Телефонний дзвінок від колишньої найкращої подруги

Олені зателефонувала колишня найкраща подруга Ганна:
– Тішишся? Доньку народила? Надіслала мені фото, як тобі не соромно. Я з тобою розмовляю востаннє. Запам’ятай! Ти для мене більше не існуєш, так само як і вся твоя, так звана, родина! Щоб ви всі були прокляті! –
Олена була спантеличена. Вона розуміла, чому подруга її проклинає, але чим завинили інші?
… Олена з Ганною виросли у невеличкому селі. З самого дитинства вони дружили і жили по сусідству.
У 15 років Ганна познайомилася з Костем. Кость приїхав на літо до бабусі. Перша любов їх накрила з головою.
А чим закінчується перше почуття у дуже молодих і недосвідчених людей? Правильно, вагітністю!
Ганна повідомила новину Костеві. Він чоловік – нехай і вирішує ситуацію. Кость поїхав додому, але обіцяв повернутися.
Ганна і її батьки не сумнівалися в ньому. З першого погляду було зрозуміло, що він хлопець надійний і порядний. Щоправда, Костю затримало навчання в автотранспортному технікумі. Ганна народила без нього сина Артемка, а через два місяці їй виповнилося 16 років.
Артемко зростав, Кость працював на КамАЗі, у них все було добре. Артемкові було 5 років, коли Ганна з Костем переїхали ближче до батьків Костя. Батьки Костя збудували собі дім, а їм залишили квартиру.
Олена не була такою відважною і товариською, як подруга. Хлопці не падали до її ніг, і навіть єдиного не було. Вона спокійно вступила до медичного інституту.
З Ганною постійно підтримувала зв’язок. Одного разу вони навіть разом їздили відпочивати в Одесу. Ганна з Костем жили добре, от тільки дітей у них більше не було, але вони змирилися, Артемко є, і це вже щастя.
Олена завершила навчання в інституті, працювала спочатку терапевтом, а потім після інтернатури рентгенологом. Купила квартиру в кредит, але з особистим життям не склалося, наче вінок безшлюбності висів над її головою.
Вона була і красивою, і розумною, але, може, роки втратила, або ще щось… Були в її житті два короткі романи, які скінчилися без жалю нічим. Вона вирішила, що щастя для неї долею не передбачено.
Раптом у подруги трапилося страшне горе. Горе завжди несподівано приходить. У ДТП загинув Кость.
Ганна замкнулася, не хотіла нікого бачити і чути. Олена намагалася її підтримати, часто телефонувала. Ганна різко попросила її не турбувати.
Олена хотіла приїхати підтримати подругу, але отримала відмову. Олена, як лікар, зрозуміла, що у подруги затяжний стрес і потрібно час, щоб відійти від нього. Літ п’ять їх спілкування обмежувалося СМСками до свят.
Десь, мабуть, рік тому Ганна, ніби нічого й не було, зателефонувала Олені. Вони почали передзвонюватися, як колись. У Олени за графіком відпустка в липні, вона пообіцяла Ганні приїхати на тиждень.
Перші дні відпустки Олена вирішила просто відсипатися, але не тут-то було! Пізно ввечері зателефонував син Ганни, Артем. Він дуже хвилювався, мати забрали до лікарні. Вона в реанімації.
Олена швидко зібралася й поїхала до подруги. Артем зустрів її на вокзалі. Олена одразу його впізнала. Він був схожий на батька, такий же високий, темноволосий, тільки в окулярах.
Артем встиг розповісти Олені, поки вони їхали з вокзалу, що у матері підозра на мікроінсульт.
– Ніяк не хоче регулярно приймати ліки від тиску, то забуде, то говорить, що тиск нормальний і навіщо зайвий раз себе хімією труїти. Хоч ви на неї повпливайте, ви ж лікар, – розповідав Артем.
Вони одразу поїхали до лікарні. До Ганни їх не пустили, сказали, стан стабільний, середньої важкості, загрози для життя немає.
Вдома Артем запитав: – Можна я не буду називати вас тітка Олена, як у дитинстві? Ви ще така молода, а я вже такий дядько. Я буду називати вас просто Олена. –
Артем нагодував гостю вечерею. Він добре готував, навчився, поки мама була в депресії, вона тоді й готувати не хотіла. Артем закінчив інститут, йому вже 26 років, працює програмістом.
Наступного дня Олена поїхала до лікарні, дізналася, що Ганну перевели з реанімації. Мікроінсульт не підтвердився, але потрібно буде провести тижні два-три у стаціонарі. Побачення у лікарні заборонили через карантин. Артем щодня привозив матері передачі.
Вони проводили багато часу разом, спілкувалися, наново дізнавалися один одного, їм було цікаво спілкуватися.
Несподівано Олена зрозуміла, що шалено закохалася в Артема. Шалено!
Такого з нею ніколи не було. Вона дуже добре розуміла, що цієї любові не може бути, їй 42 роки, йому 26 років. Вона змінювала йому пелюшки в дитинстві, він син її найкращої подруги, яка може бути любов? Але любов не питає дозволу, вона просто приходить і все.
Олена зібрала свої речі. Ввечері, не дивлячись в очі Артемові, вона попросила викликати таксі.
– Ти нікуди не поїдеш! Подивися на мене! Ти не хочеш їхати, і я не хочу, щоб ти їхала, – а потім він обійняв її.
Це були найщасливіші дні в її житті. Вона вперше відчувала себе коханою і бажаною. Вона забула про різницю у віці, про хвору подругу… забула про все. Були тільки він, вона та любов!
Прийшла до тями Олена лише тоді, коли Артем привіз Ганну з лікарні. Наступного дня Олена поїхала, пославшись на термінові справи на роботі.
Дома вона намагалася заспокоїтися, але як можна бути спокійною, якщо Артем телефонував щодня? А потім Олена зрозуміла, що у неї буде дитина. Вона плакала, їй було зле, вона не знала, як вчинити, чи треба сказати Артемові?
Артем, наче відчувши її хвилювання, сам зателефонував. Він теж занепокоївся, коли дізнався новину про дитину.
Тепер уже Олена намагалася його заспокоїти: – Ти тільки не хвилюйся, я все зроблю сама, ти не станеш батьком за примусом. –
– Не смій! Викинь дурні думки з голови. Я скоро приїду, – сказав Артем.
Він швидко перевівся у київський філіал фірми і приїхав з речами. Олена умовляла його опам’ятатися й піти, але він і слухати не хотів.
Вони скромно розписалися. Артем запросив матір. Вона не приїхала і не привітала їх.
Ганна не відповідала на дзвінки Олени.
З Артемом розмовляла, в основному, насміхалася: – Ще не набридла тобі, сину, молода дружина? –
У Олени з Артемом народилася донька Анюта. Анюті вже три місяці. Ось її фото й надіслала Олена Ганні в надії, що її серце відтане. Не вийшло. Ганна ще більше розлютилася і прокляла їх усіх. Вона не пожаліла навіть маленьку онуку.
– Це розплата за моє щастя. Це розплата за мою грішну любов, – з гіркотою думала Олена.
Заплакала в ліжечку малеча. Олена взяла її на руки, погодувала.
Вона милувалася донькою і думала:
– Хіба може любов бути грішною? Любов – це радість і щастя! Скільки мені того щастя відпущено? А скільки буде – все моє! – вона заспокоїлася, усміхнулася і стала чекати на чоловіка з роботи.