У моєї свекрухи троє дітей, і старший з них — мій чоловік.

У моєї свекрухи троє дітей. Старший з них – мій чоловік. У родині Яків завжди стояв осторонь. Причина проста: свекруха народила його «вдівкою». Молодші сестри і брат з’явилися вже в офіційному шлюбі. Свекруха вміло привабила досить заможного чоловіка з трирічним хлопчиком. Вітчим чоловіка одним з перших почав власну справу, відкрив кооператив ще наприкінці 80-х. Благополучно пережив 90-ті, не розорився в нульових. Дітей на своїх і чужого вітчим Якова ніколи не ділив. Одинаково купував одяг, іграшки, однаково міг і шкідливого ременя всипати, якщо треба було. Але свекруха відрізняла дітей: «І навіщо я тебе народила, – частенько говорила сину, – усю сімейну картину псуєш. Усі у нас біляві, а ти весь у батька вдався. Чорний, як вугілля». Чому був винен Яків, який білета в життя у мами не випрошував — незрозуміло. Тим більше, що матері він не завадив влаштувати особисте життя. А у вітчима грошей завжди вистачало, і зайвий рот у сім’ї нікого не обтяжував. Відношення матері до Яші засвоїли з дитинства і молодші сестри з братом. Уже в дитячих сварках: «ти ніхто», «ти нам не рідний», «мій тато тебе поїть і годує», — щедро звучало з уст сестри Марини та брата Артема. «Знаєш, – говорив чоловік ще в перші місяці нашого шлюбу, – у мене таке відчуття, що вітчим єдиний мій рідний чоловік в цій сім’ї». Зі свекрухою я майже не спілкувалася, ну не цікава їй була дружина нелюбимого сина, при знайомстві вона подивилася на мене гидливо і мовила: «Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете». І ми жили. Знімали квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після весілля вітчима не стало. Раптово. Точніше раптово для всієї родини, сам свекор, наче щось відчуваючи, привів документи в порядок. Будинок дістався свекрусі, а кожному з дітей, включаючи і пасинка, вітчим відписав по двокімнатній квартирі. Уся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт, яке стосувалося фірми, вітчим чоловіка постановив відкрити через півроку. «А йому за що? – сестра Марина була вне себе, тикала пальцем у сторону мого чоловіка і повторювала, – яке він має відношення до папи?» Свекруха також була незадоволена: не заслужив. Проте, ми стали власниками житла. Жили ми спокійно у новій квартирі два місяці, а потім нас соїзволила відвідати свекруха. «Отже так, – заявила свекруха, – стареньку забереш ти». Яку стареньку? Ми нічого не зрозуміли. «Яку, яку, мою свекруху, – заявила мати чоловіка, – навіщо вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй памперси змінювала?» Виявилося, що ні сестра, ні брат Яші також не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити і потребувала догляду: після інсульту у жінки відмовили ноги. «Тобі тато квартиру залишив, – заявив брат Артем, – ось і відпрацьовуй». Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Ірину Єгорівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою і неунываючою людиною. Звісно їй було прикро, що рідні онуки з нею так поступили, вона сказала в перші ж дні: «Мати їх розбалувала, невістка моя, а тебе, Яша, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідним, а для мене ти тепер більше, ніж рідний». Марина і Артем навідувати бабусю не вважали за потрібне. Ні дзвінка, ні візиту. Доглядати за Іриною Єгорівною було не важко, вона на інвалідному візку умудрялася навіть вечерю нам з чоловіком приготувати. А ще через 4 місяці було оголошено заповіт вітчима, що стосується активів його бізнесу. Він усе заповів своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи і її молодших дітей. «Бабусю я забираю, – сказала Марина, підійшовши до нас. «Не ти, а я, – обурився Артем. «А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? – спитала Ірина Єгорівна жадібних онуків, – мені добре у Яші, і я нікуди не піду». Вона так і залишилася у нас, майже відразу, подарувавши моєму чоловікові все, що їй дісталося по заповіту покійного Яшиного вітчима. Свекруха, золовка і деверь намагалися оскаржити це, був суд, але вони програли. Їм і без того дісталося багато, але впрок багатство не пішло. Артем умудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері. Марина вийшла заміж, але з чоловіком не зжилася, виховує її дитину також свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя. Нещодавно Ірини Єгорівни не стало. Розбираючи речі бабусі, ми знайшли акуратно складений листок, писав вітчим Якова: «Мама, якщо зі мною щось трапиться, йди жити до мого Яші. На мою думку, з усіх моїх дітей, він найбільш гідний, хоч по крові він нам і не рідний. Пробач за те, що не зміг виховати такими ж Маринку з Темою…».