Приїзжай, прошу… – Ти ж знаєш, я не приїду!

– Аню, приїдь, прошу тебе…
– Мамо, ти ж знаєш, я не приїду!
– Анечко, благаю тебе, йому зовсім зле…
– Не проси, я не приїду.

“Ненавиджу!” – Аня розлючено кинула трубку телефону вбік. Підійшла до холодильника, різко відчинила дверцята та дістала пляшку горілки. Налила в чарку, постояла в роздумах і вилила напій в раковину. Сіла на табуретку і розплакалася.

Минуло десять років, як вона не була в батьківському домі.

В випускному класі Аня закохалася. Однокласниці часто ходили на дискотеки та вечірки в університет, що був недалеко від школи. Якось, піддавшись вмовлянням подруг, вона теж прийшла на дискотеку. Там вона зустріла Його. Він грав у ансамблі та чудово співав. Був сином дипломата. Дівчата ходили за ним хвостиком. Кожна мріяла про побачення з Ним. Аня не знала, чому Він обрав саме її. Вона вперше закохалася. Бігла на зустрічі з Ним, забувши про навчання і обов’язки вдома, почала обманювати батьків, щоб частіше бувати з Ним.

Короткий роман з Ним закінчився її вагітністю. Її коханий став уникати зустрічей з нею. А потім взагалі зник. Натомість з’явилася його мати, яка запропонувала знайти хорошого гінеколога, аби позбутися дитини. Вона підкреслила, що вони не мріяли про таку невістку і що взагалі Аня не пара їхньому синочку…

Аня довго не наважувалася повідомити про вагітність мамі. Коли вже не могла ховати живіт, зізналася, що чекає дитину.

– Шльондра, погань, тебе лише гулянки цікавлять, а не навчання, – кричав батько. – Який сором! Як я людям в очі дивитися буду? Йди геть! Бачити і знати тебе не бажаю!

Мати мовчала й плакала. Вона завжди й у всьому слухалася батька. Він був владний, грубий і зумів з роками придушити її волю. З думкою матері він ніколи не рахувався, тому вона давно йому не перечила.

Вислухавши тираду грубощів і образ, Аня кинула в рюкзак пару майок, джинси і пішла з дому…

Спочатку вона блукала по друзях, але ніхто особливо не радів її сусідству. Позичивши грошей у подруги, вона поїхала в інше місто до тітки, існування якої знала лише з розповідей матері. Через батька, який був власником і захищав матір від всякого спілкування з подругами й навіть з рідною сестрою, Аня про інших родичів нічого не знала.

Приїхавши у незнайоме місто, вона дізналася, що тітка там вже кілька років не живе – вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Куди саме сусіди не знали. Голодна, і не знаючи, що далі робити, Аня направилася назад. Поблизу вокзалу стояли літні жінки, пропонуючи свої готові продукти супутникам у дорогу. Аня підійшла до жінки, яка на коробці, застеленій целофановим пакетом, продавала пиріжки. Вона нахилилася, щоб непомітно вкрасти. Сильно хотілося їсти, а грошей не було. Але вкрасти вдалося незграбно, і це помітила продавщиця пиріжків. Жінка хотіла вдарити дівчину, але побачивши її живіт, ошелешилась.

Жадібно поїдаючи пиріжки, Аня розповіла незнайомій жінці все, що з нею сталося в останні дні. Жінка жила одна і запропонувала Ані зупинитися у себе.

До родів Аня торгувала пиріжками на привокзальній площі. Вона постійно думала, що заробить грошей і поїде додому. Вона ще сподівалася на прощення батька і на те, що все налагодиться…

Але в чужому їй місті довелося затриматися на довгих десять років.

Вона народила доньку. Бабусею для дитини стала жінка, яка дала їй притулок. Бабуся займалася дитиною, а Аня працювала. Спочатку була прибиральницею в магазині. Потім треба було замінити захворілу продавщицю. Вона впоралася, і її перевели в продавці. Зазирнувши її старання і відповідальність, призначили старшим продавцем. Коли знесли магазин і поруч виріс гіпермаркет, вона працювала там. Поступово від старшого продавця, адміністратора і приймальника товарів, вона виросла в кар’єрному зростанні до начальника відділу. Зараз Аня займала посаду завідувачки кількома торговими відділами.

Після народження доньки вона телефонувала своїй матері – хотіла повернутися в рідний дім. Але мама просила її того не робити. Батько викреслив доньку з свого життя і чути нічого про неї не хотів.

Після смерті своєї рятівниці, яка заповіла їй свій дім, Аня телефонувала мамі. Вона потребувала допомоги, бо багато працювала, а донька часто залишалася одна. “Матері було б не погано виїхати на час від тирана”, – так міркувала Аня. Але мама знову відмовила. Тому зв’язок між ними був перерваний на довгий час. І от такий дзвінок…

Довгих десять років вона чекала слів: “Вибач. Приїжджай” чи просто “Повернись, донечко!” Але тепер…Отак…Навіщо тепер?

Що він хоче почути від неї? “Вибач, таточку, я була не права”.

Образа і ненависть до батька притупилися з роками. Душа боліла від нерозуміння, небажання вислухати її, від того, що довелося страждати і часто наступати на горло своїм бажанням і гордощам. Було дуже важко. Часом опускалися руки і жити не хотілося…

Але тепер вона пишалася тим, що в місті її поважали, керівництво дослухалося і рахувалося з її думкою. Вона облаштувала будинок у модному, сучасному стилі. Донька навчається в престижній гімназії. В особистому житті все в порядку. Її кохана людина зробила їй пропозицію руки і серця.

“У мене все добре, – думала Аня. Хіба я стала б такою успішною і самостійною, якби батько не вигнав мене?.. Пробачити, попрощатися і забути. Забути для себе. Заради себе і свого майбутнього”…

Аня зателефонувала на роботу, пояснила складену ситуацію і пішла збирати валізу…