Сюрприз від сина після повернення з армії.

Син повернувся з армії з сюрпризом. Зазвичай дівчата привозять новини про дитину, а тут хлопець повернувся з немовлям. Служив Микола в Західній Україні, дома його чекала дівчина, на присягу приїжджала. Але закрутив роман із молодою місцевою дівчиною. Та народила і хотіла залишити дитину в пологовому будинку. Микола умовив її не робити цього, сказав, що скоро демобілізуються і забере доньку. Записали дитину на ім’я Олеся, дали батькове прізвище й ім’я. Через кілька місяців забрав дівчинку додому.

Батьки спочатку здивувались, але потім радість і турботи взяли верх. Проте дівчина не могла пробачити зради. Микола любив доньку, не заперечував своєї провини перед коханою, визнавав, що заслужив. Згодом у нього з’явилась нова кохана. Вона хотіла заміж і погодилася виховувати чужу дитину. Після весілля Микола переїхав жити до неї, бо батьки дівчини не захотіли жити з його родиною. Жінка залишалася вдома, виховувала дочку, він працював.

Діти відзначалися капризністю, і жінка часто нервувалась. Одного разу Микола приїхав додому вдень. Нікого не було вдома, але голосно лунали крики доньки. Знайшов її в плетеному кошику під ліжком, а на ній лежав товстий рудий кіт. Микола, обурений, забрав дочку до батьків, більше не повертався до дружини і подав на розлучення.

Дружина була вагітна. Після пологів принесла доньку Миколі в тій самій корзині. Сказала, потрібна особиста свобода, батьки не хочуть брати на себе відповідальність. Або він забере дитину, або вона віддасть її в притулок. Донька була хвора, потребувала грудного молока, щодня він приносив її до колишньої дружини на годування. Через кілька днів жінка почала давати сцежене молоко, потім вийшла з перев’язаними грудьми і сказала, що більше цим не займеться.

Одного дня прийшла сусідка. Сказала, що в селі є дівчина, яку зґвалтували, та вона народила. Молока в неї багато, вистачить ще й для інших. Хотіли їхати й запропонувати одруження. Микола погодився, був виснажений і морально, і фізично. Був готовий на все заради дітей, навіть одружитися з незнайомкою.

Спочатку поїхали батьки з сусідкою, що взяла з собою сестру. Вмовляти довго не довелося. Бідна сім’я, прості батьки, а сама дівчина так, ніби з казки — рудоволоса, веснянкувата. Навіть стало батькам шкода запрягати сина в таке ярмо.

Микола байдуже дивився на ситуацію. Він просто хотів прилаштувати дітей і мати спокій. Швидко повінчались і привезли дівчину з дитиною додому. Він, втомлений, ліг спати. Дружина заспокоювала трьох дітей. Укладаючи всіх спати, співала колискову, і Микола сам міцно заснув.

В будинку нарешті запанував спокій. Ганна, нова дружина, добре давала раду дітям, і в домашніх справах допомагала батькам. Микола був задоволений дружиною, хоч і не відчував до неї чоловічої пристрасті, але вона не ображалася. Жили спокійно й неквапливо. Дівчатка росли, навіть стали схожими одна на одну, як рідні сестри. Микола удочерив доньку Ганни, став багатодітним батьком.

Якось приїхала в село перше кохання. Микола не знаходив собі місця, навіть напився. Того вечора вперше обійняв Ганну і все стало на свої місця.

Він знайшов у ній привабливі риси. Закоханості не виникло, але став ставитися до неї з великою повагою і навіть полюбив її. Коли доньки пішли до школи, Ганна зізналася чоловікові, що чекає дитину. Микола розгубився, адже тільки відновили трохи сили з трьома дітьми, але, бачачи страх і збентеженість в її очах, сказав, що де троє, там четвертому бути.

Нарешті народився син, Микола був радий, що в домі ростиме хлопець. Непомітно діти виросли, почали своє доросле життя. Ганні пішов сорок дев’ятий рік. Микола обзавівся невеличким черевцем, став більш нагадувати заможного селянина. Жили вони добре.

Колись дивився телевізор після ситної вечері. Сіли поруч з ним.
— Миколко, хотіла сказати… у нас дитинка буде…
— Ти що, Улянко, збожеволіла, у нашому віці народжувати? Люди засміють. Хіба в такому віці народжують?
— Думала, що все вже… Та така ось оказія. Пізно вже думати, Миколко, народжати будемо…
— Ось це так! Тільки почали жити для себе, як знову все спочатку. Вбила мене, дружино.
Вночі розгублена Ганна тихо плакала. Вона почала тремтіти.
— Ну чого плачеш, спокій нам заважаєш! — підвищив голос Микола. — Адже не похорон це, а нова людина в домі з’явиться.
— Рости буде нелюбимим та небажаним, — плакала Ганна.
— Що за дурниці ти вбила собі в голову! Ну, здивувався, а хто в моєму віці не здивувався б? Буде тобі, не потрібно хвилювати малюка. Він обійняв дружину, поклав руку на живіт.

Ганна народила до свого п’ятдесятирічя. Миколі було трохи більше. І знову на світ прийшла дівчинка, яку назвали Ірина. Для немовляти батьки виглядали старувато. В селі від фізичної праці на свіжому повітрі старіють швидше.

Народження Ірини стало святом для всього села. Вони ставили намети, накривали столи, бо люди бігли подивитися на новонароджену і вимагали це святкувати.
Ірина росла вродливою дівчиною. Чорнявенька, кругловида, спокійна, привітна. Старші дівчата повиходили заміж, син одружився. Діти розлетілися, а Ірина стала втіхою на старість. Закінчила навчання, батько віддав заощадження на машину, щоб донька жила в селі, без проблем їздила на роботу в місто.

Таке от життєве колесо. У когось все просто, а в когось із навиханнями.