Connect with us

З життя

Спокійний сон вперше за дві доби.

Published

on

Оленка нарешті заснула спокійно. Вперше за два дні. Муся обійшла кімнати, підморгнула господарям зеленими очима і вляглася біля Олі, муркочучи свою мелодію, наче все життя прожила в цьому домі…

Над селом вперше за три дні визирнуло сонце. Завірюха вщухла, але крижані пориви вітру то тут, то там піднімали заметіль, загострюючи верхівки заметів, навіяних уздовж парканів. То тут, то там чути було скрипіння дерев’яних лопат – селяни розчищали двори, місця перед будинками та єдину в селі дорогу, обабіч якої тіснилися хати мешканців.

Олександр Петрович, літній чоловік більш ніж шістдесяти років, завершив розчищення. Зняв рукавицю, збив крижанки, що намерзли на вусах і бороді. По закінченню негоди взялася за свою зимову роботу морозна погода. Градусів двадцять, однак. До ночі ще похолоднішає. Поставивши лопату біля ґанку, він набрав оберемок березових дров та поніс їх у хату.

– Двері, двері закривай скоріше! – м’яко нагадала господиня – Олена Володимирівна. Після безсонної ночі обличчя її змарніло, під очима з’явилися темні кола.

– Ну, як вона? – запитав Олександр, – полегшало?

Супруга сумно похитала головою. Вчора онука – чотирирічна Оленка, єдина радість і сенс життя старих, захворіла. Дочка привезла їм внучку з міста на місяць, на час відрядження на навчання. Більше залишити не було з ким. І ось біда – не вберегли.

Спочатку її мучив сухий кашель, потім піднялася температура. Бабуся давала їй молоко з медом і маслом, чай з липою, та безуспішно. Ніч Олена провела біля ліжка внучки, намагаючись збити температуру обтираннями. Оленці трохи полегшало, вона заснула, але її тіло палало жаром, губи потріскалися. У мареві вона кликала маму.

– До центральної садиби не додзвонитися, – розповідав Олександр, – кажуть, обрив на лінії. Та й додзвонишся – мало толку. Дорогу перемело, не пробитися. Я дійшов би на лижах, п’ять верст – не омин. Але фельдшеру сюди – не дійти. Старий, та й хворий…

Олена сиділа за столом, низько опустивши голову, стиснувши в кулаки сухі, зморщені руки. Потім підняла на чоловіка очі, повні відчаю, і сказала:

– Треба щось робити, Сашо. Не можу дивитися, як страждає Оленка. Не дай Боже, що з нею станеться – як далі жити будемо?! – її очі палали рішучістю. – Збирайся, Сашо. Йди до центральної садиби, нехай рятують. Хоч пішки, хоч саньми, але приведи лікаря! Інакше буде біда…

…Фельдшер у медпункті центральної садиби, старий сімдесятилітній чоловік, уважно вислухав Олександра Петровича. Докладно розпитав про стан внучки, задумався. Підійшовши до скляного шафи, дістав кілька упаковок порошку, пляшечку з краплями і, вручивши все Олександру, пояснив, як їх приймати.

– Йду вимагати до адміністрації! – заявив він. – Поки даруй дорогу. Бувай здоровий, як зможу добратися до вас до ранку. Сподіваюся, ліки допоможуть. А вам поки залишається тільки молитися, більше запропонувати не можу…

Молитися… Олександр молитися не вмів, хоч і був хрещеним. У далекому дитинстві таємно від батьків хрестила його бабуся. У цій от церкві, що стоїть на краю центральної садиби. З того часу він у церкві не бував. Але прийшла біда – до кого звертатися?

Залишивши лижі біля входу, зняв шапку і, невміло перехрестившись, увійшов до церкви. Служба давно минула, всередині нікого не було, лише чути було, як хтось напівголосно читає молитву.

У напівтемряві, при свічках розгледів сільського отця і наблизився до нього. Переминаючись з ноги на ногу, він чекав, коли той зверне на нього увагу. Чекати довелося недовго.

Вислухавши Олександра, отець узяв його за руку і підвів до ікони Богородиці.

– Помолімося. Знаєш молитву Пресвятій Богородиці «За здоров’я дитини»? Якщо не знаєш, просто повторюй за мною і постарайся запам’ятати, – неголосно співчутливий голос отця проникав у душу й вселяв надію. Він узяв із рук отця запалену свічку. – Молися щиро, проси всім серцем, чим щиріша молитва, тим вона дієвіша.

– Пресвята Богородице, спаси нас! – почав священик, Олександр слухняно повторював за ним.

Прості, але правильні слова молитви лягали на серце. Олександр молився гаряче, згадуючи Оленку, і раптово повірив, що молитва допоможе!

– Даруй їй здоров’я, многії літа і благополуччя, амінь, – завершив батюшка, перехрестився і, піднявшись, зник за одними з дверей.

Очі Олександра запливали сльозами. На душі було блаженно, зростала впевненість, що все обійдеться. Він ще стояв на колінах і прислухався до відчуттів, коли до нього підійшла невідомо звідки взялася кішка і, поставивши передні лапки до нього на коліна, участливо поглянула в обличчя.

– Мусенька, – усміхнувся священик, вийшовши з пластиковою пляшечкою води, – то тебе не дозвешся, а то сама прийшла. Взимку впускаю їх погрітися в храмі, – пояснив він Олександру. – Підгодовую. Адже теж Боже створіння, і душа у них є. А Мусенька – завжди особлива. Ляклива, людей боїться, проте відчула добрЕ серце, якщо підійшла до тебе. А може зрозуміла, що потребуєш допомоги, утіхи…

Повертався Олександр Петрович вже затемна. Йшов поспішаючи, через поля навпростець, шепочучи на ходу молитву, єдину, яку тепер знав. Рюкзак він перевісив на грудях, у ньому, закутана в теплий вовняний шарф, сиділа Муся, то висовуючи голову назовні, то ховаючись усередину.

У кишені напівшубка плескалася пластикова пляшечка зі святою водою, переданою священиком. На півдорозі він почув із боку дороги шум працюючої техніки. Домігся-таки фельдшер свого!

Притуливши лижі до стіни хати, він обережно зняв рюкзак з Мусею і, струсивши з валянок сніг, увійшов до хати. Супруга зустріла його на порозі з німим питанням у очах.

– Все буде добре, Оленко! – з незрозуміло звідки взятою впевненістю сказав він. – Як Оленка? Подружку їй приніс. Де ж вона? – Рюкзак був порожній.

Кішка, самостійно залишивши рюкзак, вже була на ліжку, поряд з Оленкою. Муркочучи, вона терлася об ручки дівчинки, наче щось розповідала їй, заспокоювала. Та відкрила очі і з усмішкою дивилася на хвостатого лікаря, гладячи її по голівці.

– Бабусю, – покликала Оля, – я їсти хочу.

– Зараз, онученька, зараз, Сонечко, – заклопоталася Олена. – Бульйончику курячого з вермішеллю, як ти любиш.

…Оленка нарешті заснула спокійно. Вперше за дві доби. Муся обійшла кімнати, підморгнула господарям зеленими очима і вляглася біля Олі, муркочучи свою мелодію, наче все життя прожила в цьому домі.

Вислухавши Олександра, Олена не знала – вірити чоловікові чи ні. У тому, що фельдшер змусить людей працювати без втоми на розчищенні дороги, вона не сумнівалася. Майже всі в окрузі були зобов’язані йому своїм здоров’ям та здоров’ям своїх дітей. А деякі й життям. Хто ж йому відмовить?

А те, що чоловік, мало того, що був у церкві, так ще й молився разом із батюшкою?! Розкажи хто – вона б не повірила. Так ні ж, ось він сидить, шепоче молитву Пресвятій Богородиці за здоров’я дитини.

Ось тобі і комуніст, хоч і бувший! Святої води приніс, треба буде обтерти Оленку, коли прокинеться. А кішка! Розумниця, а не кішка! Як онучка побачила її, так і повеселилася, поїла, отже, на поправку пішла. Ні. Не даремно Мусенька до церкви прибилася. І батюшка її особливо привітно приймав. Не проста це кішка…

Ще не розвиднілося, коли у закриті з вечора ставні постукали. Олександр Петрович чекав, піднявшись раненько. Супругу, яка заснула лише годину тому, турбувати не став – дві ночі без сну виснажили її безмежно.

Фельдшер скинув пальто, вимив руки, зігрів їх біля печі і, намагаючись не шуміти, пішов до хворої дівчинки. Зігрівши в гарячих долонях стетоскоп, послухав її. Вона так і не прокинулася, дихала легко, поклавши руку на бочок кішці.

– Ліки давали вчасно, як я казав? – поцікавився він і, отримавши ствердну відповідь, з задоволенням кивнув. – Все в порядку, Олександре Петровичу, не хвилюйся. Дівчинка міцна, через день-два бігатиме. Температура спала. Бог милував, хвороба не пішла далі…

– Ти ж грамотною людиною. А як що не скажеш – все Бога згадуєш, – Олександр, частуючи фельдшера чаєм з брусницею, намагався щось для себе з’ясувати.

– Освіта, Олександре Петровичу, зовсім не відвертає від віри. Швидше навпаки, – фельдшер з насолодою смакував чай. – Ось я, наприклад, раніше лікував лише ліками, а тепер помічаю, що ліки і молитва доповнюють одне одного. Якщо, звісно, людина щиро вірить.

– Так, – погодився Олександр, згадавши вчорашній день. – Одне іншому точно не заважає. А ще, якщо в хаті добра кішка – теж допоможе у хворобі.

– Кішка? Ну що ж, і кішка не завадить, допоможе людині. Якщо, звісно, людина не мерзотна, – він смачно відсьорбнув міцно запареного чаю.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × п'ять =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Where Happiness Lives

Where Happiness Lives So, picture this: Emma is sitting all alone in her kitchen, hands wrapped around a mug of...

З життя3 години ago

A Young Millionaire Arrived in a Mercedes-Benz at a Humble London Home to Repay a 17-Year-Old Debt… But What the Woman Said When She Opened the Door Left Him Speechless…

A sleek black Mercedes-Benz rolled to a stop outside a plain red-brick house in a quiet corner of Manchester. The...

З життя5 години ago

An Expensive Indulgence

An Expensive Treat Claire, again? How much longer is this going to go on? I swear I work just to...

З життя7 години ago

The House Spirit

House Spirit William, was that you who tidied up the garden? Jane gently touched her son’s shoulder. He startled, pulled...

З життя7 години ago

You’re the One Who Should Apologise

Youve managed to buy a flat with a mortgage? exclaimed Janet with delight. Thats wonderful, my darling! Absolutely marvellous! Lucy...

З життя9 години ago

Today Marks Exactly Three Years Since These £200 Have Been Sitting in My Car’s Glove Compartment—A Thousand Pounds I Know I’ll Never Spend

Today marks exactly three years since that envelope of money has been sitting in the glove compartment of my car....

З життя9 години ago

An Expensive Indulgence

An Expensive Pleasure – Clara, not again? How many more times? It feels like Im working just to pay for...

З життя11 години ago

Where Happiness is Born

Where Happiness Begins “Mum, look what I’ve managed to do! I worked so hard! And my art teacher said he...