З життя
Коли вони зустрілися, не виникло іскри та взаємного почуття.
Коли Петро познайомився з Ольгою, між ними не виникло жодної іскорки. Вони не захопилися один одним з першого погляду і не відчували особливого трепету, побачившися знову. Просто так сталося, що одного разу після танців Петро пішов провести Ольгу, було якось незручно не провести. Усі розійшлися по парам, і Петро залишився з Ольгою. Потім він кілька разів заходив до неї просто поспілкуватися. Ольга була приємною зовні і, головне, душевною та спокійною дівчиною. А потім друзі й родичі жартівливо почали питати: «Коли весілля?» А батьки серйозно радили Петрові свататися.
Так вони й одружилися. Жили, як усі в районі, багато працювали, не мали часу на роздуми про почуття одне до одного. Їхній єдиний син Сергій лише радував: спочатку навчанням у школі, потім в університеті, а пізніше знайшов хорошу дівчину, і почалися передвесільні клопоти. Ольга схвалила вибір сина, Настя їй дуже сподобалася. Як будь-яку матір, її хвилювало це питання, і тепер вона могла нарешті з полегшенням зітхнути. Але біда підкралася звідти, де не чекали.
Весілля було в самому розпалі, зал ресторану був повен гостей, музика гучно лунала з колонок, столи ломилися від наїдків. Ольга сиділа абсолютно щаслива, трохи втомлена, але розчулена. Вона дивилася на святкову юрбу, на дітей, які бігали за повітряними кульками, на молодь, що весело танцювала, і відчувала щастя. Серед танцюючих вона побачила свого чоловіка, який енергійно витанцьовував біля якоїсь фарбованої блондинки, а та, випнувши груди, намагалася зачепити його, усміхаючись грайливо. «От же ж розтанцювався, старий…» — подумала вона.
Зненацька притишили світло і заграла повільна композиція. Молодята закружляли в центрі залу, і Ольга забула про все, промокаючи очі серветкою. Які ж вони красиві! Настя ніжна і тендітна, вся в білому мереживі, тонкими ручками в рукавичках охоплює шию Сергія. Той майже на голову вищий за наречену, підноситься над нею ніби скеля, обіймаючи турботливо…
У цей момент її погляд зупинився на Петрові серед танцюючих. Блондинка буквально повисла на ньому, вони повільно тупцювали на місці, і вона щось жваво говорила йому на вухо, іноді сміючися і кокетливо закидаючи голову, не забуваючи стріляти очима. Поряд з Ольгою сиділа її родичка, яка, жуючи салат, одночасно видала відому інформацію: «Це Настина колега з роботи, звати Марина, незаміжня, трохи молодша за тебе. Іди надай їм, що сидіти дивитися. Я підтримаю, якщо що!»
«Досить тобі, — відгукнулася Ольга, — не псуватиму ж весілля Сергієві цими сварками! А з Петьком я вдома поговорю.» Настрій було зіпсовано, увесь залишок вечора чоловік не відходив од Марини. А та явно не була проти, розчервоніла й злегка п’яна, вона танцювала без упину, скинувши взуття і час від часу витираючи піт з чола. Ольга навіть позаздрила такій енергії.
Дома розмова була короткою. «Ну, випив зайвого, подумаєш, — сказав Петро, — потанцював з бабою, що тут такого? Свято ж!» Але те, що сталося, залишило важкий осад у душі в Ольги, чоловік відкрився з якоїсь невідомої й неприємної сторони. Образ блондинки з волоссям, що липнули до вологого чола, і кокетливою усмішкою весь час стояв перед очима.
Петро став турботливим батьком: «Збери гостинці, відвезу дітям в місто.» — часто казав він. «Ти їм вже набрид! Дай їм побути вдвох, зараз наше діло — сторона!» — відповідала Ольга. Але Петро збирав варення й соління та віз їх у місто, благо їхати було недалеко.
Коли Настя і Сергій були у них в гостях, Ольга ненароком запитала, чи не набридли їм батьківські візити. «А чому набридати, — відповів Сергій, — він гостинці заносить і навіть у дім не заходить, їде далі по своїх справах!»
Коли Ольга спитала чоловіка, які у нього «справи» в місті, той не ховався. Так, у нього стосунки з Мариною. Чому так сталося? Бо вона — жінка-феєрверк, свято, ураган! Між ними завжди справжні іскри, вони можуть посваритися й помиритися кілька разів за вечір, такий накал пристрастей йому й не снився. Таку жінку він шукав усе життя, між ними літають флюїди і посуд! Вона — чистий вогонь, а Ольга — стояча вода!
Петро пішов від неї, звільнився з підприємства, де пропрацював двадцять років, і поїхав у місто до своєї Марини. Мов камінь на груди поклали Ользі, так її давила образа. Скільки сліз було виплакано, скільки думок передумано. Добре, що Сергій і Настя постійно приїжджали підтримати її і допомогти по господарству. Вони були єдиною втіхою.
Ночами вона довго не могла заснути, вдивляючись у темряву, задавала собі безліч питань. Що вона зробила не так? Чому раптом стала непотрібною? Чим ця жінка краща? Виявляється, треба було поводитися інакше, бути темпераментною й емоційною. Кидати в чоловіка посуд, а потім гаряче миритися. А вона — стояча вода, спокійна, покладиста і розважлива. Іншою вона бути не може, точніше може, але це буде обман. А безкінечно обманювати не можна, це ще гірше. Та хто знав, що вони не підходять один одному? І не було б цього шлюбу, не було б і Сергія… Питання роєм літали в її свідомості, і нарешті вона провалювалася в сон.
Вона розплющила очі, коли було ще темно, на вулиці лив дощ зі снігом, чути було, як краплі б’ються об залізний дах. Сусід заводив свою стареньку машину, вона, кряхтячи і чхаючи, ніяк не хотіла їхати. Цей звук довго означав для неї початок нового дня, вона прокидалася і готувала сніданок, будила чоловіка. Ось і зараз вона вилазила з теплого кокона ковдри і раптом застигла. Їй не треба вставати, чоловіка немає, а вона у відпустці. Із насолодою знову забравшись під теплу ковдру, вона вперше подумала: «Яке щастя, що його немає…» І моментально заснула.
Петро завжди боявся протягів, йому здавалося, що з-під дверей дме, а від вікна тягне холодом. Тому обідній стіл стояв у самому безпечному і темному кутку, де жоден протяг не міг його дістати. Ольга ухопила край столу і потягла, стіл з гуркотом поповз до вікна, тільки чашки злякано подзвякали, а ніжки протестуюче заскрипіли. Вона поставила стіл біля самого вікна і тепер за обідом насолоджувалася видом на сад. Правда, сад давно втратив листя і був сірий і непривітний, тільки вітер тріпав кілька кистей, яскравими плямами розбавляючи похмурий пейзаж. Але Ользі все подобалося. «Яке щастя!» — думала вона, дивлячись, як сніжинки обережно сідають на гілки, немов прикрашаючи їх тонким мереживом.
Коли сніг покрив усю землю рівним і щільним шаром, Ольга дістала з горища старі лижі. Вже багато років їй не вистачало часу на це маленьке задоволення. Як приємно ковзати по білому полотну, давно забуте відчуття. Вона й забула, з яким звуком палиці врізаються в лід і як сніжна пилюка сяє, сиплеться з ялинкових лап. Втомлена і задоволена, вона повернулася з прогулянки.
Ольга щедро плеснула олію на сковорідку, вона розтеклася, сичачи і потріскуючи. Петро ненавидів соняшникову олію, його нудило від одного вигляду. Вона посміхнулась, насипаючи на сковороду картоплю. Приїхали Сергій і Настя, що упіймали матір за поїданням картоплі. «Тато збирався приїхати…» — сказав Сергій. Він здивувався, прочитавши в очах матері переляк і незадоволення. «За зимовими речами.» — додав він. «Фух, налякав, — усміхнулась Ольга, — заходьте, приєднуйтесь! Так смачно!» Вона відправила підсмажену картоплинку собі в рот і солодко примружилася: «Яке щастя!»
For Five Years, Helena Thought She Was Married to Her Husband—But Realised She Wanted to Live with Him as if He Were Her Mum
For five years, she believed she was living with her husband, but only later did she realise shed been hoping...
The Nuisance Next Door “Keep your hands off my crystal glasses!” shouted the former friend. “Mind your own eyes! You think I don’t see who you’re ogling?” “So you’re jealous, are you?” Tamara Barrington was taken aback. “Just look who you’re after! I know what I’m getting you for Christmas—a lip-zipping machine!” “Why not keep it for yourself?” retorted Lynda, undeterred. “Or have you already worn yours out? You think I don’t notice?” Old Mrs. Tamara swung her legs off the creaky bed and walked over to her home icon shelf to read her morning prayer. Not that she was especially religious—she believed there was something out there running things, but who exactly remained a mystery. This all-powerful force went by many names: the universe, fate, and, of course, the Good Lord—a kindly old gent with a white beard and halo, sitting on his cloud and worrying about folks down on Earth. Besides, Mrs. Barrington was long past life’s halfway mark and edging near seventy. At that age, it was best not to quarrel with the Almighty: If He didn’t exist, believers lost nothing. If He did, non-believers lost everything. At the end of her morning devotions, Tamara added a few words of her own. Ritual, done. Soul at peace. She could start her new day. In Tamara Barrington’s life there were two main troubles. Not, as you might think, the usual English gripes of weather and taxes—those were old hat! Her nightmares were her neighbour, Lynda, and her own grandchildren. The grandchildren were predictable: today’s kids, not an ounce of effort in them. But they had parents to deal with them—let them take that on! Lynda, however, was a classic nerve-shredder of a neighbour! Only in the movies do the spats between national treasures like Dame Judi Dench and Maggie Smith seem sweet and charming. In real life, it’s nowhere near so cute—especially when the nitpicking is personal and persistent. To make matters more colourful, Mrs. Tamara had a chum with the nickname “Pete the Moped.” In full, it was Peter Ephraim Cosgrove—the surname a solid English sort! The origin of his nickname was obvious: In his youth, Pete Cosgrove—such a ring to it, eh?—loved zipping around on his scooter. Or as his mates called it, his “mopette.” In time, the battered moped gathered dust in the shed, but the nickname stuck like only village monikers can. In their younger days, they were family friends: Pete and his wife Nina with Tamara and her late husband. Now both of their spouses were resting peacefully in the village cemetery. So Tamara and Pete, whose friendship went back to school days, carried on together by habit—he was a true, loyal friend. Back in school, their trio—her, Pete, and Lynda—had pulled off friendship splendidly. Real, pure camaraderie—no teenage flirting involved. They always moved as a trio: Their strapping gentleman between two smartly dressed ladies, each on his arm. Like one of those double-handled English tea cups—built not to be dropped! As the years went by, the friendships changed. First came a chill from Lynda, then outright spite. It was as if Lynda had been swapped for someone else—a different script altogether! This switch came after her husband passed away; before that, things had been tolerable. It’s no surprise: time sharpens certain traits. The thrifty turn stingy. Chatty types grow unbearable. And envy—well, it will tear you to pieces. And there was plenty to envy! First, despite her years, Tamara stayed trim and neat, while Lynda had become rather dumpy—a common by-product of time. Tamara always cut a better figure. Second, their old friend Pete now lavished more attention on lively Tamara. They whispered and laughed over private jokes, their silvery heads nearly touching. With Lynda, conversation was limited to short, dry remarks. And Pete visited Tamara far more often, while Lynda had to beg for his company. Perhaps Lynda wasn’t as clever as infuriating Tamara, nor as quick with a joke—Pete had always loved a good laugh. Ah, there’s a fine old English word—”yakking”—which would fit what Lynda did these days: picking fights over every little thing. First, she complained Tamara’s loo was in the wrong spot and stank! “Your privy stinks up the whole place!” grumbled Lynda. “Rubbish! It’s been there for ages—you only just noticed?” Tamara riposted. “Oh yes! And your eye implants were on the NHS! Nothing good comes free, you know!” “Keep your nose out of my cataracts!” shot back Lynda. “Watch who you’re giving the side-eye!” And so it went, again and again. Pete even suggested filling in the old outside toilet and setting one up inside. Tamara’s children pooled money to sort out an indoor loo for their mum. Pete himself helped fill in the old pit—problem solved. Lynda, find something new to complain about! She did: Now she accused Tamara’s grandkids of stealing pears from her tree, whose branches hung well into Tamara’s plot. “They thought it was ours,” Tamara tried to explain, doubting the kids took any—she hadn’t seen any missing. “Besides, your chickens are always scratching round in my veg patch!” “A chicken is a simple creature! Either a broiler or a layer!” Lynda retorted. “And you ought to be raising your grandkids right, not giggling with old men all day!” On it went: the pears, the tree branches, the chickens, and always some new row to pick. In the end, Pete suggested cutting back the offending branches—after all, they were on Tamara’s side of the fence. Under his watchful eye, Lynda kept silent for once. Once that was sorted, Tamara took exception to Lynda’s new breed of chickens, which now truly did dig up her beds. She politely asked Lynda to keep them fenced in. Lynda only smirked: “Sweep away for all I care—see what you can do!” Tamara would never dream of catching a chicken and roasting it to prove a point—she was too soft-hearted for a risky experiment. Instead, clever Pete suggested an idea from the internet: quietly scatter eggs in the beds at night, and collect them next morning. It worked! Lynda, seeing Tamara returning with a full bowl of eggs, was flabbergasted—and her chickens never trespassed again. Couldn’t they just make peace now? Not likely! Now it was the smoke and smell from Tamara’s summer kitchen that bothered Lynda. “Yesterday I didn’t mind it, but today I do! And maybe I’m vegetarian! Haven’t you heard Parliament passed a law about barbecue smoke?” “Where do you even see a barbecue, Lynda?” Tamara tried reasoning. “You might want to wipe your glasses once in a while!” Always patient, Tamara finally lost her cool. Lynda had become utterly impossible—some words just suit her! “Maybe she ought to be sent off for experiments,” Tamara sighed to Pete over tea. “She’s eating me alive!” Weary and thin from the daily stress, Tamara thought she might waste away—but Pete encouraged her to hang in there. One bright morning, Tamara heard a familiar song: “Tammy, Tammy, come out from your cottage!” Outside, Pete stood proudly beside his newly repaired moped. “Why was I so glum before?” he proclaimed. “It’s because my moped was down! Now climb on, darling, let’s relive our youth!” Tamara hopped on. After all, Parliament had officially cancelled old age: everyone was now an active pensioner at sixty-five! She rode off into her new life—literally and figuratively. Before long, Tamara became Mrs. Cosgrove—Pete proposed, and the puzzle was complete. She left her worries (and her cantankerous neighbour) behind and moved in with her new husband. Lynda remained a solitary, grumpy woman—who, with no one left to argue with, turned all her bitterness inwards. But you can bet she found new things to envy. So hold tight, Tamara, and maybe don’t step outside too soon! Village life—it’s a real song, isn’t it? What did you expect? All that fuss over a loo, for nothing…
Annoying Neighbour Dont you touch my reading glasses! screeched my former friend Jean. You ought to mind your own eyesight!...
One Day, I Spotted My Cheerful Sister in a Shop, Walking Hand in Hand with a Distinguished Gentleman—Both Wearing Wedding Rings
One day, I spotted my usually cheerful sister in the local shop, walking hand-in-hand with a distinguished-looking gentleman, both of...
My Wife Packed Her Bags and Vanished Without a Trace: A Brother’s Betrayal, a Mother’s Escape, and the Fight to Reclaim a Life Built on Trust, Not Manipulation
His Wife Packed Her Bags and Disappeared Without a Trace “Stop pretending youre a saint. Itll all work out. Women...
He Told His Wife She Was Too Boring—But When She Transformed Her Life, She Found Herself Bored of Him Instead
It was nearly two years ago now, though it feels a lifetime past, that I heard words from my husband...
No One’s Home
Nobodys House Henry would wake, just as he always had, without an alarm, at half past six. Silence filled the...
The Letter That Never Arrived
Diary entry I sat by the window for a long while last night, although there wasnt really much to see....
My Darling Girl: A Story of Family, Secrets, and the Search for a Lost Mother Marina always believed she grew up with her real parents, but after their deaths, she discovers she was adopted after being found alone in the woods as a baby. Torn by the late confession, Marina keeps the truth hidden from her own family. Years later, a stranger arrives with a plea from an elderly, dying woman—Marina’s birth mother, who has searched for her daughter all her life. With a DNA test confirming their bond, Marina must face both the joy and sorrow of her newfound origins, ultimately choosing to protect the love and memory of the only parents she has ever known.
My Dearest One. A Reminiscence Margaret learned, almost by accident, that she had grown up with adoptive parents. Even now,...