Історія про норовисте весілля з несподіваними поворотами.

У мого друга був випадок. Одружився він. По любові, звісно. Наречена красива, розумна, самостійна. Працює бухгалтером в одній із великих фірм. Заробляє добре.

Ну, і Андрій також намагався не відставати в доходах від дружини. Брав додаткову роботу, працював допізна, аби швидше з кредитом за квартиру розрахуватися.

Квартира у молодят була своєю. Складалися разом, у борг брали, рідня допомогла. Зробили євроремонт, облаштували все як слід. Живи та тішся.

Але втіхи не було. Дружина по господарству не встигала. Чи то не вміла вчасно підлогу помити, пил стерти, чи вечерю приготувати. Чи просто не хотіла. Пояснювала, що дуже втомлюється на роботі і приходить пізно. Але і Андрій без діла не сидів. Теж допізна працював.

Словом, почалися у них сварки та з’ясування, хто що для дому зробив. Перші півроку так і воювали у своїй квартирі з розкиданим одягом та купою немитого посуду. Але рідні нічого не говорили про сварки, обом було наче ніяково.

Одного разу Андрій з тестем на рибалці був. Обидва — завзяті рибалки, тому й товаришували. Вночі біля багаття з горілкою тесть і “розколовся”. Розповів моєму другові свої переживання, лише попросив, аби той нікому не розповідав, особливо — тещі.

Тесть пообіцяв. А взагалі сказав, що у їхньому домі не буде ладу, поки не заведуть домовика.

“Є, — каже, — у мене тут один на приміті. Буде час — умовлю його до вас перебратися”.

Андрій вирішив, що тесть збожеволів, але промовчав.

На тижні тесть завітав у гості з кошеням. Андрій обурився: “Навіщо?.. Тільки зайвий бруд!” Але тесть вивів його на балкон покурити і нагадав про домовика. Каже, я його сьогодні з кішкою привів. Тепер у вас все буде гаразд. Тільки до кішки ставтеся по-людськи.

Ну, кішка Андрію одразу сподобалася. Маленька, лагідна, одразу його за свого прийняла. Куди не сядь, відразу під рукою з’являються два вушка, мовляв, погладь. Тільки от калюжку довелося витерти. Але це лише ввечері.

А наступного дня Андрій приходить з роботи, а вдома чисто. І речі не розкидані, і дружина на кухні вечерю готує. Та ще й смачну!

Андрій тут і сам підсилився, поличку у ванній прибив, як давно обіцяв.

На інший день приходить, дружина пилососить килими. І він теж — чого ж сидіти без діла — сміття виніс та за хлібом сходив. А в магазині, до речі, вина купив. Загалом вечеря вийшла майже святкова. Вони й самі не пам’ятали, коли таке було.

І так увесь тиждень. Не життя, а суцільна радість. Наче і справді, оселився у їхньому домі добрий домовик. А в неділю ввечері молода дружина каже:

— Ти, Андрію, завтра не приходи вдень з роботи, не переймайся. Я й наповнювач купила, і місце в туалеті обладнала.

— Кому?

— Як кому — твоєму кошеняті. Я бачу, що ти щодня з роботи вдень додому приїжджаєш, за ним прибираєш і по дому. Адже знаю, що поки кішка маленька, вона всю квартиру загадить. А ввечері приходжу — все чисто і прибрано.

Ось тут у Андрія дах і поїхав.

Невже і справді у них домовик з’явився?

Адже сам він принаймні вдень додому точно не заїжджав. Думав, дружина все прибирає. А їй, виявляється, соромно було безділлям займатися у чистій квартирі.

Відпросився він на роботі на півдня. Спочатку наче пішов, а потім повернувся тихенько, сів у крісло зі смартфоном і затаївся.

Ближче до обіду хтось став відчиняти двері ключем. І кішка відразу в коридор побігла, няукає, зустрічає. Чує Андрій тихий голос:

— Що, Мурко, скучила? А я тобі молочка приніс і ковбаски свіженької. Хто тебе тут ще нагодує? Щось більше калюжок не видно, ніяк за тиждень в туалет ходити навчилася…

Двері в кімнату відчиняються. На порозі — тесть. За обличчям видно, що не очікував зустріти зятя.

— Та ось ти який… домовик!

Тесть зніяковів:

— Ну і що? Я ж вам кішку подарував. Значить, маю за нею прибрати. Хоч на початку.

— А ключ де взяв?

— На рибалці у тебе непомітно відчепив від зв’язки, зробив дублікат, а на інший день повернув на місце…

Три роки Андрій з дружиною живуть душа в душу. Вже й син народився. І досі ніхто не знає, який домовик колись оселився в їхній квартирі…