Connect with us

З життя

Дівчинка, що вчилася з нами: маленька, негарна, з пухкими губами і густими бровами.

Published

on

В одному класі навчалася дівчинка на ім’я Уляна. Її всі звали Uля-Пача. Маленька, непоказна, з повними губами, густими бровами і кривими ногами. З неблагополучної сім’ї. Уляні завжди діставалося як від однокласників, так і від вчителів. Хоча вчителі її жаліли, а от однокласники — ні. Одного разу на її шпильці хтось із дівчат побачив вошу — який здійнявся гамір! Хоча, цілком імовірно, це була просто пляма від комахи.

Загалом, Уляна була типовою ізгоєм. Подейкували, що саме з нею починалися перші юнацькі пригоди у старших класах. Розумом чи сильним характером вона не вирізнялася. Зараз я розумію, як важко виробити характер, коли батьки — алкоголіки, сестра тяжко хвора та недоумкувата, а тобі доводиться носити старі важкі окуляри на резинці, бо нові, видані шкільним лікарем, носить вічно п’яний батько. І на випускний потрібно йти у старому та зім’ятому костюмі — мама не подбала, а сама не зуміла. Ніхто не дав праску. І забрати зі школи ввечері теж нікому.

Після одинадцятого класу вона зникла. Не була жодного разу на зустрічі однокласників. Ми про неї швидко забули — ми ж на рік старші, яке нам діло до якоїсь Уляни! Її ж однокласники постійно згадували. Місцеві всі на виду, а от Уляна — ні. Казали, що вона поїхала до великого міста, там і залишилася. Мати досі у селі, все так само потихеньку п’є, батько помер. Де сестра — ніхто й гадки не має. У соціальних мережах її немає.

Ну, нема так нема. І, звісно, я про те, як я її зустріла.
– Знаєш, Оля, було важко. Жах, просто. Їсти не було чого. Мати якщо з села картоплі пришле, то добре. Працювати одразу пішла. Було таке, що місяць один чай пила; а просити не наважувалась. Саме тоді, коли тільки на роботу вийшла. Працювала вночі, вдень вчилася. З першої зарплати купила собі їжі на місяць і окуляри. Окуляри, уявляєш, свої власні! Тепер у мене їх штук сто! А чай досі не п’ю, не можу. Мені здається, що він пахне бідністю.

Сам бачиш, яка я, – проводить руками, – непоказна. І одягалася… Я, Олю, два роки одну пару трусів носила. Бо на їжу ледь вистачало. На заліках спочатку у непритомність падала. Голодна! – сміється. А потім мене на зупинці підібрав чоловік. Просто так підібрав, як бездомного собаку. Пожаліли. А я, Олю, не змогла відмовитися. Виспалася вперше в житті, напевно.

А вранці пішла. Записку залишила, дякую, мовляв. Все у мене добре. Я ж реально розуміла, що я не та людина. Я тоді себе нижче плінтуса вважала. А він мене знайшов. Ми страшно посварились – я кричала, що не треба мене жаліти, нехай свою жалість подалі засуне, я йому не собачка, і не приблудне кошенятко! А він наступного дня мене в РАГС відвіз. Сказав, що з машини тільки підеш заміж.

І знову сміється.

Світловолосі дівчатка на руках у статного чоловіка, дуже схожі на матір. Легенькі, маленькі – пір’ячка, а не діти. Уляна, обтрусивши пилюку з модної спідниці, обіймає усіх трьох – ну, погуляйте ще, мої любі, я зовсім скоро прийду!

Ні, Уляна не перетворилась на прекрасного лебедя. У неї все ще густі брови, але майстерно підправлені стилістом, все такі ж яскраво вивернуті губи без жодної помади, все ті ж сірі волосся, підстрижені так, що ця стрижка – жіночна і грайлива – анітрохи не псує обличчя і дивно підходить. Окуляри у тонкій оправі довершували образ.

– Як звати?

Уляна, помовчавши, відповідає:

– Таня і Оленка. Вибач мені, Олю, ви з Танею до мене ставилися… нормально. Ну, хоча б байдужі були. Тобто… ну ти зрозуміла, так? Я ж ніколи про таке і мріяти не сміла – чоловік, діти… Сестру з інтернату забрала. Мати все намагалася вилікувати, але так і не змогла, вона мене вже й забула. В останній раз навіть не впізнала. А він – кидає погляд на чоловіка, що пішов – навчив мене себе любити. Скільки разів я йому істерики влаштовувала! Скільки разів кричала, навіщо йому така, замазура? Я хоч по дому все вміла, та зовсім дремуча була. Свекруха мене мало не в перший день ночувати і жити залишила. Книги мені читала, музику змушувала слухати, розмовляла зі мною день і ніч. А в перервах учила мене жонглювати! Я вперше побачила – ледь від сміху не померла, до того несподівано!

Очі Уляни сяють так, що мої руки вкриваються мурашками. Ах, Уляна, Уляна, як же я за тебе рада! Саме такі картини з життя змушують мене вірити в любов. Просто як виняток…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шістнадцять − п'ятнадцять =

Також цікаво:

З життя44 секунди ago

A wealthy tycoon pulls over in a snowstorm; the ragged child’s bundle sends a chill down his spine.

Dear Diary, Tonight the snow fell in earnest, laying a thick, white shawl over Regents Park. The trees stood mute,...

З життя1 годину ago

The day I turned eighteen, Mum chased me out the front door; years later fate dragged me back home, and inside the fireplace I uncovered a hidden compartment holding her icy secret.

Emma had always felt like an outsider in her own home. Her mother, Margaret, clearly favoured her older sistersHarriet and...

З життя2 години ago

Das Lachen auf dem Steg erstarb augenblicklich

Das Lachen auf dem Steg erstarb augenblicklich. Arthur von Boldt fror mitten in der Bewegung ein, sein Glas kippte gefährlich...

З життя2 години ago

Das Lachen auf dem Steg erstarb augenblicklich

Das Lachen auf dem Steg erstarb augenblicklich. Friedrich Kühn fror mitten in der Bewegung ein, sein Glas kippte gefährlich in...

З життя2 години ago

El desprecio del muelle se transformó en asombro mudó. Vicente Soler se quedó de piedra, observando al pequeño limpiador que se enderezaba despacio, limpiándose las palmas en los vaqueros

El desprecio del muelle se transformó en asombro mudó. Vicente Soler se quedó de piedra, observando al pequeño limpiador que...

ES2 години ago

Las risas en el muelle murieron al instante. Alejandro Vargas se quedó congelado, viendo cómo el niño se enderezaba y se limpiaba las manos en los vaqueros

Las risas en el muelle murieron al instante. Alejandro Vargas se quedó congelado, viendo cómo el niño se enderezaba y...

З життя2 години ago

The laughter on the dock turned to ash. Sterling Vance froze, his champagne glass tilting dangerously in his hand

The laughter on the dock turned to ash. Sterling Vance froze, his champagne glass tilting dangerously in his hand. Hundreds...

З життя2 години ago

The laughter on the dock turned to stone. Harrison Vance froze, his glass tilting dangerously in his hand

The laughter on the dock turned to stone. Harrison Vance froze, his glass tilting dangerously in his hand. Hundreds of...