Минуло сім років: зустріч на випускному з біологічною матір’ю сина.

Минуло вже майже сім років, і ось я стою на випускному вечорі свого найстаршого синочка. На захід прийшла також його рідна мати, яка поводилась так пихато, ніби це вона ростила та допомагала йому закінчити школу.

Двадцять шість років я жила сама. Звісно, в мене були якісь відносини, але вони були несуттєві і швидко завершувались. Робота займала багато часу, і на кохання не залишалося місця. Одного разу на мене звалилась купа проблем.

Раз на півроку я проходила огляд у гінеколога. Під час останнього візиту лікарка повідомила мене невтішною новиною: я не можу мати дітей, бо безплідна. Ледь вийшла з кабінету, коли дзвонить незнайомий номер – кажуть, мама в лікарні, їй стало зле, її забрала швидка.

Тут же кинулася до мами. Питала в лікаря, що сталось і чи це серйозно. Лікар заспокоїв, сказав, що через кілька днів маму можна забирати. Згодом виявилося, що цей лікар став моїм майбутнім чоловіком.

Спочатку спілкувались лише про маму. Потім він запросив мене на побачення, ми стали проводити разом більше часу, а через пів року одружилися. Все сталося так швидко, що ми й оком не встигли змигнути, як стали подружжям. У мого коханого вже були двоє дітей: старший син і молодша донька. Вони не хотіли жити з матір’ю, тому переїхали до нас. Я знала, що не можу сама народити, і тому вирішила стати їм другою мамою. Адже мама – це та, хто виховала.

Коли діти переїхали до нас, я навіть не здогадувалась, що вже чекаю нашого спільного малюка. Дізнавшись, що стане в мене троє дітей, я була на сьомому небі від щастя.

Згодом я народила синочка, і займалась трьома дітлахами. Впоратися було дійсно нелегко. Нічого не встигала, а хвилинка на себе була лише у мріях. Все оберталося навколо прибирання, готування їжі, уроків і догляду за наймолодшим. Чоловік постійно був на роботі, підтримки чекати не було звідки. Але я розуміла його, адже прогодувати мене та трьох діток – важка справа.

В душі я малювала картини, як колись наші діти виростуть, і ми зможемо жити для себе. І сподівалась, що почую від них слова вдячності за час, підтримку і любов.

Минуло сім років, і я стояла на випускному нашого старшого синочка. Його рідна мати теж була там і вела себе так, ніби це вона була поряд усі ці роки. Але мені було байдуже, я зосередила увагу на синові та його святі.

Коли вечір наближався до завершення, випускникам вручали сертифікати і квіти. Ведучий попросив подякувати тому, хто був для них найціннішим. Мій син підійшов до мене зі словами: “Мамо, дякую за все! Цей букет тобі!” В той момент я відчула, як серце б’ється з шаленою швидкістю, а сльози щастя не стримати. Це були докази того, що зробила все правильно, що нехай я йому не рідна мати, але найдорожча у світі.