Connect with us

З життя

Новий сусід у свої 53 не може знайти дружину, бо лише 40-річні його цікавлять

Published

on

Наш новий 53-річний сусід поділився, що не може знайти собі дружину, тільки бабусі 40-річні до нього “лізуть”…
Рік тому я познайомилася з нашим новим сусідом.
Ну, як познайомилася, спочатку в ліфті ми з ним просто віталися, потім я тримала двері під’їзду, коли він заносив частини кухонного гарнітура з машини додому.
Кухня, яку він привіз, була якась дивна, б/у, дуже сильно “пошорканна”, і коли він її заносив, з неї сипалася труха з тирси, але мене це не стосувалося.
Мало чи який у людини достаток.
Сусід сказав, що цю кухню йому віддав друг, вона в гаражі у нього стояла, ще завтра диван звідти перевезе, для цього потрібен фургон.
Потім він запросив мене на чай, щоб віддячити за допомогу, але я сказала, що моєму чоловікові це не сподобається і більше в гості він мене не запрошував.
Зустрічалися ми з ним у ліфті не раз, він завжди був привітним і намагався пригостити мене то морозивом, то яблуком, але я з вдячністю відмовлялася.
Спокійний такий чоловік, ввічливий, зовні не потворний, у загальному, звичайна людина.
Вікно моєї квартири виходить на парковку, тому я бачила, як він на своїй старенькій машині приїжджає і від’їжджає в різний час дня, то з’являючись, то зникаючи на тиждень-два.
Мабуть, у нього якийсь особливий графік роботи, думала я.
Розговорилися ми з ним пізніше, на лавочці біля будинку.
Сусід вийшов покурити, а я очікувала доставку товару на свіжому повітрі.
Слово за слово, він почав розповідати про себе, що в нашому будинку придбав собі двокімнатну квартиру в іпотеку за 2,6 мільйона гривень, живе один, з останньої роботи пішов сам, зараз заробляє ремонтом квартир, магазинів, офісів тощо.
Працює самостійно.
Він розлучений, і, як заведено, поскаржився мені на колишню дружину, двох її дітей, яких він виростив, навчив і поставив на ноги, а потім вони його вигнали.
Своїх дітей у нього немає.
Придбати житло йому допомогла сестра, яка проживає в Києві, вона йому і дала гроші на перший внесок для іпотеки.
Але, у зв’язку з відомими обмеженнями, заробітки у нього стали нестабільними, зароблене віддають йому неохоче і він, після здачі об’єкта, тижнями ходить випрошувати свої гроші.
А іпотеку потрібно платити вчасно.
І ще якось харчуватися. Ось і зараз він голодний і холодильник у нього вимкнений.
Треба сказати, я помітила, що сусід за час з нашого з ним останнього спілкування значно схуд.
У цей момент доставка привезла мою покупку і я зайшла з нею додому, попередньо сказавши чоловікові мене дочекатися.
Вдома я зібрала і поклала в пакет продукти: половину курки, макарони, гречку, чай, помідори, пляшку рослинної олії і щось ще, винесла і віддала сусіду.
Було видно, що він радий, від радості його потягло на відвертість, він став балакучим і я змогла задати йому цікаві мені питання.
– Як, з такими нестабільними заробітками, ти виплачуєш іпотеку? – поцікавилася я.
– Коли підходить дата платежу, а грошей немає, то я дзвоню сестрі і вона переказує гроші, це ж була її ідея з іпотекою, хай допомагає.
– А за комунальні теж сестра платить?
– Ні, комуналка накопичується.
– Чому ти не вибрав квартиру дешевше, можна ж було купити однокімнатну на околиці за 1,7 мільйона, місячний платіж і комунальні були б менше?
– Так я одружитися хочу, у мене діти підуть, потрібно більше місця і житло вибрав поруч з дитячими садами та школою.
Мені б от працьовиту господиню в дім знайти, але поки не щастить, все бабусі 40-річні лізуть …
– Бабусі в сорок років? – щиро здивувалася я, дивлячись на його добре посивілу голову…
– Ну так, бабусі, вони вже і не народять нікого.
– А яку тобі треба, тобі ж 53 роки, якщо жінці 40, то тринадцять років різниця з тобою – це вже добре?
– Мені потрібна жінка, у віці до 30 років, здорова, щоб і народжувала і на кількох роботах працювати могла, поки молода, а то машину вже пора міняти, зносилася, а в ній дітей майбутніх возити потрібно.
Тут я спочатку трохи заціпеніла, а тоді запитала у нього, а навіщо він потрібен 30-річній, коли така жінка може зустріти ровесника і будувати з ним відносини на рівних.
– Так вона життя не знає, молода, а я буду її виховувати, підказувати, як жити щоб все склалося.
На цих його словах я не втрималася і почала сміятися, казати, що може йому спочатку навчити життя себе, а то в його 53 роки сестра гроші йому шле.
А про себе подумала, що ще й сусідка (я) їжею ділиться.
Він сказав, що нічого смішного в цьому немає, гордо встав і пішов, не забувши при цьому прихопити мій пакет з продуктами.
Тепер, при наших зустрічах, він сухо вітається і, поки ми їдемо в ліфті, мовчить. Образився.
Знаю, що він поки що живе один і бачу жіночий інтерес до нього від наших самотніх сусідок.
Бідні, вони ж не знають, що у них немає шансів, їм адже кому вже під 40, а кому і більше років. Бабусі.
А може це і на краще, що він їх не обирає. Можливо він і зустріне свою 30-річну. Мрії збуваються…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × 3 =

Також цікаво:

З життя3 години ago

The Bank of the Man No One Noticed

THE BENCH OF THE MAN NO ONE SAW Each morning, as the first sunlight brushed the rooftops of the city,...

З життя3 години ago

The Bank of the Man Nobody Noticed

The Bank of the Man No One Noticed Each morning, as the first rays of sunlight brushed the rooftops of...

З життя5 години ago

The Cat Who Waited Until the Very End

In a small café tucked away on Burton Street, nestled among old red-brick buildings and narrow alleyways, theres barely room...

З життя6 години ago

The Cat Who Waited Until the Very End

In a cosy little café tucked away on Burton Street, nestled between old red-brick buildings and narrow alleyways, there was...

З життя7 години ago

The Silent Battle: A Hidden Struggle Unveiled

Emily lingered by the living room window for a few extra moments, cradling a cup of tea that had long...

З життя8 години ago

The Silent Struggle: A Battle Unheard

**THE SILENT STRUGGLE** Eleanor lingered by the sitting room window, cradling a cup of tea gone cold, watching the dusk...

З життя8 години ago

I know they’re my children,” he murmured without lifting his gaze. “But… I can’t explain why—there’s just no bond between us.

“I know they’re my children,” he murmured without looking up. “But… I can’t explain why, theres just no bond between...

З життя9 години ago

Every afternoon, as he left high school, Thomas walked along the cobbled streets with his backpack slung over one shoulder and a wildflower carefully cradled between his fingers.

Every afternoon after leaving secondary school, Thomas walked along the cobbled streets with his backpack slung over one shoulder and...