Connect with us

З життя

У моєї свекрухи троє дітей, і старший з них — мій чоловік.

Published

on

У моєї свекрухи троє дітей. Старший з них – мій чоловік. У родині Яків завжди стояв осторонь. Причина проста: свекруха народила його «вдівкою». Молодші сестри і брат з’явилися вже в офіційному шлюбі. Свекруха вміло привабила досить заможного чоловіка з трирічним хлопчиком. Вітчим чоловіка одним з перших почав власну справу, відкрив кооператив ще наприкінці 80-х. Благополучно пережив 90-ті, не розорився в нульових. Дітей на своїх і чужого вітчим Якова ніколи не ділив. Одинаково купував одяг, іграшки, однаково міг і шкідливого ременя всипати, якщо треба було. Але свекруха відрізняла дітей: «І навіщо я тебе народила, – частенько говорила сину, – усю сімейну картину псуєш. Усі у нас біляві, а ти весь у батька вдався. Чорний, як вугілля». Чому був винен Яків, який білета в життя у мами не випрошував — незрозуміло. Тим більше, що матері він не завадив влаштувати особисте життя. А у вітчима грошей завжди вистачало, і зайвий рот у сім’ї нікого не обтяжував. Відношення матері до Яші засвоїли з дитинства і молодші сестри з братом. Уже в дитячих сварках: «ти ніхто», «ти нам не рідний», «мій тато тебе поїть і годує», — щедро звучало з уст сестри Марини та брата Артема. «Знаєш, – говорив чоловік ще в перші місяці нашого шлюбу, – у мене таке відчуття, що вітчим єдиний мій рідний чоловік в цій сім’ї». Зі свекрухою я майже не спілкувалася, ну не цікава їй була дружина нелюбимого сина, при знайомстві вона подивилася на мене гидливо і мовила: «Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете». І ми жили. Знімали квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після весілля вітчима не стало. Раптово. Точніше раптово для всієї родини, сам свекор, наче щось відчуваючи, привів документи в порядок. Будинок дістався свекрусі, а кожному з дітей, включаючи і пасинка, вітчим відписав по двокімнатній квартирі. Уся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт, яке стосувалося фірми, вітчим чоловіка постановив відкрити через півроку. «А йому за що? – сестра Марина була вне себе, тикала пальцем у сторону мого чоловіка і повторювала, – яке він має відношення до папи?» Свекруха також була незадоволена: не заслужив. Проте, ми стали власниками житла. Жили ми спокійно у новій квартирі два місяці, а потім нас соїзволила відвідати свекруха. «Отже так, – заявила свекруха, – стареньку забереш ти». Яку стареньку? Ми нічого не зрозуміли. «Яку, яку, мою свекруху, – заявила мати чоловіка, – навіщо вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй памперси змінювала?» Виявилося, що ні сестра, ні брат Яші також не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити і потребувала догляду: після інсульту у жінки відмовили ноги. «Тобі тато квартиру залишив, – заявив брат Артем, – ось і відпрацьовуй». Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Ірину Єгорівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою і неунываючою людиною. Звісно їй було прикро, що рідні онуки з нею так поступили, вона сказала в перші ж дні: «Мати їх розбалувала, невістка моя, а тебе, Яша, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідним, а для мене ти тепер більше, ніж рідний». Марина і Артем навідувати бабусю не вважали за потрібне. Ні дзвінка, ні візиту. Доглядати за Іриною Єгорівною було не важко, вона на інвалідному візку умудрялася навіть вечерю нам з чоловіком приготувати. А ще через 4 місяці було оголошено заповіт вітчима, що стосується активів його бізнесу. Він усе заповів своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи і її молодших дітей. «Бабусю я забираю, – сказала Марина, підійшовши до нас. «Не ти, а я, – обурився Артем. «А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? – спитала Ірина Єгорівна жадібних онуків, – мені добре у Яші, і я нікуди не піду». Вона так і залишилася у нас, майже відразу, подарувавши моєму чоловікові все, що їй дісталося по заповіту покійного Яшиного вітчима. Свекруха, золовка і деверь намагалися оскаржити це, був суд, але вони програли. Їм і без того дісталося багато, але впрок багатство не пішло. Артем умудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері. Марина вийшла заміж, але з чоловіком не зжилася, виховує її дитину також свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя. Нещодавно Ірини Єгорівни не стало. Розбираючи речі бабусі, ми знайшли акуратно складений листок, писав вітчим Якова: «Мама, якщо зі мною щось трапиться, йди жити до мого Яші. На мою думку, з усіх моїх дітей, він найбільш гідний, хоч по крові він нам і не рідний. Пробач за те, що не зміг виховати такими ж Маринку з Темою…».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − п'ять =

Також цікаво:

З життя22 хвилини ago

Das Lachen auf dem Steg erstarb augenblicklich

Das Lachen auf dem Steg erstarb augenblicklich. Arthur von Boldt fror mitten in der Bewegung ein, sein Glas kippte gefährlich...

З життя22 хвилини ago

Das Lachen auf dem Steg erstarb augenblicklich

Das Lachen auf dem Steg erstarb augenblicklich. Friedrich Kühn fror mitten in der Bewegung ein, sein Glas kippte gefährlich in...

З життя24 хвилини ago

El desprecio del muelle se transformó en asombro mudó. Vicente Soler se quedó de piedra, observando al pequeño limpiador que se enderezaba despacio, limpiándose las palmas en los vaqueros

El desprecio del muelle se transformó en asombro mudó. Vicente Soler se quedó de piedra, observando al pequeño limpiador que...

ES25 хвилин ago

Las risas en el muelle murieron al instante. Alejandro Vargas se quedó congelado, viendo cómo el niño se enderezaba y se limpiaba las manos en los vaqueros

Las risas en el muelle murieron al instante. Alejandro Vargas se quedó congelado, viendo cómo el niño se enderezaba y...

З життя26 хвилин ago

The laughter on the dock turned to ash. Sterling Vance froze, his champagne glass tilting dangerously in his hand

The laughter on the dock turned to ash. Sterling Vance froze, his champagne glass tilting dangerously in his hand. Hundreds...

З життя27 хвилин ago

The laughter on the dock turned to stone. Harrison Vance froze, his glass tilting dangerously in his hand

The laughter on the dock turned to stone. Harrison Vance froze, his glass tilting dangerously in his hand. Hundreds of...

З життя28 хвилин ago

The laughter on the dock died instantly. Arthur Pendelton froze, his champagne glass tilting in his loosening grip

The laughter on the dock died instantly. Arthur Pendelton froze, his champagne glass tilting in his loosening grip. Two hundred...

HU29 хвилин ago

A mólón azonnal megfagyott a mosoly. Kovács Viktor mozdulatlanul állt, a keze a levegőben maradt

A mólón azonnal megfagyott a mosoly. Kovács Viktor mozdulatlanul állt, a keze a levegőben maradt. A kétszáz meghívott sokkos állapotban...