Коли мені було 7 років, до нашого багатоквартирного будинку переїхала жінка зі своєю літньою мамою.

В сім років в нашому великому багатоповерховому будинку поселилася жінка з літньою матір’ю.

Жінку звали Галиною, і вона була німою, взагалі не говорила. Дорослі казали, що вони погорільці з якогось села. Їм виділили маленьку кімнатку в комуналці, де в інших трьох кімнатах жили, як кажуть зараз, соціальні неблагополучні мешканці.

У цій квартирі постійно щось святкували, потім сварилися, і все закінчувалося п’яною бійкою. Усі співчували новеньким сусідкам, але що тут вдієш?

Галя стала працювати у нас двірничкою. Рано-вранці вона виходила у двір у низько пов’язаній, до самих очей, хустці, в великій, не по розміру, куртці, з мітлою і з лопатою (був лютий) і бралася за роботу. До Галини у нас була інша двірничка — тітка Олена. Вона була голослива і прискіплива, любила на весь двір обговорювати й засуджувати чужі життя. Найбільше дісталося від Олени нашому тихому скромному сусідові дядькові Миколі.

Микола жив з нами на одному поверсі, в двокімнатній квартирі. Раніше з ним жила його літня мати, але згодом її не стало, і жив він сам. Це був великий, широкоплечий і дуже добрий чоловік. Працював дядько Микола вантажником у магазині. Напевно, тому що він був великий та сильний і міг піднімати важкі ящики з печивом і яблуками. Він часто пригощав мене цукерками і інколи возив мене до школи на своїй машині.

Взагалі-то, Микола жив не сам, а з Мурчиком — худим і облозлим смугастим котом, якого прихистив минулого літа. Майже щодня дядько Микола ремонтував свої старі “Жигулі”: то його довгі ноги стирчали з-під машини, то його спина підносилася над відкритим капотом. Поруч завжди сидів Мурчик і байдуже оглядав двір. Незважаючи на щоденні ремонти (а може, саме через це?), машина з трудом заводилася, кашляла, чхала і вистрілювала в усі боки клубами диму, а коли, нарешті, виїжджала з двору, ще довго було чути її незадоволене бурчання.

Об’єктами обурення Олени були всі троє: дядько Микола за те, що ніяк не може полагодити свою “стару руїну”, кіт Мурчик за те, що “поганець такий, брудний і блохастий”, а “Жигуль” за те, що “ця тарадайка труїть її, Олену, своїми вихлопами”, і у неї вже скоро “астма почнеться”. Але тепер у нас у дворі тихо, ніхто не кричить. Тому що Олена поїхала няньчити онуків до дочки.

А того лютого були небувалі снігопади. За ніч всі доріжки намітало снігом по коліна.

Галя щодня уперто і тихо розчищала снігові завали. І лише дядько Микола став їй допомагати. Вони разом чистили наш двір від снігу, а ще Микола з великої снігової купи зробив нам гірку.

Все сталося навесні. Коли тепле березневе сонце стало перетворювати снігові кучугури на калюжі, а за ніч ці численні водоймища нашого двору покривалися льодом. Галя посковзнулася, впала і зламала ногу. Дядько Микола привіз її з лікарні на своїй машині і поніс на третій поверх на руках.

А що тут вдієш? Три дні він носив у ту комуналку пакети з продуктами, але, побачивши, з якими сусідами там Галя з літньою матір’ю живуть, на четвертий день загорнув її в ковдру і поніс на руках у свою квартиру. Старенька жінка семенила позаду, тримаючись за рукав Миколи.

— І їм спокійніше, і мені не треба бігати з сумками до двох квартир. І кімната окрема. Нехай живуть, — пояснював дядько Микола цікавим сусідам, — а гіпс знімуть, захоче — піде назад. Усі півтора місяця, поки Галя не могла виходити на вулицю, Микола сам доглядав за двором, бігав до магазину по продукти і до аптеки “для Галини по вітаміни”. На початку квітня у мене був день народження, мама спекла великий пиріг з яблуками і запропонувала пригостити сусідів.

Я, затиснувши під пахвою ляльку, яку мені подарували того дня, і тримаючи пакунок з пирогом, вирушила до дядька Миколи. Зустріли мене щиро і тепло: дядько Микола подарував коробку цукерок, бабуся похвалила мою ляльку, а Галя зшила на швейній машинці для неї два платтячка. Хоча вона і не могла говорити, але зате вона дуже ласкаво усміхалася. А ще Галя виявилася дуже красивою. До цього дня я бачила її лише в хустці і куртці, а виявилося, що у неї були довгі золотаві коси, заплетені в товсту косу, і красива, струнка фігура. Дядько Микола розповів потім мамі, що Галя дуже добре шиє на старенькій швейній машинці різні речі.

Мама принесла їй блакитний відрізок тканини, і Галя, знявши з мене мірки, за два дні зшила дуже гарне плаття. Потім з замовленнями стали приходити інші сусіди, у Галини додалося роботи, але вона зі всіма була привітною та милою. Всіх задоволена була її робота, тим більше, що за добре пошиті речі вона просила невеликі гроші. Коли Галі зняли гіпс з ноги, вона почала виходити на вулицю з паличкою. Було вже початок травня, все навколо зеленіло. Дядько Микола підмітав у дворі стежки, а Галя сиділа на лавці і дивилася на нього.

В кінці травня я поверталася зі школи додому і, зайшовши у двір свого будинку, побачила невеличкий натовп людей. Неподалік стояла велика чорна блискуча машина.

І тут я почула, як хтось із сусідів сказав: — Ну, все, Миколо, прощайся зі своєю Галею. Зараз цей багатій її забере. Дядько Микола сидів на лавці і курив. І руки в нього, чомусь, тремтіли. Потім з нашого під’їзду вийшов чоловік у красивому костюмі, сів у чорну машину і поїхав. А дядько Микола заплакав.

Мама мені потім пояснила, що до Галини приїжджав дуже багатий і закоханий у неї чоловік і кликав її до себе. Але вона не поїхала, а залишилася з дядьком Миколою.

До Галини згодом стали приходити дуже багаті пані, і вона шила їм красиві наряди, а дядько Микола влаштувався працювати водієм автобуса і інколи катав мене містом безкоштовно.

У квартирі Миколи вони зробили ремонт і купили нові меблі. Тепер в одній кімнатці живе матір Галини, а в іншій Галя з дядьком Миколою. А ще вони купили нову машину. Мурчик став дуже красивим і товстим. Можливо, тому, що тепер він не виходить на вулицю, а весь час спить на дивані. Дядько Микола сказав, що це Галя попросила не відпускати Мурчика у двір, бо його можуть покусати собаки. Я спитала у мами, як же Галя могла попросити, якщо вона не може говорити? А мама мені сказала, що коли люди люблять одне одного, вони розмовляють серцями, і їм не потрібні слова.

P.S.: А двірником у нас тепер працює дядько Коля. Він хороший. Зробив для дітей пісочницю і гойдалки.