Дзвінок о десятій: Марія Іванівна відкладає справи, щоб відповісти.

О 10-ій ранку задзвонив телефон. Марія Петрівна відклала в’язання й підняла слухавку.
— Ваш онук щойно потрапив у серйозну аварію. Він винен, — поспіхом пояснював незнайомець. — Збито дорогу іномарку, є потерпілі, а це від трьох до п’яти років за ґратами… Щоб врятувати онука від в’язниці, доведеться заплатити!
— Скільки потрібно?
— Двісті тисяч гривень! — рішуче заявили на іншому кінці дроту. — Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш представник! І про цей дзвінок нікому, а то ваш онук точно потрапить за ґрати!
— Але вдома таких грошей немає, — схлипнула Марія Петрівна. — Потрібно їхати до банку, а це на іншому кінці міста.
— Виходьте на вулицю, до будинку під’їдуть сріблясті «жигулі» та відвезуть вас туди, куди потрібно. І пам’ятайте — нікому ні слова! Адже це в інтересах вашого онука.
Проїхавши півміста та зупинившись біля банку, водій приклав палець до губ.
Марія Петрівна відповіла йому тим же. Вона повернулася за півгодини:
— Пін-код від картки забула, — тяжко зітхнула вона. — До дачі треба їхати. Він у мене там, у зошиті записаний…
Дачу, яка була за тридцять кілометрів від міста, Марія Петрівна покинула з двома сумками картоплі й сіткою цибулі.
— Завантажуй у багажник і поїхали! — сказала вона, коли хлопець занудьгував.
— До банку? — перепитав той.
— Додому, — кинула Марія Петрівна. — Не з картоплею ж до банку їхати?! А дорогою біля супермаркету зупини, треба хліба й молока купити…
Водій насупився, але промовчав. Темніло. Хлопець нервувався, а Марія Петрівна була як ніколи спокійна.
— Замість сидіти без діла, допоміг би бабусі, — зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай слухняно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.
— А як же онук?! — розгублено спитав затриманий.
— Немає у мене жодного онука, — спокійно відповіла невдала жертва шахрайства. — Як, зрештою, не було й ніякої аварії з постраждалими. Я вас одразу розкусила!
— Навіщо ж тоді було до банку їхати?
— Щоб за квартиру й телефон заплатити.
— А на дачу?
— Щоб картоплю й цибулю додому перевезти, — пояснила Марія Петрівна. — Іди-іди! Я тобі не бабця з котом, а майор поліції у відставці!