом, і Люба разом з нею ходила на всякі фізкультури. Всі були задоволені життям.

Чотири роки тому Василь влаштувався на роботу в велику фірму, налагоджував верстати і складне обладнання. Нещодавно співвласник вирішив упроваджувати новітні підходи в управлінні персоналом. Спочатку до них приїжджали коучі з психологами і вчили правильно жити. За кошти компанії видали товсту книгу з основними тезами правильної життєдіяльності. Василь навіть здавав залік по ній для отримання щорічної премії. За рік роботи так не втомився, як на тому заліку.

Наступним кроком стала поїздка на тимбілдінг з сім’ями. По-простому, на базі відпочинку колектив мав об’єднатися для підвищення виробничих результатів. Кожен це зрозумів по-своєму, і до середини першого дня трималися на ногах і могли брати участь в командних іграх лише 6 людей – Василь, Люба, сам директор і ще троє співробітників.

Директор дуже засмутився таким розумінням тимбілдингу з боку співробітників. Василю було його шкода – директор був хорошою людиною, до колективу ставився з повагою, хоча в особистому житті йому не пощастило. Подейкували, що дружина його покинула, коли він ще не був співвласником і директором. Василь попросив Любу приєднатися до всіх запланованих заходів разом з ним. Люба поїла директора чаєм, бігала, переходила по колоді через яму і навіть стрибала в мішку. Треба ж було людину підтримати.

На Данила, на листопадові свята, Люба повідомила Василю, що в неї з директором виникла пізня любов, що вони хочуть одружитися і навіть дитину планують народити. Василь хотів був піти бити морду, потім зрозумів, що цим уже нічого не виправити, і відпустив дружину. Друзі навперебій запрошували його зустріти Новий рік разом, але настрою не було ніякого.

Василь зупинився на переході і, поки чекав зеленого світла, озирався навколо. На стовпі висіла об’ява.

«Шукаю людину для зустрічі Нового року». Далі був номер телефону і підпис “Світлана”. Сам не знає, чому, Василь відірвав папірець з телефоном і подзвонив. На іншому кінці відповів жіночий голос.

– Добрий день. Можна Світлану. Я за об’явою. Про Новий рік.
– А де ви її прочитали? Я приклеїла декілька, а потім зрозуміла, що це дурниця. Нібито всі позривала.
– На переході через проспект.
– Так, забула про нього. Вибачте.
– А давайте зустрінемось на центральній площі. Завжди зустрічав вдома. А тут трапилася нагода.
– Я теж там хотіла.

31 грудня о 11 вечора Василь стояв на вказаному місці з пакетом мандаринів і цукерками. У термосі був гарячий чай. Поруч зупинилася симпатична жінка трохи молодша за нього, у руці також пакет, з якого виглядав термос. “Може, це якийсь розвод? Навіщо такій жінці когось шукати для зустрічі Нового року? Хоча, що вона мені зробить? Ідіот, навіщо подзвонив. Та вже не втекти” – пронеслося в голові Василя, і він підійшов до жінки.

– Ви Світлана?
– Так.
– Підемо, прогуляємося. А може, куди-небудь у кафе?
– Я курку смажену у фольгу загорнула. І бутерброди. Можна в кафе, а потім на площу.

Але всі кафе були закриті, або місць у них не було. Василь і Світлана нирнули в провулок і натрапили на компанію, що сперечалася біля ресторану.

– Та ось хоча б цих молодих людей! – несподівано басом промовив чоловік і звернувся до Василя. – Молодий чоловіче, а ви зі своєю дівчиною хочете зустріти Новий рік у ресторані?

– У нас тут одні … несвідомі люди почали відзначати Новий рік зранку. І тепер завалилися спати. Сказали, що все життя мріяли справити, лежачи в ліжку з куснем торту. А бенкет уже розрахований і треба оплачувати навіть на цих мрійників постільних. От шукаємо, може, хтось займе їх місце.

– А давайте спробуємо?! – сказала Світлана. – Я в ресторані в новорічну ніч ніколи не була. Мені премію дали, гуляти так гуляти.

– Давайте. А потім на площу.

На площу вдалося вийти ближче до четвертої години. Тому що в ресторані почалося таке гуляння і танці, що зовсім не хотілося йти. Василь танцював зі Світланою, потім з чиєюсь донькою, потім з чиєюсь мамою, а потім чомусь став танцювати лезгінку, яку до того не вмів, з тим самим чоловіком, який запросив їх у ресторан.

– Це найвеселіша новорічна ніч у моєму житті, – сказала Світлана. – Я взагалі єле до другої ночі завжди досиджувала. А зараз майже ранок, але сну ні в одному оці.

– І мені спати зовсім не хочеться. Давайте з’їмо мандарини з цукерками. Як планували. А ви завтра, тобто сьогодні, що робите? Давайте відпочинемо і підемо на ковзанку чи на лижах кататися.

– Давайте на ковзанку. Давно не каталася.

На ковзанці Василь нарешті дізнався, чому Світлана шукала з ким зустріти Новий рік.

– От не чекаєш, коли нічого особливого немає, воно і виходить. Я з чоловіком розійшлася. Він людина хороша, але завжди в очікуванні щасливого багатого майбутнього. А я живу сьогоднішнім днем. Він спочатку в нашому місті чекав, що на нього впаде якась надзвичайно цікава і високооплачувана робота, потім вмовив мене переїхати сюди. Місто велике, можливостей більше. І знову на дивані чекав на незвичайні пропозиції. П’ять років чекав, а потім у нього з’явився черговий проект, і він вирішив на південь переїхати. А я тут освоїлася, робота хороша. Ось і розійшлися. До друзів йти не хотіла – всі співчутливо дивляться і кажуть, що я погарячкувала. Що з чоловіками, які не п’ють, не курять і руку не піднімають, не можна розкидатися. От і написала об’яву. Потім злякалася і зірвала.

– А я з дружиною розійшовся. Вона іншого покохала. А давайте завтра в парк підемо на лижах кататися?…

Рівно через рік о 11 вечора недалеко від площі зупинився автомобіль. Василь допоміг вийти з нього Світлані.

– Може, все-таки зайдемо в кафе, як минулого року? Нас запрошували, – Світлана поправила шапку, на руці в світлі ліхтарів блищала обручка.

– Там душно, накурено. Тобі народжувати через три місяці. Ось як планували рік тому – зустрінемо Новий рік на центральній площі і додому. Тобі відпочивати треба. Хоча… Давай зайдемо на півгодинки… А потім одразу на площу…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × три =

Також цікаво:

HE14 хвилин ago

הסודות שאישה אחת לקחה איתה, ואחרת השאירה מאחור

השעה הייתה כמעט שתיים לפנות בוקר כשהטלפון של מיכל זמזם על שידת הלילה. לא צלצול, רק רטט חלוש, אבל מספיק...

HU24 хвилини ago

Az utolsó korty kávé

Negyedik napja esett. Az ablaküvegen lassan vándoroltak lefelé a vízcseppek, mintha versenyeznének, melyik ér le hamarabb a rozsdás párkány széléig....

ES34 хвилини ago

El hocico gris que no olvidó

La residencia Los Jazmines olía a gardenias y a café recién colado aquella mañana de sábado. Eran las diez y...

LT1 годину ago

Tyli audra

Aušra jau dvidešimt minučių žiūrėjo į tą pačią kavos puodelio kraštą. Skystis seniai atvėso, putelės subyrėjo į gelsvus lopinėlius, o...

BG1 годину ago

Писмото, което не изпратих

Румяна още помнеше мириса на онова лято. Ухаеше на липов цвят и изгорял асфалт — странна комбинация, която всеки път...

З життя3 години ago

“Surprise! I’m here for the whole summer. And in a few days, expect my sister and her family—eight people, no more,” my mother-in-law chirped happily, unpacking her suitcases right in the hallway.

I remember that summer now—how it all began with a single, innocent-looking suitcase. I had just come back from the...

З життя6 години ago

Once I was just an “uncouth peasant” to my mother-in-law. Now she calls me almost every day with praise. I know why she changed, and I don’t believe a single word she says!

I used to be a snake and a lazybones to my mother-in-law. Now I’m practically a saint—she calls me almost...

ES6 години ago

El Héroe de Mi Graduación No Fue un Novio, Fue Mi Abuelo

El gimnasio de la escuela olía a perfume de farmacia y a las gardenias que habían puesto en jarrones sobre...