Здивований погляд: квартира без змін, але щось не так.

Денис розгублено оглянув квартиру. Здається, нічого не змінилося, речі були на своїх місцях. Тільки незвична тиша та ідеальний порядок викликали занепокоєння.

Денис злегка здригнувся. Він витягнув з кишені конверт і втупився в нього. “Яка вже різниця, що там писати”, – подумав Денис. – “Тепер уже байдуже”. Його роздуми перервав дзвінок телефона.

– Сину, ти вже отримав результати тесту? – нетерпляче промовила мати. – Ну що там?

– Отримав. Але ще не відкривав конверт.

– Як? – здивувалася мати. – Хоча я й так знаю. Ліза не твоя дочка.

– Ти завжди все знаєш, – пробурмотів Денис, – Зараз подивлюся.

Настала довга пауза.

– Що там? Не муч. – Кричала в трубку мати.

Денис бездумно вдивлявся у вікно. Листок випав з рук і впав на підлогу. З телефону лунали крики мами. Слів він не розбирав. Денис машинально вимкнув телефон.

Коли п’ять років тому народилася Ліза, Денис був переповнений щастям і гордістю. Його захоплювало все в ній. Як вона спала, як примружувала губки, як капризно морщила свій маленький носик. Принцеса!

У Лізи були чарівні карі оченята і темне, майже чорне волосся. Денис був голубооким блондином, а дружина, Таїсія – брюнеткою. Денис радів, що тепер у нього двоє улюблених дівчаток.

– Знаєш, Денисе, Ліза зовсім не схожа на тебе, – часто казала мати, – Ну от зовсім. Нічого від тебе немає. Не в нашу вона породу, не в нашу.

– Ну то й що, – відмахувався Денис, – Вона в маму. Яка різниця.

Мама стуляла губи і хмурила брови.

Відомо, що вода камінь точить. З часом, Денис почав уважно придивлятися до Лізи. Спостерігав за її жестами і виразами обличчя, за ходою. Підозри заповзали йому в серце.

Через чотири роки, він був вже повністю впевнений, що Ліза не його дочка. Роздратування і недовіру до дружини приховувати було дуже складно. У сім’ї почався розлад.

– Денисе, – дивувалася Таїсія, – Що з тобою трапляється? Я відчуваю, ти мене не любиш. А Ліза, що тобі зробила? Чому ти на неї зриватися? Це нестерпно.

Денис грюкнув дверима і пішов до мами. Вона пригощала його чаєм, і вони довго обговорювали ситуацію, що склалася.

– Так більше тривати не може, – причитала мати, – Тобі треба зробити тест на батьківство. Нема чого з тебе дурня робити. Народила дитину і тобі підкинула. А ти вирощуй і годуй.

– Мам, я не знаю, як їй сказати, – бурмотів Денис, – Буде скандал, сльози. Я не переношу сліз.

– Треба це пережити, – наполягала мати, – Один раз перетерпіти. Зато після розлучення аліменти платити не будеш. А так сяде тобі з дитиною на шию і ніжки звісить.

Через рік таких розмов, Денис зважився. Скандалу не було. Таїсія довго стояла і дивилася на Дениса злегка розширеними від жаху очима. Потім мовчки, без слів зібрала речі.

– Завтра зустрінемось і зробимо тест, – прошепотіла вона, – А ми поживемо у моїх батьків.

– Ми до бабусі підемо. – Зраділа Ліза і заплескала в долоньки. – Тату, а ти з нами?

– Ні, кошеня, тато вдома залишиться. У нього багато роботи, – зітхнула Таїсія.

– Якщо Ліза моя, повертайтеся. Житимемо, як раніше, – крикнув їм Денис.

Наступні дні минули, як у тумані. Денис не знаходив собі місця від очікування. Ліза не дзвонила. Денис намагався набрати її номер, але рука сама зупинялася на півдороги. Порожня квартира, без радісних вигуків доньки, без запаху готової їжі, тиснула і дратувала Дениса.

“Навіщо я це все затіяв?” – докоряв він собі. – “Живуть же пари, виховують чужих дітей. Без Лізи вдома сумно. Хоча, як довіряти Таї? Вона мене обманула. Але і без них дуже погано. Треба зустрітися, поговорити”.

За результатами тесту Таїсія не прийшла. Денис був дуже здивований.

“Значить не моя дитина, соромно їй стало”, – роздумував він дорогою додому. – “А може просто запізнилася? Вона така незібрана. Треба їй зателефонувати”.

Таїсія відповіла відразу.

– Денисе, не дзвони мені більше. Я подала на розлучення. З дитиною будеш зустрічатися тільки по суду.

– Значить, я правий! – викликнув Денис. – Боїшся мені в очі подивитись.

Таїсія нічого не відповіла, поклала трубку.

Денис нахилився і підняв з підлоги листок. Ще раз прочитав вголос.

– Ймовірність батьківства – 99,9999%

Він відчужено взяв телефон і набрав дружину.

– Таїсіє, я батько, – винувато пробурмотів він, – Повертайся, розпочнемо все спочатку. Нам було добре всім разом.

– Ні, Денисе.

– Ну чому? Тест показав, що я батько. – Нерозумів хлопець.

– Денисе. Ти не пройшов тест. Тест на батьківство…