Матір кричала, сестра шокована, а батько лишив гроші й пішов.

В основі цієї історії – справжні події.

Катерина спокійно сиділа на кухні, пила чай та гортала новий номер газети. Нічого особливого там не знайшла – лише реклама, різноманітні статті та нецікаві заголовки. Але раптово зупинилася на одній фотографії та втратила дар мови. Її зачепили справді сумні та безмежні глибокі очі, світле волосся та до болю знайома ручка або те, що було замість неї.

Мати сильно кричала, рідна сестра була приголомшена, а батько дитини дав сто гривень, розвернувся та пішов.

Термін вагітності був досить великим. Живіт Катерини вже ніяк не давав нікому нічого приховувати. Коли вона розповіла, мати зчинила скандал, запитуючи, про що вона думала. Їй було дуже соромно перед знайомими, а про те, як почувається вагітна донька, вона й не замислювалася.

Сестра також підтримувала мати. Вона тільки сміялася. Хоча в одному домі жили три дівчини, злагоди у них ніколи не було. Не навчилися підтримувати одне одного, навпаки, лише погіршували ситуацію. Мати сказала молодшій дочці робити, що вона забажає, тільки щоб дитини в її домі не було.

Так Катерина і залишила дім. Перед відходом наговорила багато образливих речей своїй матері. Жила у подруг до самих пологів. Через деякий час народила. В душі вона все ще мріяла повернутися додому. Вірила, що коли її мати побачить онучку, то змінить своє рішення і прийме їх назад. Бо вважається, що всі бабусі дуже добрі та люблять онуків навіть більше, ніж їхніх батьків.

Та, після народження, Олена дізналася, що її донька має ваду – замість ручки у неї була кукса. Як тільки вона це побачила, то вибухнула сльозами. Після цілого дня істерики вирішила підписати відмову. Приїхавши додому, вона сказала матері та сестрі, що дитина народилася мертвою.

Через півтора року до обласного дитячого будинку приїхали журналісти та зробили кілька фотографій дитини. Одну з фотографій надрукували у газеті під заголовком: «Це теж наші діти. Оленка, 1.5 роки. Обласний будинок дитини».

Як тільки жінка побачила цю фотографію, вона одразу впізнала свою доню та її особливу ручку й впала в істерику. Звісно, на крик прибігли мама із сестрою. Катерина билася в істериці, кричала, що це її донечка, показувала публікацію рідним. Вона надто сильно прагнула повернути її до себе.

Старша сестра не стала гаяти часу. Вона запам’ятала назву дитячого будинку, де жила її племінниця. І вже наступного дня три жінки прийшли до головного лікаря обласного дитячого будинку. Незабаром оформили всі необхідні документи та забрали Оленку додому.