Новина не стала несподіванкою: як Василь приховав хвилювання перед сусідкою.

Василь Дмитрович не виказав жодної емоції, хоча новина була для нього несподіванкою. Попрощавшись із сусідкою, він неквапливо рушив додому. Удома він надів свій найкращий костюм і взяв конверт із грошима, який давно приготував для весілля єдиного сина.

Василь Дмитрович поспішав на свято. Сьогодні мало би відбутися знайомство з майбутніми родичами. Роман сказав, куди потрібно під’їхати, але Василь Дмитрович не дуже добре знав цю частину міста. Тому він вийшов раніше, аби точно не спізнитися. Однак автобус потрапив у затор, і чекати довелося довго. До ресторану Василь Дмитрович прибув лише через три години.

У ресторані за столом сидів тільки Роман. Він сказав, що батьки Вероніки — дуже зайняті люди і не стали чекати. Вже годину тому вони покинули заклад. Василь Дмитрович засмутився, що викликав незадоволення майбутніх сватів. Минув час, син більше не згадував про наступну зустріч, а Василь Дмитрович не наважувався запитати.

Одного весняного вихідного дня він прогулювався по парку. Йому на зустріч йшла колишня сусідка, яка була відома тим, що знала усі новини. Ольга Антонівна першою звернулася до Василя Дмитровича. Виявилося, що сьогодні весілля його сина Романа, а він тим часом прогулюється. У РАЦСі зібрання заплановане на третю годину, а в ресторані на п’яту. Чому ж Василь Дмитрович ще не зібрався?

Василь Дмитрович зберіг спокій, попрощався з колишньою сусідкою і неквапливо вирушив додому. Там, одягнувши свій найкращий костюм, він узяв конверт із грошима, підготовлений для весілля сина. Адже дружини більше немає на цьому світі, тож про все потрібно турбуватися самому.

До ресторану він дістався о восьмій вечора. Святкування було в розпалі. Василь Дмитрович підійшов до мікрофона і попросив хвилину уваги. Роман зашарівся від сорому, а Вероніка тримала його за руку і щось прошепотіла на вухо. Слова батька були такими:
– Вітаю тебе, сину, і тебе, Вероніко, зі святом. Від сьогодні ваше життя зміниться. Тепер ви йтимете по життю рука об руку. Бажаю вам прожити довге життя разом, щоб усі негаразди обминали вас, а радість була поруч. Бажаю, коли виростуть ваші діти, щоб цінували кожну хвилину з батьками, адже час, який ми проводимо разом, не безкінечний, одного дня він завершиться. З ока батька скотилася сльоза.

Василь Дмитрович вручив молодятам подарунок, обернувся і пішов геть. Вероніка потягнула Романа до виходу, куди пішов його батько. Вони поспішали, бо Василь Дмитрович вже збирався заходити в автобус. Діти просили вибачення у батька, запрошуючи повернутися до зали. Вони зайшли назад утрьох. Свати підходили познайомитися, також вибачилися за негідну поведінку. Минув час. Під пологовим будинком свати голосно обговорювали ім’я для онука, який щойно народився.