З життя
Дівчина з квартири тітки привернула увагу сина господині.

Марта мешкала у квартирі тітки Оксани. Її примітив собі єдиний син власниці квартири – Олексій. Не можна сказати, що Олексій одразу припав Марті до душі, але одна в чужому селі жити було складно, та й тітка Оксана ставилася до неї добре. Цілком могла б стати чудовою свекрухою, тому настирливість Олексія перемогла.
Марта працювала вчителькою вже 13 років у школі. Кожен її день був складним. Марту Євгенівну любили всі діти та колеги за її доброту, чесність та велику мудрість, яка завжди допомагала долати безліч проблем.
По закінченню уроків вона кинулася на автобус, що їхав до міста. В неї була термінова справа в суді. Причина? Розлучення. Вона нарешті вирішила покінчити з шлюбом, терплячи зради чоловіка протягом 12 років.
Як вона познайомилася з цим чоловіком? Ось як: після університету її направили до школи в цьому селі. Вона жила у тітки Оксани, і швидко сподобалася її єдиному сину – Олексію. Не можна сказати, що їй він справді імпонував, але тітка добре до неї ставилася. Дійсно могла б стати хорошою свекрухою, тому завзятість Олексія перевершила широкі можливості тітки.
Як тільки молодята одружилися, мама Олексія дала їм землю для будівництва будинку. Будували довго, років 9-10. Але всі, хто міг, допомагали. Марта влаштувалася на роботу на півтори ставки. Будучи чудовою вчителькою математики, вона додатково навчала дітей, які цього хотіли чи потребували. Проте, не завжди за гроші. Іноді батько дитини приходив їй на поміч у ремонті: оббивав стіни, ставив вікна.
Будинок звели, заселилися, але щастя їх оминула. Дітей у них не було. І навіть любові між ними не було. В селі всі знали про невірність Олексія і не розуміли, як Марта це все терпить.
Однак терпінню прийшов кінець. Відкривши черговий роман Олексія, вона заявила про своє бажання розлучитися. Але Олексій тільки насміявся, сказавши, що вона залишиться ні з чим. Він переоформив будинок на тітку Оксану, і тому той не вважався спільно нажитим майном.
Марта звернулася до суду, де їй порадили відомого адвоката, який справлявся зі складними випадками. Отримавши візитку, вона поїхала за вказаною адресою, не зауваживши прізвища адвоката.
На дверях висіла табличка з іменем Богдана Тарасовича Демченка. Ім’я було їй знайоме: колись він навчався в школі, де вона працювала. На випускному Богдан зізнався їй у коханні, але вона виходила заміж за Олексія і відмовила йому.
Це був перший раз, коли Марта бачила сльози юнака. Він вважав, що вона ніколи не буде щаслива з Олексієм. Згодом Богдан вступив до юридичного інституту. Вони більше не бачилися. Не було сумнівів, хто за дверима. Так, він майже не змінився, лише став дорослішим.
Богдан одразу її впізнав, але сказав, що не може прийняти її, бо має забрати свою донечку зі школи. Запропонував обговорити питання по дорозі.
***
Богдан був радий бачити Марту. Він розповів їй, що його життя склалося непросто. Одружився з одногрупницею, але, коли їхня донечка мала народитися, дружина не витримала пологів. Тепер Богдан сам виховує доньку.
Під час розмови він запропонував Марті стати нянею для його донечки, виконувати хатню роботу та допомагати у навчанні дівчинки. Він пообіцяв гідну платню, і Марта погодилася.
Протягом кількох місяців Марта чудово справлялась зі своєю роботою. Богдан спокійно займався справами. Для Марти маленька дівчинка стала рідною.
– Знаєш, Марто, я тебе все ще не забув, – сказав Богдан. – Ти залишилася в моєму серці. Я вірив, що колись наші шляхи знову перетнуться. Тепер ти не можеш сказати, що нічого бути не може, адже я не повірю.
– Тепер, Богдане, я розумію, що все можливе…
За півтора роки у них народилася ще одна донечка, і Марта стала матір’ю. Навіть якщо майже в 40 років. Тепер вона впевнена, що життя непередбачуване, і в ньому можливо все. Головне вірити в краще.
