Коли пара зрозуміла, що у них не буде дітей, а медицина безсила допомогти, їм вже було по 40 років.

Вже в 40 років подружжя зрозуміло, що Господь не дарує їм дітей, і медицина безсила їм допомогти. Чоловік, вважаючи себе винуватцем безплідного шлюбу, утомився відводити свій погляд від болісних очей дружини, яка все більше закривалася в собі і віддалялася від нього. Тому він зважився на відчайдушний крок — на її сороковий день народження подарував їй цуценя.

Цуценя було маленьке, гладеньке та безпорадне. Чоловік, директор великого заводу, не міг передбачити, які зміни воно принесе в життя його дружини. Усі турботи про улюбленця взяла на себе дружина. Вона пестила цуценя, як дитину, витирала за ним калюжі, вигулювала, навчала його словам і командам.

Цуценя виросло і перетворилося на велику та гарну Собаку. Цей холодний листопадовий вечір господиня і Собака запам’ятали на все життя.

Як завжди, пізно ввечері господиня вивела Собаку на прогулянку і відпустила її з повідка, аби вона могла побігати в кущах. Виконавши свої справи, Собака вже хотіла повернутися до господині, як раптом почула її крик. Вибігши з кущів, вона побачила господиню, оточену натовпом п’яних підлітків, у руках одного з них блиснув ніж.

Швидко оцінивши ситуацію і зрозумівши, що її господині загрожує смертельна небезпека, Собака кинулася в коло підлітків, які розбіглися. “Сказилася!” – вигукнув хтось із них. Тікаючи, хлопець з ножем встиг вдарити ним Собаку в живіт. “Як боляче”, – подумала Собака, поринаючи в темряву.

Ветеринар, оглянувши рану, сказав, що собаку краще приспати, бо шанси вижити – один на тисячу. Проте господиня і чути не хотіла про це, вирішивши скористатися цим єдиним шансом.

Собаці зробили операцію. Цілий тиждень вона майже не подавала ознак життя. В один момент господині здалося, що Собака померла. Вона заплакала навзрид, і великі сльози впали Собаці на морду.

І раптом вперше за тиждень Собака відкрила очі. “Виявляється, сльози людини солоні”, – промайнуло в голові, коли вона почала їх злизувати. З цього дня розпочалося повільне, але впевнене одужання.

Минали роки… Собака дізналася нове для себе слово — “пенсія”. Господиня цілими днями була вдома, що дуже подобалося Собаці. До цього часу їй виповнилося 15 років.

Вона стала погано чути, бачити, у неї зламався один ікло. Частіше за все вона просто лежала, спостерігаючи за господинею, або дрімала. Але навіть крізь дрімоту вона завжди відчувала запах господині, коли та підходила до неї.

Вони не знали, що теплий літній день, коли господиня взяла з собою на прогулянку Собаку, стане останнім днем у їхньому житті. Переходячи вулицю, на повному ходу їх збила машина, і страшна сила кинула їх на асфальт.

Натовп зібрався швидко. Сміливці намагалися підійти до жінки, яка не подавала ознак життя, але кожного разу відходили. Собака, зібравши останні сили, піднімалася на передніх лапах, не підпускала нікого до господині. Замість гавкоту з її пащі виривався хрип, змішаний з кривавою піною.

Через кілька хвилин під’їхали машини “швидкої” та поліції. Пожилой поліцейський, порадившись з лікарем, по рації доповів про ситуацію. До Собаки донеслися слова: “Сказилась… застрелити”. Пролунав наказ: “Розійтись!” Коли люди розійшлися, поліцейський дістав з кобури пістолет і почав підходити до Собаки. Вона зрозуміла, що це все, кінець. Піднялася на передніх лапах і мовчки дивилася в чорний кружок, що наближався до неї. Але все її існування, що покидало її, жило передчуттям чогось. І чудо сталося! Її очі засяяли, коли з під’їхавшої машини вискочив господар. Він біг і кричав: “Не стріляйте, не стріляйте!”

Поліцейський опустив пістолет.

Останні сили покинули Собаку, вона впала на бік. Але вже через кілька секунд, долаючи біль, підтягуючись на передніх лапах, волочачи задні і залишаючи кривавий слід, поповзла до господині. “Як важко долати останні метри життя, – думала вона. – Лише б встигнути.”

Вона доповзла до господині, уткнулася мордою в її теплий бік. Тіло Собаки витягнулося і обм’якло: “Встигла”…