Не хочу бачити твоїх родичів у нас вдома, це не готель.

— Щоб я твою рідню в нас вдома більше не бачила, тут їм не готель, — дружина втомилася терпіти вимоги гостей…

Ніхто не поспішав, але як тільки Христина отримала диплом психолога, Ігор поспішив зробити їй пропозицію, про яку вона так мріяла. Весілля зіграли скромне. Тітка та дядько Ігора запропонували їм витратити зекономлені та подаровані гроші на облаштування свого особистого життя.

Так Ігор став власником невеликої ділянки землі недалеко від Києва. Батьки Христини продали автомобіль і віддали гроші молодим на будівництво, тим більше, що в місті авто особливо часто не було потрібно.

Христина трохи боялася заміського життя, їй здавалося, що це пов’язано з певними незручностями: вода зі свердловини, перебої з електрикою, розведення курей та топка печі. Ігор зі сміхом повідомив їй, що на дворі вже не минуле століття, і за менші гроші, ніж витратили б на квартиру в місті, вони отримають максимальний комфорт і велику житлову площу.

Будинок спорудили на диво швидко. Допомагало те, що Ігорка підвищили на роботі, а Христина вже почала консультувати віддалено. Батьки при кожній нагоді допомагали фінансово, і дядько з тіткою не залишалися осторонь.

Єлена Олександрівна часто навідувала будівництво під різними приводами. То приїхала свій улюблений колір оздоблення порекомендувати, то люстру знайшла підходящу. Вона завжди робила щось з благими намірами, але поступово Христина стала відчувати, що їх особистий простір ставав усе меншим. А потім він узагалі звузився, після того як Макар Юрійович залишився в їхньому майже готовому будинку без попередження. Він займався якимись справами неподалік, засидівся допізна, а заночувати вирішив у вітальні у племінника.

Якби він попередив про це, було б пів біди. Але він так сильно налякав Христину своєю присутністю, що вона з тих пір завжди перевіряла, чи є хтось у кімнаті, перш ніж увійти в будь-яке приміщення.

— Ребята, сюди несемо речі, — Єлена Олександрівна керувала сумками дітей і вказувала напрямок на запасну спальню, — ну, давайте хутчіш, ваші продукти можуть зіпсуватися, поки ви возитесь! Христина, звільни їм полиці в холодильнику, хай свої продукти викладуть, — вказала вона господині.

Христині здалося дивним, що люди привезли якісь продукти, але, зрештою, може вони хочуть їх поставити на стіл.

— Так, хлопці, ну серйозно, йдіть і влаштовуйтеся. Христинка вам дасть все необхідне, почувайтеся як вдома. — все ворожила Єлена Олександрівна.

Макар Юрійович вже відпочивав, перемикаючи канали телевізора у вітальні. Він попросив Ігоря налити їм “на пальчик” коньячку, згадавши, що тому подарували якийсь дорогий на роботі. Ігор повернувся з пляшкою та двома келихами.

— Вітя, нехай там дівчата самі возяться, йди до нас, у нас тут своя атмосфера! — покликав Макар Юрійович сина.

***

Коли всі перенесли та заселились, вже був пізній вечір. Христина бігала у пошуках то капців для гостей, то теплих шкарпеток на випадок, якщо їм стане холодно, то легкого ковдри, якщо їм стане жарко. Вона з жахом згадувала слова Ольги про те, що вони приїхали не на один день, і сподівалася, що це лише мовний оборот. Хто приїжджає святкувати новосілля на тижні? Ще їй не подобалося, що вони самі себе заселили в кімнату, з якої Христина планувала зробити дитячу. У той час як на другому поверсі вже була кімната для гостей.

— Христино, тобі, може, допомога якась потрібна? — спитав чоловік.

— Хоч хтось спитав, — тихо сказала Христина, — від них, — вона кивнула в бік столу, — допомоги точно не дочекаєшся.

— Та ладно, потерпи, вони не такі вже й нудні, — усміхнувся Ігор і почав чистити картоплю.

— Дякую, — відповіла з усмішкою Христина і підморгнула чоловікові.

До обіду родичам стало нудно, і вони вирушили на прогулянку, а набігавшись вдосталь по лісі розійшлися по своїх кімнатах, як висловилася Єлена Олександрівна, ”на відпочинок”.

— Ігорчику, постукай до нас, якщо раптом до п’ятої не прокинемось, щоб до шостої точно всі були за столом, — мати втомлено потріпала Ігора по щоці, заглянула на кухню, де Христина змащувала коржі кремом, позіхнула і попрямувала до своєї кімнати.

— А це рибний рієт, — з задоволенням відповіла Христина, — щось середнє між паштетом і суфле, дуже ніжне, спробуй. — Вона підняла тарілку і простягнула її Ользі.

— Ой, ні, Віті таке не можна, а в Сашеньки на форель алергія!

— Там лосось… — злякано відповіла Христина.

— І на нього теж, на всіх цих червоних риб, — продовжила Ольга, заперечно хитаючи головою, — а от тут, що таке гарне?

— Це крильця в кисло-солодкому соусі. — вже з обережністю відповіла Христина.

— Зрозуміло, — протягнула Ольга, продовжуючи оглядати стіл, — Вітя, принеси з холодильника запечену індичку. Там у фользі вона, шматок великий, побачиш!

Віктор слухняно піднявся, пішов до холодильника і, трохи порившись у недрах, витягнув шматок м’яса у фользі. Потім розгорнув його, поклав на роздільну дошку і почав нарізати тонкими шматками.

— До речі, оскільки розмова зайшла про харчові уподобання, Христиночко, я думаю, що для загального блага, нам потрібно поставити на кухні другий холодильник. Ваш замалий для трьох сімей, а я знайшла гарну модель – вона зараз по акції, я Ігорчику посилання надішлю. — зачаровано заговорила Єлена Олександрівна.

— А навіщо нам другий холодильник, і до чого тут три сім’ї? — запитала щиро здивована Христина.

— Ну як навіщо, це ж, певною мірою, наш спільний будинок, будували ми його разом, на спільні гроші, я вам з інтер’єром допомагала. Ми всі будемо часто збиратися тут на спільні свята. Всі ми різні, і щоб було комфортно під одним дахом, я тут накидала кілька ідей. — Єлена Олександрівна полізла в кишеню за смартфоном.

Христина здивовано подивилася на Ігора, але він перебував у такому ж замішанні, що і вона.

— Так, що тут у мене було, — свекруха наділа окуляри, що висіли на ланцюжку, прищулилася і наблизила екран, — де це було…

— Мам, там додаток “списки”, на першій сторінці, — підказала їй Ольга, підкладаючи Віті в тарілку все нові шматки індички.

— Ага, ось воно! — радісно вигукнула Єлена Олександрівна, — значить, холодильник, домашній одяг, теплий верхній одяг — це, щоб гуляти тут і не таскати свій з дому, — пояснила вона, — індивідуальні набори гігієнічних засобів, ну, капці для всіх, зрозуміло, — вона звернулася до чоловіка, — Макаре, ти щось хотів від себе додати?

Макар Юрійович прочистив горло, зробив ковток міцної рідини з бокалу і коротко відповів:

— Міні-бар!

— Міні-бар? — тут уже втрутився Ігор, — це навіщо?

— Ну, ми ж сюди відпочивати їдемо, а не працювати, а значить, можна приємно розташуватися ввечері на дивані і розслабитися, поки твоя мати не турбує, — він усміхнувся, дивлячись на дружину, і вона усміхнулася йому відповідь.

— Мам, ми ж говорили про Сашенькину кімнату, — нагадала Ольга.

— Ой, так! Я мало не забула — в список не забула додати! Сашеньці потрібно буде кімнату дитячу обладнати, ось ту саму, де зараз діти живуть.

— Але взагалі-то, це наша майбутня дитяча, — Христина починала виходити з себе.

— Ти спочатку народи, люба, — м’яко сказала Єлена Олександрівна, — мій синочок же теж спадкоємців хоче.

— Та ви… Та ви ж самі казали не поспішати, отримати диплом! — Христина почервоніла і відчула стук у вухах.

— Ти ж отримала, але для тебе важливіше виявилася робота, інакше ти б займалася вагітністю, а не консультаціями.

— Я працювала, щоб будинок скоріше збудувати, щоб ремонт закінчити, щоб було де жити нарешті…

— Закінчили, побудували, ви вагітнійте, а поки хлопці тут влаштуються, так моя солодка булочко? — Єлена Олександрівна почала сюсюкати з онукою.

Христина не витримала і втекла з-за столу. Вона кинулася на другий поверх, замкнулася в спальні і заплакала від несправедливості.

Незабаром за нею прийшов Ігор.

— Ну, Христю, ну, чого ти?

— Тебе там не було? Ти не чув весь той дурдом? — крізь сльози обурилася Христина.

— Це жарт якийсь. Ну, не можуть же вони всерйоз висувати такі вимоги… міні-бар? Капці? Та ну!

І тут Христина зрозуміла, що Ігор не розуміє серйозності всього, що відбувається.

— Ігорю. Вони серйозно. Давай так, ми зараз спитаємо їх самих. Якщо це жарт — я вибачусь.

— А якщо ні? — обережно спитав Ігор.

— Щоб я твою рідню в нас вдома більше не бачила, тут їм не готель, — дружина втомилася терпіти вимоги гостей.

— По руках. Це справедливо, — Ігор витер сльози Христині, вона ополоснула обличчя холодною водою, зачекала кілька хвилин і вони спустилися вниз.

— Ми просимо вибачення, що так гостро відреагували, — почав Ігор з усмішкою, — ми тільки зараз зрозуміли, що ви просто жартували. Милий сімейний жарт, на який ми так дивно відреагували. Ми можемо все забути і якось розрядити обстановку… О, може чаю з тортом?

— Жарт має бути смішним. Я не бачу нічого смішного в домі, не підготовленому для сімейного відпочинку. — строго відповіла Єлена Олександрівна, значно роздратована поведінкою невістки.

— Тобто ви дійсно вважаєте, що ми повинні придбати для вас холодильник, міні-бар, капці, шапки і бог знає, що ще? Може щось ще? Раптом ви забули? — Христина більше не приховувала емоцій.

— Якщо я щось і забула, то повідомлю, — відповіла Єлена Олександрівна без нотки сарказму, — а поки почніть з переробки дитячої, ми плануємо вже скоро знову приїхати в наш спільний будинок.

Що було потім, Ігор пам’ятав, як у тумані. Христина кричала на його матір, мати вказувала на те, що вона взагалі-то психолог, а веде себе як псих, Макар Юрійович під шумок вилив собі дорогого коньяка до країв, Ольга вела Сашу в кімнату і почала збирати речі. Віктор стояв поруч з ним з широко розкритими очима, так само як і він, нічого не розуміючи.

Зрештою, Христина зняла з вішалки в передпокої пальто Єлени Олександрівни, відчинила двері і викинула його за поріг.

— Геть з мого дому. — важко дихаючи сказала вона, — я поверну вам гроші, які ви нам дали, а ви більше тут не з’являйтеся.

— Поки попереду — шипіла крізь зуби Єлена Олександрівна, — вибігаючи за пальто, — Макар, неси мої речі!

Потім Христина завагітніла і взялася за оздоблення кімнати для своєї власної дитини. Вона продовжувала працювати аж до пологів, а після змінила кваліфікацію і стала працювати з дітьми. З онуком їй допомогла власна мама, яка приїхала з сусіднього міста.

Єлена Олександрівна та Макар Юрійович приїхали до них якось, вже після пологів. Вони були ввічливі, скромні та чемні. Просили їх пробачити і дозволити бачитися з онуком.

Христина заперечувати не стала…